Кіра прокинулася у своєму тілі, але вже не колишньою. У її очах більше не було зверхності — лише пам’ять і тиша. Вона пам’ятала чуже життя, чужий біль і власні помилки.
Того дня Кіра вперше подивилася на людей не очима оцінки, а очима співчуття.І зрозуміла: справжня краса починається там, де закінчується зневага.
Відредаговано: 24.01.2026