Розділ 17

 Чужа зброя

Саймон Крейн першим порушив тишу.

— Сімдесят одна година.

Кіара не відривала погляду від проєкції.

Нове збурення висіло далеко за межами системи Астреї маленькою білою плямою.

Маленькою лише на карті.

За розрахунками датчиків — настільки великою, що саарський крейсер поруч із ним здавався б шлюпкою.

Рейн дивився на цифри.

ПРОТОКОЛ 7: 88:17:42.

НЕВІДОМИЙ ОБ’ЄКТ: 70:56:09.

Два відліки.

Обидва погані.

— Це твій Нульовий? — запитав Гарен.

Арен повільно похитав головою.

— Я не знаю.

Крейн подивився на нього.

— Ти знаєш більше, ніж говориш.

— У цій кімнаті це зараз звучить особливо смішно.

Гарен коротко засміявся.

Крейн — ні.

Медальйон на грудях Рейна нагрівся.

Він опустив погляд.

ЗОВНІШНЄ ПОВІДОМЛЕННЯ.

Усі одразу замовкли.

Рейн торкнувся символу.

— Відкрити.

Текст з’являвся повільно.

R-17.

Пауза.

ОБ’ЄКТ, ЩО НАБЛИЖАЄТЬСЯ, НЕ НАЛЕЖИТЬ МЕНІ.

Кіара зблідла.

Гарен видихнув:

— Чудово.

Рейн дивився на повідомлення.

— Тоді чий?

Кілька секунд.

НЕ ЗНАЮ.

Рейн підняв брову.

— Навіть Нульовий не знає.

Арен став ще похмурішим.

— Це погано.

— Дякую, — сказав Гарен. — Сам би не зрозумів.

Рейн передав нове питання:

— Ти можеш його зупинити?

Відповідь прийшла майже одразу.

НІ.

Ще рядок.

Я НАВІТЬ НЕ МОЖУ ЙОГО ІДЕНТИФІКУВАТИ.

Кіара повільно сіла.

Рейн глянув.

— Це вже зовсім погано?

— Так.

— Наскільки?

Вона показала на карту.

— Системи, через які цей Нульовий із нами говорить, старші за більшість цивілізацій, які я знаю.

— І?

— Якщо навіть вони не впізнають об’єкт...

Вона не закінчила.

Не треба.

Гарен подивився на Крейна.

— Твій план закрити світ назавжди стає дедалі кращим.

Архонт не відреагував на насмішку.

— Він ще може бути правильним.

Рейн повернувся.

— Система вже сказала: сховати Астрею неможливо.

— Від тих, хто отримав координати.

— Сімнадцять отримувачів.

— Так.

— І невідома махина летить сюди.

— Саме тому двері не треба відкривати ще ширше.

Арен холодно сказав:

— Протокол уб’є всіх.

— Я знайду спосіб відкласти.

— Твій код уже не працює.

— Є інші.

— Які?

Крейн мовчав.

Рейн побачив.

— Ви не знаєте.

Архонт перевів погляд.

— Я знаю, де шукати.

— А ми знаємо, скільки часу.

Рейн показав на цифри.

— Вісімдесят вісім годин.

Крейн підійшов ближче.

— Ти думаєш, що після кількох днів серед старих машин уже розумієш Астрею?

— Ні.

— Тоді...

— Я розумію одну просту річ.

Рейн подивився прямо йому в очі.

— Якщо через три з половиною доби система вб’є Лію, мені байдуже, наскільки правильними були ваші причини одинадцять тисяч років тому.

Тиша.

Ефір Крейна ледь змінився.

Не вибухнув.

Просто повітря стало важчим.

Гарен поклав руку на меч.

Кіара теж напружилася.

Рейн не відступив.

Крейн дивився кілька секунд.

Потім сила зникла.

— Ти справді Едранів син.

— Починаю думати, що це образа.

— Іноді.

Дарен Велл, який до цього мовчав, підійшов до столу.

— Досить.

Усі повернулися.

— За три дні ми можемо встигнути кілька разів убити один одного без допомоги Саар. Пропоную відкласти.

Гарен хмикнув.

— Розумно.

— Від тебе сьогодні забагато компліментів.

Велл показав на Кіару.

— Нам потрібна інформація про те, що наближається.

Кіара кивнула.

— Так.

— Система Астреї не знає.

— Так.

— Нульовий не знає.

— Так.

— Що лишається?

Вона подивилася у вікно.

На північ.

— Саар.

Рейн підняв брову.

— Ти думаєш, вони знають?

— Не обов’язково.

— Тоді?

— Але в них є корабельні датчики, яких у нас немає.

Гарен показав у бік гір.

— Корабель упав.

— Частина систем працює.

— І навколо нього армія.

— Саме.

Рейн усміхнувся.

— Отже, підемо й запитаємо.

— Ні, — одночасно сказали троє.

Рейн подивився.

— Я просто запропонував.

Кіара:

— Ти вже думаєш, як туди полізти.

— Наклеп.

Гарен:

— Праве око.

— Усіх ненавиджу.

Велл показав на двері.

— Нам не треба йти до крейсера.

Рейн насупився.

— Чому?

— У нас є їхній передавач.

Кіара завмерла.

Потім зрозуміла.

— Тар'Сек.

---

Саарський комунікаційний модуль лежав на столі в майстерні Веннара.

Фраза сама по собі ще тиждень тому здалася б безглуздою.

Тепер — звичайний ранок у Кайрі.

Майстерня займала старий плавильний корпус біля четвертої шахти.

Колись тут ремонтували шахтні підйомники й ефірні насоси.

Тепер на довгих столах лежали уламки технологій, які впали зі зірок.

Червоні елементи броні Саар.

Два пошкоджених дрони.

Три рушниці.

Частина корабельної панелі.

Кілька невідомих пристроїв.

І величезна табличка:

НЕ ТОРКАТИСЯ БЕЗ ДОЗВОЛУ.

Під нею хтось дописав вугіллям:

ОСОБЛИВО РЕЙНУ ВАРРУ.

Рейн зупинився.

— Хто?

Мара Кесс сиділа на ящику біля входу.

— Я.

Він повернувся.

— Ти що тут робиш?

— Те саме хотіла запитати.

На ній була шкіряна куртка.

Ніж.

Короткий меч.

Під лівим оком свіжий синець.

— Думав, ти в Ямі.

— Яма тепер польовий шпиталь.

Рейн завмер.

— Справді?

— Так.

— А арена?

— Люди чомусь не дуже хочуть дивитися, як інші б’ються за гроші, коли над містом літають справжні загарбники.

— Дивно.

Мара посміхнулася.

— Дорн тут.

Рейн повернув голову.

Каель Дорн стояв біля одного зі столів.