Розділ 18

 Перше вторгнення

Кайр побачив їх раніше, ніж почув.

Не кораблі.

Вози.

Десятки.

Вони йшли з півночі.

Повільно.

Деякі без коней.

Деякі тягнули люди.

На перших лежали поранені.

На наступних — діти.

Старі.

Жінки.

Шахтарі.

Селяни.

Люди з навколишніх поселень, яких Рейн знав лише за назвами.

Морр.

Елвін.

Тарська Долина.

Малі села вздовж північного тракту.

Рейн стояв на міській стіні й дивився, як вони підходять.

— Скільки? — запитав він.

Дарен Велл стояв поруч.

— Уже більше трьох тисяч.

— Звідки?

— Із п’яти поселень.

Рейн глянув на нього.

— Евакуація?

Маршал мовчав.

Цього вистачило.

— Саар.

— Так.

Рейн стиснув ліву руку на кам’яному парапеті.

Права була перев’язана майже до ліктя.

Опіки після гармати пекли під тканиною.

Кіара сказала не використовувати руку щонайменше добу.

Рейн протримався чотири години.

Це вважав успіхом.

— Що вони зробили?

Велл дивився на біженців.

— У Тарській Долині висадилися два малі кораблі.

— Скільки Саар?

— Приблизно сорок.

— І?

— Варта спробувала чинити опір.

Рейн подивився.

— Загинули?

— Майже всі.

Пауза.

— Але цивільних не вбивали.

Це звучало гірше, ніж мало б.

— Забирали.

Велл кивнув.

— Молодих. Здорових. Частину дітей.

Рейн повільно повернувся.

— Дітей?

— Так.

У грудях стало холодно.

Слова Тар'Сека.

Вибіркові зразки.

Не армія.

Не просто ворог.

Колекція.

— Скільки взяли?

— Ми не знаємо.

— Приблизно.

— Понад двісті тільки з двох сіл.

Рейн стиснув щелепи.

— Куди?

— На північ.

— До крейсера.

— Ймовірно.

Рейн подивився на дорогу.

Люди входили через Південні ворота.

Деякі озиралися на небо.

Майже всі.

Тепер люди дивилися вгору постійно.

Рейн теж.

Небо було чистим.

Ні кораблів.

Ні другого сонця.

Нічого.

І все одно здавалося, що хтось стоїть там.

За синявою.

Дивиться.

— Це вже не напад на Кайр, — сказав Рейн.

Велл кивнув.

— Ні.

— Вони почали захоплювати територію.

— Так.

Рейн мовчав кілька секунд.

— Вторгнення.

Маршал подивився на нього.

— Так.

І цього разу слово мало зовсім іншу вагу.

До цього Саар прийшли за комплексом.

За ключами.

За старими технологіями.

Тепер вони прийшли за людьми.

---

У старій ратуші було тісно.

Карти лежали на трьох столах.

Стільців не вистачало.

Ніхто не скаржився.

Дарен Велл.

Саймон Крейн.

Гарен.

Кіара.

Арен.

Каель Дорн.

Лорд Веннар.

Капітан Сол, який усе ще ходив із палицею й робив вигляд, що нога не болить.

Мара Кесс.

І Рейн.

Коли він увійшов, Велл одразу подивився на Мара.

— Я не кликав її.

— Я теж рада вас бачити, — відповіла вона.

— Це військова нарада.

— У мене двісті людей, які вміють стріляти, бити й не панікувати, коли хтось кричить.

Велл завмер.

— З Ями?

— Частково.

Дорн усміхнувся.

— Вона не бреше.

Мара продовжила:

— Викидай мене, якщо не потрібно.

Маршал подумав.

— Залишайся.

— Я знала, що ми подружимося.

Велл закрив очі на секунду.

Рейн сів біля Гарена.

Старий одразу глянув на перев’язану руку.

— Кровить?

— Ні.

— Брешеш?

— Ні.

Гарен уважно подивився на праве око.

— Добре.

— Припини.

Кіара почула.

— Покажи руку.

— Після наради.

— Зараз.

— Кіаро.

Вона лише дивилася.

Рейн зітхнув і поклав руку на стіл.

Кіара швидко просканувала.

— Ти використовував Ефір.

Гарен повернувся.

— Рейн.

— Один раз.

Кіара:

— Три.

— Ти рахуєш?

— Так.

— Це вже нав’язливість.

— Тканини ще відновлюються.

Дорн нахилився до Гарена.

— Вона його дружина?

Кіара почула.

— НІ.

Мара засміялася.

Рейн подивився на Дорна.

— Навіщо?

— Просто питаю.

— Не питай.

Велл ударив пальцем по карті.

— Якщо всі закінчили обговорювати особисте життя Варра...

— Я навіть не починав, — сказав Рейн.

— ...у нас є проблема.

Карта північного регіону.

Червоні позначки.

Багато.

Кіара встановила маленький проєктор поруч.

Поверх паперової карти з’явилися точки.

— Ми підтвердили сім саарських груп, — сказала вона.

— Скільки людей? — запитав Веннар.

— Саар, — поправила Кіара.

— Скільки Саар?

— Від тридцяти до ста двадцяти в кожній.

Гарен тихо свиснув.

— Загалом?

— Мінімум чотириста.

— А біля крейсера?

— Ще тисячі.

У кімнаті стало тихіше.

Велл показав на три групи.

— Ці не рухаються до Кайра.

— Тоді куди? — запитала Мара.

— По селах.

Кіара змінила зображення.

Маршрути.

— Вони шукають населення.

Мара перестала усміхатися.

— Для чого?

Рейн відповів:

— Забирають живими.

Вона повільно перевела погляд.

— Раби?

Кіара сказала:

— Частково.

— А інше?

Тиша.

Рейн:

— Дослідження.

Мара нічого не сказала.

Лише поклала руки на стіл.

Дуже спокійно.

— Добре.

Велл глянув.

— Що добре?

— Тепер знаю, кого треба вбивати.

Кіара подивилася на неї.

Рейн тихо:

— Вона теж із наших.

— Я помітила.

Саймон Крейн стояв окремо.

— Ви мислите занадто локально.

Велл повернувся.

— Просвіти.

— Саар не просто збирають людей.

Крейн показав на маршрути.

— Вони закріплюють північ.

Арен кивнув.