Розділ 24

Запечатаний світ

    Рейн прокинувся не від голосу, крику чи вибуху, а від того, що Гаренова майстерня гуділа. Звук був тихим, майже непомітним, проте йшов настільки низько, що його важко було почути вухами. Він проходив крізь стару дерев’яну підлогу, піднімався стінами, віддавався в металевих інструментах і неприємно тремтів десь усередині грудної клітки. На землетрус це не було схоже. Земля не рухалася, зі стін нічого не падало, шибки у вікнах залишалися нерухомими. Просто десь дуже глибоко під Кайром щось почало працювати.

Рейн розплющив очі й кілька секунд лежав на старій канапі, намагаючись зрозуміти, чи не сниться йому чергова катастрофа. За останні дні це вже не здавалося неможливим. Потім медальйон на грудях нагрівся настільки, що він відчув тепло навіть крізь сорочку.

— Ну звісно. Не може бути просто ранку. Обов’язково щось має загудіти під землею.

Він сів, і тіло миттєво нагадало про все, що сталося напередодні. Правий бік тягнуло після рани, ребра боліли від ударів Сола й Крейна, опечена долоня майже не згиналася, а плече неприємно нило навіть від простого руху. Кіара попереджала, що йому потрібен відпочинок. Рейн тоді погодився. Технічно він навіть спав кілька годин, а отже, на його думку, свою частину домовленості виконав.

Медальйон спалахнув і показав аварійне повідомлення. Планетарний контур реєстрував нестабільність, а так звані глибинні печаті — часткове розблокування.

Рейн перестав жартувати.

— Які ще глибинні печаті?

Система відповіла, що доступ до інформації обмежений.

— Система.

— Готова.

— Я питаю конкретно. Що таке глибинні печаті й що саме зараз частково розблоковано?

Після короткої паузи вона повторила майже те саме: глибинні печаті частково втратили блокування.

Рейн заплющив очі.

— Я починаю підозрювати, що вас усіх спеціально створювали так, щоб відповідати на питання словами з самого питання.

Нагорі відчинилися двері. Почулися кроки, а за кілька секунд зі сходів спустилася Лія, загорнута в ковдру. Волосся було розпатлане, очі сонні, але прокинулася вона остаточно, щойно побачила світло медальйона.

— Що сталося?

Рейн мовчки повернув до неї проєкцію.

Лія прочитала повідомлення.

— «Глибинні печаті». Ми про них узагалі знали?

— Ні. І мені особливо подобається, що система повідомляє про їхнє відкривання раніше, ніж пояснює, що саме вони тримають закритим.

— Чудово. Саме цього нам бракувало.

Рейн подивився на неї.

— Ти дуже швидко вчишся говорити як Гарен.

Лія завмерла.

Лише на секунду.

Але цього вистачило, щоб ранкова іронія зникла з обох облич.

Вона опустила очі.

— Комусь треба продовжувати.

Рейн кілька секунд нічого не відповідав.

— Так.

Медальйон знову спалахнув. Розширена ініціалізація R-17 досягла 77,2%.

Рейн насупився.

— Вона прискорилася. Учора ввечері було сімдесят шість і вісім.

Лія швидко порахувала.

— Чотири десятих за кілька годин. Кіара казала, що темп може змінюватися, але це вже більше, ніж уночі.

— Знаю. Треба її будити.

Лія підняла брову.

— Ти справді думаєш, що вона спить?

У двері майстерні різко застукали.

— РЕЙН!

Лія подивилася вгору.

— Ні. Не спить.

Рейн повільно підвівся.

— Бачиш? Я починаю дуже добре знати людей.

Кіара прийшла не сама. Поруч із нею стояв Арен, і обоє виглядали так, ніби останні кілька годин провели не в ліжку. Кіара тримала сканер, Арен — тонку чорну пластину, яку вони забрали з центрального комплексу. Щойно двері зачинилися, він поклав її на Гаренів стіл.

— Треба спускатися вниз.

Рейн позіхнув.

— Я теж радий тебе бачити. Гарного ранку. Як спалося?

Кіара навіть не змінила виразу обличчя.

— Зараз, Рейне.

— Уже одягаюсь.

Вона окинула його поглядом.

— Ти спав у штанах.

Рейн подивився на себе.

— Ефективно. Економить час у випадку кінця світу.

Лія скривилася.

— Огидно.

— Дякую за родинну підтримку.

Арен торкнувся пластини, і над столом виникла модель Астреї. Рейн уже бачив частину цієї схеми раніше: вісім великих генераторів планетарного захисту, з яких працювали лише чотири, транспортні вузли, старі комплекси, енергетичні лінії. Але тепер система показувала щось нове. Значно глибше під поверхнею проступило величезне кільце зі складної мережі вузлів і ліній. Воно не лежало в одній площині, а проходило крізь мантію планети, охоплюючи Астрею, наче каркас усередині кулі.

Рейн довго дивився на проєкцію.

— Що це?

Арен похитав головою.

— Я не знав, що цей контур існує.

— Дуже корисно, враховуючи, що ти один із двох живих R-носіїв.

— Я серйозно. У мою епоху до цієї частини системи в мене не було доступу. Можливо, навіть R-16 не мав права її бачити.

Кіара збільшила зображення. Виявилося, що величезна сітка складається з десятків великих вузлів і сотень менших з’єднань. Усе сходилося не до географічного центру планети, а до однієї області глибоко під північним континентом. Приблизно під регіоном Кайра світилася чорна точка.

Лія вдивлялася в модель.

— Це наш комплекс?

Арен похитав головою.

— Центральний комплекс, у якому ми були, значно вище.

— Наскільки?

Кіара перевірила масштаб.

— Майже сімнадцять кілометрів.

У майстерні стало тихо.

Лія повільно повернулася до брата.

— Тобто під містом, яке стоїть над ще одним містом, є ще щось на сімнадцять кілометрів нижче.

Рейн потер обличчя.

— Гарен би зненавидів цей світ ще сильніше.

На секунду йому майже здалося, що він чує відповідь старого.

«Я його й так не дуже любив».

Кіара показала іншу частину проєкції. На ній було дев’ять печатей. Вісім залишалися на стовідсотковій стабільності. Перша — ні. Її показник опустився до 96%.