Розділ 26

Облога Кайра

Перший постріл зробили не люди.

Саарський боєць, який стояв трохи правіше від Дорна, не став чекати, поки перша чорна істота підійде на дистанцію людських рушниць. Червоний промінь прорізав ніч над північною стіною Кайра й пішов просто в голову створіння, яке щойно ступило з просторового розриву на землю Астреї.

Рейн очікував вибуху, спалаху щита або хоча б того, що чужа броня прийме удар.

Не сталося нічого з цього.

За кілька метрів до цілі промінь раптом викривився, ніби простір перед істотою став нерівним. Він пройшов приблизно за пів метра від чорної маски й ударив у землю позаду, миттєво розплавивши каміння та траву.

Саарський боєць щось сказав своєю мовою. За інтонацією Рейн не потребував перекладу. Перекладач Кіари, мабуть, теж вирішив, що деякі міжзоряні вислови краще залишити без культурного обміну.

Дорн перехопив молот зручніше.

— Добре. Саар спробували. Тепер можна нормально.

Велл різко підняв руку.

— ЧЕКАТИ!

Дорн подивився спочатку на нього, потім на сотні силуетів, які продовжували виходити з чорної щілини за стіною.

— Вони ж ідуть просто на нас. Я розумію, що ти маршал і любиш робити все красиво, але тут наче не дуже багато варіантів трактування.

— Я теж бачу, що вони йдуть. Саме тому хочу знати, що відбудеться, коли вони зайдуть у зону наших полів. Перший постріл вони відвели, не поставивши щита. Якщо зараз усі одночасно витратять половину резерву в порожнє небо, другий шанс буде вже в них.

Дорн скривився, але молот не підняв.

Рейн мовчки дивився вперед. Гарен сказав би приблизно те саме, тільки значно образливіше. Не бий, поки не зрозумів, куди саме треба бити. Особливо якщо противник дуже хоче, щоб ти зробив перший дурний рух.

Перші істоти наближалися без поспіху. Тепер, коли вони вийшли з розриву й опинилися під зоряним небом Астреї, Рейн нарешті міг роздивитися їх краще. Заввишки вони були приблизно з високого чоловіка — трохи менше двох метрів. Здалеку справді могли здатися гуманоїдами, але людське враження зникало, щойно погляд затримувався довше. Дві руки були нормальними лише за формою, тоді як із верхньої частини спини виходили ще дві довгі чорні конструкції — тонкі, сегментовані, схожі водночас на додаткові кінцівки й зброю. На кінцях кожної світилася маленька червона точка. Обладунок не мав видимих швів, а в деяких місцях здавався не одягненим на тіло, а вирощеним разом із ним. Гладкі маски замість облич мали ту саму червону точку, яку вони вже бачили на Мисливці.

Рейн міцніше стиснув меч Велла.

Сто метрів.

Дев’яносто.

Вісімдесят.

Поряд із людьми почали активуватися саарські щити. Червоні напівпрозорі площини ставали перед бійцями під кутом, частково перекриваючи одна одну. Орденці відповідали синіми ефірними бар’єрами. Шахтарі перевіряли рушниці. Арбалетники натягували тятиви, хоча після першого пострілу Саар уже ніхто не був упевнений, що звичайний болт узагалі долетить туди, куди його відправлять.

Карр Товек стояв позаду Дорна й тримав новий молот. Після того як попередній він назвав малим, двоє ковалів із Нижнього міста особисто притягнули йому найбільшу річ, яку ще можна було умовно назвати ручним інструментом. Карр довго оглядав її, кілька разів зважив у руці й урешті промовив: «Нормальний». Ковалі сприйняли це як особисту перемогу.

Шістдесят метрів.

Велл опустив руку.

— ВОГОНЬ!

Світ вибухнув.

Перший загальний залп Кайра був настільки потужним, що Рейн відчув його грудною кліткою. Гримнули сотні рушниць, арбалетні болти перетворили повітря на темну сітку, десятки ефірних імпульсів пройшли над стіною синіми смугами, а між ними вдарили червоні промені Саар. Два далекобійні модулі Кел'Тара, встановлені на пагорбі позаду міста, дали залп майже одночасно, і на кілька секунд ніч стала білою.

Цього разу ворог не зміг відхилити все.

Частина променів пішла вбік, кілька ефірних ударів викривилися ще на підльоті, але одночасна атака з десятків напрямків перевантажила невідому систему. Перший ряд чорних істот зник у спалахах. Кілька тіл відкинуло назад, інші впали просто там, де стояли, ще двох буквально розірвало в області грудей.

Рейн побачив під бронею живу тканину — темну, майже чорну, пронизану червоними й срібними нитками. Це не були суцільні машини. Принаймні не в людському розумінні машини.

Голос Кіари прорізав загальний канал.

— Вони біологічні! Фіксую внутрішню тканину, кровоподібну рідину й активні нервові структури. Броня інтегрована в тіло, але вони живі!

— Бачу!

Другий залп ударив ще до того, як дим першого встиг розійтися.

Цього разу чорні істоти відповіли.

Вони не підняли руки. Дві спинні конструкції кожного синхронно розвернулися вперед, і червоні точки на їхніх кінцях спалахнули.

Велл зрозумів раніше за більшість.

— УКРИТТЯ!

Сотні тонких променів одночасно перетнули відстань до стіни.

Камінь не вибухав. Не тріскався й не плавився.

Він просто зникав маленькими рівними ділянками, наче хтось вирізав із матеріалу ідеальні шматки й забрав їх кудись в інше місце.

Рейн кинувся за зубець.

Поряд закричав молодий орденець. Нижче ліктя руки більше не було. Не відірвана, не обпалена — просто відсутня, а край рукава й тканин був настільки рівним, що кров не пішла одразу.

Рейн відчув, як стискаються зуби.

— МЕДИКА!

Кіара вже бігла до них.

— Джгут вище!

— Там майже немає крові!

— БУДЕ! Судини просто ще не відреагували!

Наче на підтвердження її слів, за секунду з рівного зрізу пішла кров.

Кіара впала на коліна, однією рукою накладаючи компресійний модуль, другою вже дістаючи інструмент для герметизації судин.

Рейн обережно підняв голову над каменем.

Ворог ішов далі.

Без криків.

Без команд.