Розділ 27

Пробудження

98,0%.

Рейн відчув, як усередині нього щось тріснуло. Це була не кістка, не нерв і не судина — принаймні жоден біль не був схожий на фізичну травму. Змінилося щось інше, те, про існування чого ще кілька днів тому він навіть не здогадувався. Межа між його власним полем і зовнішнім Ефіром, яку він усе життя сприймав як природну й незмінну, раптом стала надто тонкою. Поле більше не вкладалося в тіло, не закінчувалося біля шкіри й не слухалося старих правил.

Синьо-білі лінії побігли по чорній платформі, розійшлися під ногами Рейна й увійшли в древню мережу. Частина сигналу пішла вниз — до Головної Брами, частина піднялася крізь Кайр, а звідти розійшлася далі, по старих магістралях Астреї, які зараз були активнішими, ніж будь-коли за останні тисячоліття. Рейн зігнувся, відчув теплу кров під носом і сперся рукою об платформу, щоб не впасти.

— РЕЙН!

Кіара кинулася до нього, але не встигла торкнутися. Приблизно за пів метра від його плеча її руку раптом відвело вбік. Не ударом і не щитом. Повітря між ними просто змінило властивості, так, наче невидимий потік м’яко, але невідворотно змістив її рух убік.

Кіара завмерла. Рейн теж.

Він цього не робив.

Принаймні свідомо.

— Не підходь поки.

— Я маю перевірити тебе. Пульс, нервову активність, польову фазу — усе зараз змінюється швидше, ніж мій сканер встигає рахувати.

— Саме тому не підходь. Я не знаю, що відбудеться, якщо ти торкнешся мене, коли поле саме реагує на зовнішній рух.

Кіара подивилася йому в очі. Рейн не знав, що саме вона там побачила, але сперечатися перестала й відступила на півкроку, залишивши сканер піднятим.

Над платформою спалахнув новий рядок.

R-17: 98,4%.

Зовні продовжував гриміти Кайр. Десь падали будинки, лунали постріли, люди кричали команди одне одному, а залишки чорної армії продовжували тиснути на друге оборонне кільце. Червона тріщина над містом ставала ширшою, і крізь неї вже проглядалося щось настільки велике, що мозок відмовлявся складати окремі фрагменти в єдину форму.

Під містом ситуація була не кращою.

СТАБІЛЬНІСТЬ ГОЛОВНОЇ ПЕЧАТІ: 37,2%.

Рейн відчув Аренову присутність раніше, ніж почув щось, що можна було б назвати голосом. Це не було телепатією. Він не чув чужих думок і не міг зазирнути в голову R-16. Через активну планетарну мережу до нього доходив лише знайомий польовий ритм — слабкий, пошкоджений, але впертий.

Я тут.

Рейн повільно видихнув.

— Знаю.

Кіара різко повернула голову.

— Хто?

— Арен.

— Ти чуєш його?

— Не так, як тебе. Це не голос. Я просто… розумію, що він тримає з’єднання.

R-16 лежав далеко звідси, у медичному секторі, з перевантаженою нервовою системою й пошкодженими каналами. Але парний контур, який вони активували під час оборони міста, не розірвався повністю. Через нього два R-профілі торкалися один одного в загальній мережі.

Не думками.

Ритмом.

R-16 — стабілізатор.

R-17 — адаптивний якір.

Двоє ключів, які, можливо, від самого початку створювали не як окремі інструменти.

98,9%.

Рейн заплющив очі, намагаючись хоча б на кілька секунд відсікти зайві сигнали.

Замість цього Кайр став ще ближчим.

Він не бачив місто згори й не перетворився на якусь всезнаючу частину мережі. Радше мозок почав отримувати сотні тисяч слабких польових відгуків і намагався складати їх у зрозумілу картину. Північна стіна відгукувалася величезним розірваним контуром. Південний пролом був хаотичним клубком людського Ефіру, саарських щитів і залишків чужої мережі. Нижнє місто палало, але навіть крізь полум’я Рейн відчував слабкі сигнали людей у шахтних укриттях.

Біля старої кузні мерехтів саарський щит.

Карр Товек відчувався дивно — щільний, важкий польовий вузол, зовсім не схожий на людський.

Дорн.

Мара.

Велл.

Крейн.

Тисячі інших.

Не обличчя.

Не імена.

Не думки.

Лише факт присутності.

Кожен із них був маленьким сигналом, який повідомляв системі одне просте:

є.

І таких «є» в Кайрі були тисячі.

Потім сприйняття пішло далі. За місто. У села й шахти. Уздовж старих доріг, під якими проходили майже згаслі лінії древньої мережі. Ще далі — до сусідніх міст, столиці, поселень Східного Союзу, морських портів, інших континентів.

Не всюди сигнал був однаково чистим. Частина вузлів мовчала. Інші давали лише слабкі відбитки. Деякі райони були відрізані або пошкоджені.

Але загальний масштаб Рейн відчув.

Астрея.

Мільйони життів.

Він не міг за бажанням знайти конкретну людину. Не міг прочитати її думки чи дізнатися, що вона робить. Навіть Лію він розпізнавав лише тому, що її канал уже був пов’язаний із його власним доступом.

І саме це трохи заспокоїло.

Він не став богом.

Просто вперше побачив, наскільки величезним було те, до чого люди весь цей час торкалися крихітними частинами.

Гарен учив його дивитися всередину власного поля.

Ір'Саен — відчувати те, що відбувається зовні.

Карр показав, що вага й поле пов’язані сильніше, ніж припускала людська школа Ефіру.

Арен навчив стабільності.

Усі вони працювали з різними проявами однієї речі.

Одного океану.

Рейн усе життя носив у собі чашку води й думав, що ця чашка і є його силою. Через малий резерв його вважали слабким, і він сам довго думав так само.

Тепер стало очевидно, наскільки неправильним було саме питання.

Проблема полягала не в тому, скільки Ефіру він може накопичити всередині.

Питання було в тому, скільки зовнішнього поля він здатний пропустити через власну структуру, не втративши тіло й себе.

99,1%.