Розділ 20

Інший Ефір

    Дванадцять мільйонів чотириста вісімдесят одна тисяча дев’ятсот три.

Рейн перечитав число втретє, хоча вже після першого чудово його запам’ятав. Воно не стало меншим, не перетворилося на помилку перекладу й не зникло з проєкції. Над медальйоном усе так само світилися холодні рядки:

КІЛЬКІСТЬ БІОЛОГІЧНИХ СИГНАЛІВ: 12 481 903.

СТАН: СТАЗИС / ЧАСТКОВЕ ПРОБУДЖЕННЯ.

ЗАПИТ: ПІДТВЕРДИТИ ГОТОВНІСТЬ ДО ПРИЙОМУ ПАСАЖИРІВ.

У бараці міської варти стояла така тиша, що було чути, як у печі потріскує вугілля. Навіть Карр Товек перестав їсти, а це, на думку Рейна, було чи не найпереконливішим доказом серйозності ситуації. Кхар сидів над п’ятою мискою тушкованого м’яса, тримаючи ложку двома величезними пальцями, й дивився на проєкцію так уважно, ніби сподівався знайти в цифрах прихований сенс.

Гарен першим повернув собі голос.

— Можемо просто сказати, що місць немає.

Кіара повільно повернула до нього голову.

— Кому?

— Ковчегу.

— Вісімдесятишестикілометровому невідомому об’єкту, який кілька годин тому стер частину Сивої Долини так, ніби її ніколи не існувало?

— Саме йому.

Кіара дивилася на старого.

— Ти зараз серйозно?

Гарен зробив ковток із кухля.

— Ні. Але дуже хочу, щоб це було настільки просто.

Лія сиділа навпроти Рейна й уже не посміхалася. Її погляд раз у раз повертався до числа.

— Дванадцять мільйонів людей?

Кіара одразу уточнила:

— Ми ще не знаємо, що всі вони люди.

— Але система називає їх біологічними сигналами.

— Так.

— І вони живі?

Кіара торкнулася браслета, розгорнувши додаткові дані.

— Більшість.

Лія насторожилася.

— Що означає «більшість»?

— Приблизно сто сімдесят тисяч сигналів нестабільні. Частина дуже слабкі, деякі перериваються. Я не можу сказати, чи це наслідки пошкодження стазису, хвороби, віку або чогось іншого.

— Вони помирають?

Кіара помовчала.

— Можливо.

Рейн видихнув.

— Твоє улюблене слово.

Цього разу вона навіть не відповіла.

Арен стояв біля вікна й дивився не на проєкцію, а в нічне небо. За останні кілька хвилин він майже не рухався, проте Рейн уже навчився помічати, коли R-16 не просто мовчить, а про щось напружено думає.

— Що? — запитав Рейн.

Арен не одразу обернувся.

— Ковчег не питає дозволу.

Гарен підняв брову.

— Там буквально написано «підтвердити готовність».

— Саме.

Арен підійшов ближче.

— Це не прохання дозволити посадку. Це службовий протокол.

Кіара перечитала рядок і раптом змінилася в обличчі.

— Він правий.

Рейн глянув на неї.

— Поясни нормально.

— «Підтвердити готовність до прийому пасажирів» означає, що рішення про прибуття вже прийнято. Ковчег лише перевіряє стан інфраструктури.

Гарен поставив кухоль.

— Тобто якщо ми відповімо «не готові», він розвернеться?

Арен похитав головою.

— Ні.

— Тоді яка користь від відповіді?

— Може змінитися процедура. Місце висадки. Швидкість пробудження стазисних секторів. Використання транспортної мережі.

Рейн відчув холод.

— Але він усе одно прилетить.

— Так.

Карр нарешті відклав ложку.

— Поганий гість.

Кіара переклала.

Гарен схвально кивнув.

— Розумний велетень.

Карр подивився на нього.

— Я весь час розумний.

— Не ображайся. Ми лише знайомимося.

Дорн, який сидів поряд із кхаром, підняв кухоль.

— Він справді розумний.

Карр глянув на порожню посудину перед собою.

— Але ваше пиво все одно слабке.

Дорн образився вдруге за вечір.

Рейн майже усміхнувся.

Медальйон знову спалахнув.

Усі замовкли миттєво.

ПЛАНЕТАРНА МЕРЕЖА ФОРМУЄ ВІДПОВІДЬ.

Рейн підняв голову.

— Без нас?

Арен різко підійшов.

— Покажи.

З’явилися нові рядки.

ГОТОВНІСТЬ ДО ПРИЙОМУ: 31%.

РЕКОМЕНДОВАНО АКТИВАЦІЮ ТРАНСПОРТНИХ ВУЗЛІВ.

Рейн одразу сказав:

— Не активувати.

Система промовчала.

— Система.

— Готова.

— Не активувати транспортні вузли без мого підтвердження.

Кілька секунд нічого не відбувалося.

Потім:

КОМАНДА ПОТРЕБУЄ ПОВНОВАЖЕНЬ РІВНЯ НУЛЬ.

Рейн заплющив очі.

— Звісно.

Гарен задумливо постукав пальцем по столу.

— Може, її вдарити?

Рейн глянув.

— Що саме?

— Не знаю. Щось. Вона мене дратує.

Арен раптом став дуже серйозним.

— R-17.

Рейн повернувся.

— Що?

— Відчуй мережу.

— Знову?

— Зараз.

Рейн уже хотів запитати, навіщо, коли щось пройшло крізь нього.

Не звук.

Не удар.

Поле.

Ефір.

Він різко вдихнув.

Лампи в бараці спалахнули яскравіше. Синє світло всередині ефірних кристалів побіліло, потім на мить стало майже прозорим.

Гарен підвівся.

— Що це було?

Кіара вже дивилася на свій браслет.

— Польове збурення.

— Ковчег?

— Так.

Рейн повільно підняв ліву руку. Ефір навколо змінився. Не став сильнішим чи слабшим — саме змінився. Відчуття було таким, ніби людина все життя стояла в річці, звикла до течії зліва направо, а тепер вода раптом почала рухатися в іншому напрямку.

Синє світло з’явилося на пальцях.

Повелося дивно.

Воно більше не облягало шкіру щільною плівкою, а ніби відходило від долоні, розтягувалося в повітрі тонкими нитками.

— Арене.

R-16 стояв із заплющеними очима. Його зеленувато-синє поле теж тремтіло.

— Не бери його в себе.