Розділ 20

Дванадцять мільйонів чотириста вісімдесят одна тисяча дев’ятсот три.

Рейн перечитав число втретє.

Воно не стало меншим.

У бараці було тихо.

Навіть Карр Товек перестав їсти.

Це, мабуть, найкраще показувало серйозність ситуації.

Кхар сидів над п’ятою мискою тушкованого м’яса, тримаючи ложку двома пальцями, й дивився на світлову проєкцію над медальйоном.

КІЛЬКІСТЬ БІОЛОГІЧНИХ СИГНАЛІВ: 12 481 903.

СТАН: СТАЗИС / ЧАСТКОВЕ ПРОБУДЖЕННЯ.

ЗАПИТ: ПІДТВЕРДИТИ ГОТОВНІСТЬ ДО ПРИЙОМУ ПАСАЖИРІВ.

Гарен першим повернув собі голос.

— Може, просто скажемо, що місць немає?

Кіара повільно повернула голову.

— Кому?

— Ковчегу.

— Вісімдесятишестикілометровому невідомому об’єкту?

— Саме.

— Який щойно стер частину долини так, ніби її ніколи не існувало?

— Так.

Кіара дивилася.

— Ти серйозно?

Гарен зробив ковток.

— Ні.

Пауза.

— Але дуже хочу.

Лія сиділа навпроти Рейна.

Її обличчя більше не було веселим.

— Дванадцять мільйонів людей?

Кіара одразу:

— Ми не знаємо, що це люди.

— Але система називає їх біологічними сигналами.

— Так.

— Вони живі.

— Більшість.

— Більшість?

Кіара збільшила дані.

— Приблизно сто сімдесят тисяч сигналів нестабільні.

Лія зблідла.

— Помирають?

— Можливо.

Рейн видихнув.

— Твоє улюблене слово.

Цього разу Кіара навіть не відповіла.

Арен стояв біля вікна.

Дивився не на проєкцію.

На небо.

— Ковчег не питає дозволу.

Рейн повернувся.

— Що?

— Формулювання.

— «Підтвердити готовність до прийому пасажирів».

— Так.

— Це запит.

Арен похитав головою.

— Ні.

Кіара теж перечитала.

І зрозуміла.

— Це протокол.

Гарен:

— Різниця?

Арен пояснив:

— Він не питає, чи може прилетіти.

Пауза.

— Він питає, чи готова планетарна інфраструктура.

Рейн відчув холод.

— Тобто відповідь «ні» його не зупинить.

— Можливо, змінить процедуру.

— Але він усе одно прийде.

— Так.

Карр нарешті опустив ложку.

— Поганий гість.

Кіара переклала.

Гарен усміхнувся.

— Розумний велетень.

Карр глянув на нього.

— Я весь час розумний.

— Не ображайся. Я тільки знайомлюсь.

Дорн, який сидів поруч із Кхаром, підняв кухоль.

— Він справді розумний.

Карр подивився на порожній кухоль.

— Але ваше пиво все одно слабке.

Дорн образився вдруге за вечір.

Рейн майже усміхнувся.

Медальйон знову спалахнув.

Усі одразу замовкли.

Новий рядок.

ПЛАНЕТАРНА МЕРЕЖА ФОРМУЄ ВІДПОВІДЬ.

Рейн підняв голову.

— Без нас?

Арен різко підійшов.

— Що?

ГОТОВНІСТЬ ДО ПРИЙОМУ: 31%.

РЕКОМЕНДОВАНО АКТИВАЦІЮ ТРАНСПОРТНИХ ВУЗЛІВ.

— Не активувати, — сказав Рейн.

Система промовчала.

— Система.

— Готова.

— Не активувати ворота без мого підтвердження.

Пауза.

— Команда потребує повноважень рівня Нуль.

Рейн закрив очі.

— Звісно.

Гарен:

— Може, вдарити?

— По чому?

— Не знаю. Система мене дратує.

Арен раптом став дуже серйозним.

— R-17.

Рейн глянув.

— Що?

— Відчуй мережу.

— Знову?

— Зараз.

Рейн хотів запитати навіщо.

Не встиг.

Щось пройшло крізь нього.

Не звук.

Не удар.

Поле.

Ефір.

Він різко вдихнув.

Лампи в бараці спалахнули яскравіше.

Синє світло в ефірних кристалах стало білим.

Гарен підвівся.

— Що це?

Кіара вже дивилася на прилади.

— Польове збурення.

— Ковчег?

— Так.

Рейн відчував.

Ефір навколо змінився.

Не став сильнішим.

Не слабшим.

Іншим.

Наче вода раптом змінила напрям течії.

Він простягнув ліву руку.

Синє світло з’явилося на пальцях.

Але поводилося дивно.

Розтягувалося.

Відходило від шкіри.

— Арене.

R-16 стояв із заплющеними очима.

Його зеленувато-синє поле теж тремтіло.

— Не бери його в себе.

— Що?

— Не тягни.

Рейн відчув перший біль у скронях.

— Я нічого...

— Ти все життя тягнеш.

Арен відкрив очі.

— Так вас навчили.

Гарен насупився.

— Інакше Ефіром не користуються.

Кіара подивилася.

— Користуються.

Старий повернувся.

Вона продовжила:

— Просто не на Астреї.

Через двадцять хвилин у старій адміністрації знову зібрали всіх, кого можна було назвати командуванням.

Дарен Велл прийшов першим.

Саймон Крейн — другим.

Веннар — третім.

Мейр приніс воду.

Мара — список біженців.

Дорн привів Карра.

Ніхто не питав, навіщо Кхар на військовій нараді.

Карр просто зайняв два стільці.

Кіара встановила проєктор.

На ньому була схема.

Астрея.

Ковчег.

Між ними — хвилі.

Величезні.

Невидимі.

Рейн відчував кожну.

Не точно.

Лише як дивний тиск у грудях.

— Він нас сканує? — запитав Велл.

— Не зовсім, — сказала Кіара.

— Тоді?

— Ковчег надсилає польові імпульси.

Гарен:

— Ефірні?

— Так.

Крейн одразу:

— Неможливо.

Кіара повернулася.

— Чому?

— На такій відстані поле не використовується напряму.

— Вашими технологіями — ні.

Крейн холодно подивився.

— Ти багато знаєш про наші технології?

— Уже достатньо, щоб бачити різницю.

Рейн втрутився:

— Воно не просто сильніше.

Усі глянули.

— Що?

Він шукав слова.

— Коли Кел'Тарів резонатор забирав поле навколо себе...

Кіара кивнула.

— Так.

— Це було схоже.

— Схоже як?