Розділ 14

Рейн розбудив Гарена ударом у плече.

Старий відкрив очі миттєво.

Не як людина, яку розбудили посеред ночі.

Як солдат, якого підняла тривога.

Рука одразу пішла під ковдру.

До ножа.

— Це я.

Гарен зупинився.

Подивився на Рейна.

Потім на темне вікно.

— Котра година?

— Не знаю.

— Тоді чому ти не спиш?

Рейн простягнув медальйон.

Слабке синє світло освітило кухню.

На поверхні висів один рядок.

R-16: СТАТУС — АКТИВНИЙ.

Гарен прочитав.

Сон зник остаточно.

— Звідки?

— Північ.

— Наскільки?

— За горами.

— Крейсер.

— Так.

Гарен сів.

Кілька секунд просто дивився на напис.

— Може бути система корабля.

— Ні.

— Чому?

— Медальйон реагує на R.

— Це ми вже зрозуміли.

— І система Астреї називає сигнал активним.

— Це не означає людину.

— Не означає.

— Може бути інший ключ.

— Може.

— Частина комплексу.

— Може.

Гарен подивився на нього.

— І ти все одно хочеш туди.

— Так.

— Звісно.

Він провів долонею по обличчю.

— Ти спав?

— Трохи.

— Скільки?

Рейн мовчав.

— Скільки?

— Хвилин сорок.

Гарен закрив очі.

— Кіара тебе вб’є.

— Якщо ти не встигнеш першим.

— Я думаю.

Рейн сів навпроти.

— Батьків ключ був R-17.

— Так.

— У мене R-17.

— Так.

— А тепер десь у кораблі Саар є R-16.

Гарен мовчав.

— Ти не вважаєш це важливим?

— Вважаю.

— Тоді...

— Я вважаю важливим і те, що біля того корабля може бути кілька тисяч озброєних Саар.

Рейн зітхнув.

— Не обов’язково кілька тисяч саме біля сигналу.

— О, тоді все добре.

— Гарене.

— Рейне.

Вони дивилися один на одного.

З сусідньої кімнати пролунав сонний голос:

— Якщо ви збираєтеся кудись лізти, можете хоча б говорити тихіше?

Рейн завмер.

Гарен повільно повернув голову.

У дверях стояла Лія.

Розпатлане волосся.

Ковдра на плечах.

Дуже незадоволене обличчя.

— Іди спати, — сказав Рейн.

— Ні.

— Ліє.

— Ти сказав це таким голосом, що тепер точно ні.

Вона підійшла.

Побачила медальйон.

— Що сталося?

Рейн прикрив напис долонею.

Лія подивилася.

— Серйозно?

— Нічого.

— Праве око.

— Темно.

— Воно все одно сіпнулося.

Гарен тихо засміявся.

Рейн глянув.

— Дуже допомагаєш.

— Я взагалі мовчу.

Лія забрала його руку з медальйона.

Прочитала.

— R-16.

Підняла очі.

— Що це?

— Не знаємо.

— А R-17 — ти?

Рейн завмер.

— Звідки...

— Ви вчора говорили голосніше, ніж думали.

Гарен кашлянув.

Лія подивилася на нього.

— Особливо ви.

— Я старий.

— Це не виправдання.

Вона повернулася до Рейна.

— Ти йдеш туди?

— Ні.

Око.

Лія навіть не прокоментувала.

Просто схрестила руки.

— Добре.

Рейн зітхнув.

— Можливо.

— Рейн.

— Я ще не вирішив.

Гарен подивився на нього.

— Ти буквально щойно мене розбудив, бо вирішив.

— Дякую.

— Будь ласка.

Лія сіла.

— Я теж іду.

— Ні.

— Чому?

— Тому що там упав корабель Саар.

— Ти теж туди йдеш.

— Це різне.

— Знову?

Рейн потер перенісся.

— Ліє, там можуть бути сотні ворогів.

— А тут учора були сотні ворогів.

— Саме.

— І я вижила.

— Це не аргумент повторити.

Лія дивилася.

Рейн знав цей погляд.

Зараз буде довга розмова.

Гарен піднявся.

— Я зроблю чай.

— Зрадник, — сказав Рейн.

— Це вже ваша сімейна війна.

— Ти почав її.

— Сам закінчуй.

Кіара була ще гіршою.

Вона дивилася на Рейна через маленький сканер.

Мовчала.

Довго.

Це лякало сильніше за крик.

Рейн сидів у напівзруйнованому кабінеті Ордену.

За вікном тільки починало світати.

Велл стояв біля карти.

Гарен — біля дверей.

Лія залишилася вдома.

Після сорока хвилин суперечки.

Трьох погроз.

Однієї спроби піти слідом.

І офіційного наказу Велла, який Лія пообіцяла колись спалити разом із самим маршалом.

Кіара вимкнула сканер.

— Ні.

Рейн підняв брову.

— Що ні?

— Ти нікуди не йдеш.

— Це не медичний висновок.

— Саме медичний.

— Я нормально почуваюся.

— Ти спав сорок три хвилини.

Рейн глянув на Гарена.

Старий відвів очі.

— Ти їй сказав?

— Вона запитала.

— І ти одразу здав мене?

— Я хочу, щоб ти дожив хоча б до вечора.

Кіара продовжила:

— Твоя нервова активність усе ще значно вища за нормальну.

— Чию нормальну?

Вона замовкла.

Рейн усміхнувся.

— От.

— Не радій.

— Ти не знаєш моєї норми.

— Я знаю, що в нормальної людини мозок не повинен показувати такі піки під час спокійної розмови.

— Може, мені нудно.

Кіара дивилася.

— Ти хочеш напад?

— Ні.

— Втрату свідомості?

— Теж ні.

— Судоми?

— Ні.

— Зупинку серця?

— Можна без повного списку?

— Тоді спи.

Рейн показав на медальйон.

— R-16.

Кіара вперше перевела погляд.

— Я бачила.

— І?

— Нічого.

— Ти знаєш, що це?

— Ні.

— R у ваших архівах щось означало.

— Я казала: експериментальні резонансні лінії. Але це уривки з дуже старих даних.

Велл обернувся.

— Наскільки старих?

— Старших за більшість сучасних держав.

— Тисячі років?

— Значно.

Гарен тихо сказав:

— Перші.

Кіара кивнула.

— Те, що ваш комплекс називає R, може бути пов’язане з ними.

Рейн торкнувся медальйона.

— Тоді R-16 важливий.