Розділ 28

Ціна перемоги

Перемога пахла димом.

Рейн зрозумів це ще до того, як вийшов із медичного пункту. Запах просочувався крізь відчинені вікна й щілини в дверях, змішуючи в одному повітрі гар, кров, мокрий після нічної роси камінь і той особливий сухий металевий присмак, який залишався після надто великої кількості використаного Ефіру. Раніше Рейн помічав його після важких боїв на арені або тренувань Гарена, але зараз увесь Кайр пахнув так, ніби саме місто кілька годин терли об розпечене залізо.

Він уже встиг натягнути сорочку й дістатися дверей, коли Кіара стала в проході, схрестивши руки на грудях.

— Ні.

Рейн зупинився.

— Я ще нічого не сказав.

— Ти встав із ліжка, одягнувся й ідеш до виходу. Мені справді потрібно чекати, поки ти сформулюєш намір словами?

— Можливо, я просто захотів прогулятися коридором.

— Тоді прогуляйся до ліжка.

Рейн подивився на неї.

— Дуже вибіркова медицина.

— Надзвичайно. Особливо щодо пацієнтів, які чотири години тому мали аритмію, нейронне перевантаження, кровотечу з носа й на кілька хвилин перестали нормально розуміти межу між власним полем та цілою планетою.

— Коли ти перелічуєш усе разом, звучить трохи гірше.

— Саме цього я й добиваюся. Ляж.

— Я хочу побачити місто.

— Побачиш через дві години.

— Зараз.

— Рейне.

Він уже приготував відповідь, але зупинився. Кіара не злилася. І саме це було гірше. Вона виглядала виснаженою: почервонілі очі, темні тіні під ними, волосся зібране абияк, а на рукаві нижнього шару броні засохла чужа кров. За весь час після пробудження Рейн майже не думав, скільки годин не спала вона сама.

Він перевів погляд.

— Скільки?

Кіара мовчала.

— Тому я й хочу вийти. Ти вже знаєш хоча б приблизно.

— Цифри ще уточнюють. Частину людей не витягли з обвалених будинків, кілька підрозділів досі не звірили списки, а в Нижньому місті є квартали, куди рятувальники ще не зайшли.

— Кіаро. Скільки підтверджено зараз?

Вона повільно видихнула.

— Від початку вчорашньої облоги в Кайрі підтверджено тисячу сто вісімдесят сім загиблих. Це цивільні, міська варта, військові, Орден, добровольці й люди з поселень, які перебували в місті під час атаки.

Рейн завмер. Повітря раптом справді стало важчим, хоча цього разу він чудово розумів, що поле тут ні до чого.

— Тільки за вчора?

— Так.

— Поранені?

— Трохи більше трьох тисяч двохсот. Частина легкі й після перев’язки вже допомагають розбирати завали. Частина…

Вона не закінчила.

Не було потреби.

Рейн повільно повернувся до ліжка й сів на край. Тисяча сто вісімдесят сім. Він знав, що число буде великим. Бачив стіни, вулиці, тіла, людей під завалами, чув крики через загальний канал. Але число робило втрати іншими. Занадто чистими. Занадто зручними для вимови.

Гарен ненавидів саме це.

Не числа як такі.

Те, як люди ховалися за ними.

— Саар?

— Сто сорок три підтверджені загиблі під час оборони Кайра. Може стати більше: кілька важко поранених у критичному стані.

— Карр?

Кіара підняла брову.

— Живий.

— Я питав про Кхар.

— У місті один Карр Товек.

Рейн на секунду замовк.

— А. Точно.

Це було настільки очевидно, що навіть трохи допомогло повернути голову на місце.

— Спадкоємці?

— Не знаємо. Вони забрали більшість своїх загиблих і поранених під час відходу. На місці залишилося кілька тіл, але це нічого не доводить.

— Чорні?

Кіара трохи помовчала.

— Більше чотирьох тисяч тіл підтверджено всередині міста й навколо нього. Це лише ті, які вже знайшли.

— Більше?

— Частину Нижнього міста ще не перевірили. У лісі теж залишилися цілі ділянки після розривів.

Рейн опустив погляд.

Перемога.

Чотири тисячі ворогів.

Тисяча сто вісімдесят сім своїх.

Непогана арифметика, якщо не знати жодного імені.

Він раптом згадав червоний щит біля шахтного укриття.

— Ре'Кал?

Кіара підняла брову.

— Живий.

Рейн різко глянув на неї.

— Я бачив, як його щит вибухнув. Він лежав під тією істотою.

— Його броня прийняла більшу частину імпульсу. Він був непритомний хвилин двадцять, потім прийшов до тями, зламав два фіксатори на медичному ліжку й почав вимагати повернути йому зброю.

Рейн повільно видихнув.

— Саарський Дорн.

— Дорн уже сказав йому майже те саме.

— Вони говорили?

— На жаль.

Рейн усміхнувся.

Невелика, майже винна усмішка.

Кіара помітила.

— Це добре.

— Що саме?

— Ти ще можеш усміхатися.

Рейн подивився на неї.

— Гарен казав, що це в мене дефект.

— Він мав рацію.

На кілька секунд обом стало тихо.

Потім Рейн підвівся знову.

Кіара закрила очі.

— Ти серйозно?

— Я все одно піду.

— Знаю.

— Тоді навіщо сперечалася десять хвилин?

— Щоб через два квартали, коли тобі стане погано, ти не сказав, що лікар дозволив.

— Дуже передбачливо.

— Я знаю.

Вона простягнула йому чорну тростину.

Рейн подивився спочатку на неї, потім на Кіару.

— Ні.

— Так.

— Мені двадцять один.

— І в тебе порушена координація після повної перебудови польового інтерфейсу. Вік тут нічого не змінює.

— Я нормально ходжу.

Він зробив один демонстративний крок.

Підлога трохи пішла вбік.

Рейн завмер.

Кіара мовчки простягнула тростину ще ближче.

Він забрав.

— Ненавиджу.

— Шостий раз за сьогодні.

— Ти досі рахуєш?

— Тепер особливо.

Кайр виглядав так, ніби хтось спробував стерти його з поверхні світу, але передумав посеред роботи.