Глава 3. В очах інших

Кіра повільно йшла вулицею після обіду. Вона вже відчула, як важко бути помітною, коли світ не дивиться на тебе з захопленням. Кожен погляд, кожен крок інших людей здавався випробуванням.

В магазині, де Марія зазвичай купувала продукти, касирка ледве підняла голову, коли Кіра простягнула гроші.

— Доброго дня… — пробує Кіра.

— Доброго… — касирка відвела очі. Ледь чутно, майже прохолода у голосі.

Кіра відчула, як серце стискається. У її світі раніше всі намагалися бути ввічливими, а тепер — байдужість. Байдужість, яку вона сама часто відчувала до інших.

Вдома Марія чекала ще одне випробування: кімната була маленькою, меблі тісні, речі розкидані. Кіра сіла на ліжко і оглянула своє нове життя. Раніше вона ніколи не замислювалася про такі дрібниці. Кожен предмет, кожна незручність тепер відчувалася болючіше.

Телефон задзвонив. На екрані — повідомлення від матері Марії:

«Маріє, ти сьогодні поїдеш додому пізно? Не забудь допомогти сестрі з уроками.»

— Сестрі? — Кіра прошепотіла. Вона ніколи не знала про існування сім’ї Марії. Раптом з’явилася відповідальність, яку вона ніколи не відчувала сама.

Вечір приносив нові випробування. Кіра готувала вечерю, допомагала молодшій сестрі з домашнім завданням, і відчувала втому, яку раніше не знала. Кожен рух вимагав зусиль, кожне слово — терпіння.

Сидячи біля вікна, Кіра глянула на темне місто. Вона відчула себе маленькою частиною великого світу, де люди мають свої радості і болі, де кожен рух, кожне слово можуть ранить.

Сидячи біля вікна, Кіра глянула на темне місто. Вона відчула себе маленькою частиною великого світу, де люди мають свої радості і болі, де кожен рух, кожне слово можуть ранить.

Це було перше справжнє усвідомлення, яке глибоко проникло в серце. І вперше Кіра відчула, що змінитися — можливо, це єдиний шлях, щоб повернути своє життя і не зламати чужого.