Розділ 19

Варвари

    До зустрічі з командувачем Саар залишалося трохи менше чотирьох годин, і перші двадцять хвилин цього часу Рейн витратив на те, щоб переконати Кіару: права рука «майже не болить». Кіарі знадобилося приблизно п’ять секунд, щоб довести протилежне. Вона мовчки натиснула пальцем на край опіку, і Рейн сіпнувся так різко, що мало не перекинув металеву миску на столі.

— Чорт!

— Майже не болить?

— Це було підло.

— Це була діагностика.

— У вас на інших світах усі лікарі садисти?

— Я не лікар.

Рейн подивився на неї.

— Тоді це ще гірше. У лікаря хоча б була б професійна причина мене мучити.

Кіара сиділа навпроти нього в маленькому кабінеті колишньої шахтної лікарні. Частину вікон після ударної хвилі забили дошками, тому світло проникало всередину вузькими смугами. Біля стін лежали ящики з бинтами, ампулами, трав’яними настоянками й тим, що залишилося від місцевих ліків. Поруч стояли кілька сріблястих контейнерів Кіари — чужі, ідеально гладкі речі серед дерев’яних полиць, глиняних банок і старих медичних інструментів. Ще кілька днів тому така картина здалася б Рейну неможливою. Тепер він майже не звертав уваги.

Кіара зняла стару пов’язку. Долоня залишалася червоною, кілька пухирів лопнули, краї опіку запалилися. Пальці слухалися, але не без болю.

— Меч правою сьогодні не береш.

— Братиму лівою.

— Лівою ти б’єшся значно гірше.

— Уже трохи краще, ніж учора.

— Рейне.

— Що?

Вона подивилася на нього довгим поглядом.

— Ти не стаєш майстром лівої руки за кілька годин лише тому, що дуже цього хочеш. Твоя здатність прискорює навчання, але вона не скасовує м’язову пам’ять, координацію, втому й той факт, що ти вже дві доби навантажуєш нервову систему більше, ніж мав би.

— Я й не казав, що став майстром.

— Не казав.

Кіара взяла нову пов’язку.

— Але твоє обличчя сказало.

Рейн зітхнув.

— Усі навчилися цього від Лії?

— Ні. Просто ти дуже погано приховуєш думки.

— Гарен із тобою не погодився б.

— Гарен бреше краще.

Рейн подумав і кивнув.

— Це правда.

Кіара нанесла на долоню холодний прозорий гель. Полегшення прийшло майже миттєво: печіння ослабло, біль відступив, пальці стало легше згинати.

Рейн з цікавістю глянув на контейнер.

— Оце можна залишити мені?

— Ні.

— Чому?

— У вас немає технології, щоб виробляти новий.

— Я питав про цю банку.

— Теж ні.

— Жадібна.

Кіара на мить перестала рухатися.

— Це мій останній повний медичний картридж.

Рейн одразу замовк.

— А.

— Саме.

Вона кілька секунд мовчки перев’язувала руку, а потім заговорила вже зовсім іншим тоном.

— Ти справді збираєшся на зустріч?

— Так.

— Ти не командир.

— Кел’Тар запросив мене особисто.

— Саме це мене й турбує.

Рейн подивився на неї уважніше.

— Думаєш, пастка?

— Думаю, це Кел’Тар. Він погодив тимчасове перемир’я не тому, що раптом почав любити людей Астреї. Якщо на зустрічі можна буде отримати перевагу, він спробує її отримати.

— Саар погодилися на п’ятьох із кожного боку.

— Це нічого не означає.

— Пообіцяли не захоплювати мене.

— Це теж нічого не означає.

Рейн усміхнувся.

— Тоді навіщо взагалі домовлятися з ворогом, якщо не вірити жодному слову?

Кіара затягнула пов’язку трохи сильніше, ніж було потрібно.

— Ай.

— Бо переговори між ворогами відбуваються саме тому, що вони вороги. З друзями не треба домовлятися про те, коли можна не стріляти одне в одного.

— Філософськи.

— Практично.

Вона підняла очі.

— Кел’Тар не дурний. Він командує крейсером не випадково.

— Він цей крейсер розбив.

Кіара завмерла.

— Це зробив ти.

Рейн подумав.

— Теж правда.

— І попри це в нього залишилися кілька тисяч солдатів, справні десантні судна, частина важкої техніки й технології, які ваша армія лише починає розуміти. Не поводься з ним так, ніби це черговий боєць із Ями.

— Наші мечі вже добряче його засмутили.

— Особливо твої жарти.

— Це таємна зброя Кайра.

Кіара закінчила перев’язку.

— Готово.

Рейн підвівся.

— Дякую.

Вона одразу подивилася на нього.

— Четвертий раз.

— Ти досі рахуєш?

— Так.

— У тебе проблеми.

— У мене є список проблем.

— Не хочу знати.

— На першому місці ти.

Рейн усміхнувся.

Двері відчинилися.

На порозі стояла Лія.

— Це я правильно почула?

Посмішка Рейна одразу стала обережнішою.

— Що саме?

Лія перевела погляд із нього на Кіару, потім назад.

— Нічого.

Кіара дуже повільно почала складати медичні інструменти.

— Я піду.

Рейн здивувався.

— Чому?

— Виживання.

Вона вийшла.

Лія почекала, поки двері закриються.

— Отже.

— Ні.

— Я ще нічого не сказала.

— Знаю.

— Тоді чого одразу «ні»?

— Бо знаю тебе.

Лія склала руки.

— Ти їдеш зустрічатися з командувачем тих, хто викрадає людей із сіл.

— Так.

— Тих, хто хотів забрати тебе живим.

— Так.

— І які вже скільки разів намагалися тебе вбити?

Рейн замислився.

— Якщо саме Кел’Тар особисто — жодного.

Лія дивилася на нього мовчки.

— Дуже заспокоїв.

— Він навіть запропонував перемир’я.

— На дванадцять годин.

— Саме.

— Після того як його солдати забрали сотні людей.

Рейн перестав жартувати.

— Знаю.

Лія підійшла ближче.

— Тоді навіщо ти погодився?

— Бо до Астреї щось іде.

— Ковчег?