Розділ 26

 Облога Кайра

Перший постріл зробили не люди.

Саар.

Червоний промінь пройшов над північною стіною Кайра й ударив у першу істоту, що вийшла з розриву.

Рейн очікував вибуху.

Його не було.

Промінь викривився.

На пів метра.

Пройшов повз голову істоти й розплавив землю за нею.

Саарський боєць поруч щось вилаяв.

Перекладач Кіари чемно промовчав.

— Добре, — сказав Дорн. — Тепер моя черга.

Велл різко підняв руку.

— ЧЕКАТИ!

Дорн подивився на сотні силуетів за розривом.

— Вони ж ідуть.

— Я бачу.

— Тоді чого...

— Чекай.

Рейн теж дивився.

Гарен би сказав те саме.

Не бий, поки не знаєш, куди.

Перша істота ступила на траву Астреї.

Друга.

Третя.

Тепер Рейн бачив їх краще.

Два метри.

Може трохи менше.

Схожі на людей лише здалеку.

Дві нормальні руки.

А з верхньої частини спини виходили ще дві довгі чорні конструкції, схожі на тонкі кістяні кінцівки.

Не руки.

Зброя.

На кінцях світилися червоні точки.

Обладунок не мав швів.

Місцями був наче приріс до тіла.

Голови вкриті гладкими чорними масками.

У центрі кожної — червоне світло.

Таке саме, як у Мисливця.

Рейн відчув, як стискає руків’я меча.

Велл чекав.

Сто метрів.

Дев’яносто.

Вісімдесят.

Саар поруч із людьми почали активувати щити.

Червоні напівпрозорі плівки.

Орденці — Ефір.

Синій.

Шахтарі зарядили рушниці.

Арбалетники натягнули тятиви.

Дорн крутив молот у руці.

Карр Товек стояв за ним.

Кхар нарешті отримав більший молот.

Дві людини ледве притягнули його з ковальні.

Карр назвав його «нормальним».

Ковалі досі були ображені.

Шістдесят метрів.

Велл опустив руку.

— ВОГОНЬ!

Світ вибухнув.

---

Перший залп Кайра був настільки великим, що Рейн відчув удар у грудях.

Рушниці.

Арбалети.

Ефірні імпульси.

Саарські промені.

Два далекобійні модулі Кел'Тара вистрілили з пагорба за стіною.

Небо стало білим.

Цього разу ворог не зміг відхилити все.

Перший ряд істот зник у спалахах.

Тіла падали.

Деякі розривало.

І тоді Рейн побачив.

Під бронею була плоть.

Темна.

Червона.

Жива.

— Вони біологічні! — крикнула Кіара через канал.

— Бачу!

Другий залп.

Істоти відповіли.

Не стріляли з рук.

Дві конструкції на спинах піднялися.

Червоні точки.

Велл зрозумів.

— УКРИТТЯ!

Сотні тонких променів одночасно вдарили в стіну.

Камінь не вибухав.

Він...

зникав.

Маленькими круглими ділянками.

Наче хтось вирізав шматки.

Рейн упав за зубець.

Поруч закричав солдат.

Його рука нижче ліктя була відсутня.

Не відірвана.

Просто...

рівно зрізана.

Рейн стиснув зуби.

— Медика!

Кіара вже бігла.

— Джгут!

— Там майже немає крові!

— БУДЕ!

За секунду рана почала кровити.

Кіара впала на коліна біля солдата.

Рейн підняв голову.

Ворог продовжував іти.

Без крику.

Без команди.

Без страху.

— Не подобаються, — сказав Дорн.

Саарський боєць поруч:

— Взаємно.

Дорн глянув.

— Ти зрозумів?

— Перекладач.

— А.

Пауза.

— Не стріляй у мене.

— Не стій переді мною.

Дорн усміхнувся.

— Уже говорили.

— Тоді запам’ятай.

---

Третій залп людей ударив у центральну групу.

Одна істота втратила половину грудей.

Упала.

Рейн спостерігав.

Червоне ядро всередині мигнуло.

Погасло.

Добре.

Ядро.

Як у Мисливця.

— Цільте в груди! — крикнув він.

Велл глянув.

— Чому?

— Там ядро!

Кіара підтвердила через канал:

— Рейн правий! Праворуч від центру грудної клітки! Приблизно десять сантиметрів нижче ключиці!

Дорн:

— У всіх?

— Схоже!

— Оце вже краще.

Він показав своїм.

— ЛАМАЛЬНИКИ! ГРУДИ!

Один орденець поруч пробурмотів:

— Назва все одно дурна.

Дорн почув.

— Після бою поговоримо.

— Якщо виживемо.

— Саме.

Перші істоти досягли стіни.

Рейн очікував драбин.

Канатів.

Таран.

Нічого.

Вони просто...

пішли вгору.

По вертикальному каменю.

Каміння під їхніми ногами втрачало вагу.

Чорні пальці входили в щілини.

— ВОНИ ЛІЗУТЬ! — закричав хтось.

Гарен би сказав щось дуже образливе про очевидність.

Рейн відчув, як усмішка з’являється сама.

І одразу зникла.

Перший ворог перекинувся через зубець.

Саарський солдат ударив його променем.

Траєкторія зігнулася.

Дорн увійшов молотом.

Удар.

Обладунок тріснув.

Не вистачило.

Істота розвернулася без жодного звуку.

Одна спинна кінцівка прошила Дорнове плече.

— ДОРН!

Він гаркнув.

Схопив конструкцію рукою.

— МОЯ!

І потягнув.

Істота похитнулася.

Карр Товек ступив поруч.

Його тіло стало важчим.

Молот опустився.

Чорна голова істоти зникла.

Дорн висмикнув шип із плеча.

Подивився на Карра.

— Дякую.

Перекладач Кіари передав.

Кхар:

— Пізніше пиво.

Дорн усміхнувся.

— Домовились.

Рейн ударив другу істоту мечем.

Лівою.

Все ще незручно.

Але вже не так.

Клинок ковзнув по чорній броні.

Не пробив.

Ворог повернувся.

Рейн побачив рух.

Права рука.

Потім спинна конструкція зліва.

Дві різні атаки.

Він відступив.

Шип пройшов біля обличчя.

Другий рух.

Інший.

Третій.

Рейн дивився.

Не на тіло.

На поле.

Ворог згинав траєкторію власних рухів через локальну вагу.