Розділ 12

 Місто в небі

Кайр був за десять кілометрів.

У звичайний день — трохи більше години швидкої ходи.

Сьогодні між ними й містом висіло вісім бойових кораблів.

— Нам потрібен план, — сказала Кіара.

Рейн ішов першим між деревами.

— Є.

— Який?

— Дійти до міста.

— Це напрямок.

— Хороший початок.

Кіара щось пробурмотіла своєю мовою.

Перекладач на її браслеті після короткої паузи видав:

— Ідіот.

Рейн озирнувся.

— Він уже перекладає образи?

— Адаптується.

— Корисна технологія.

Гарен ішов позаду.

— Скоро ця штука знатиме більше лайки, ніж слів.

— Завдяки тобі, — сказав Рейн.

— Я вкладаюся в культурний обмін.

Дарен Велл не сміявся.

Маршал рухався важче, ніж хотів показувати.

Його удар по саарському кораблю коштував значно більше Ефіру, ніж він визнавав.

Рейн бачив.

Дихання трохи глибше.

Ліва рука час від часу стискалася.

Крок коротший.

Але Велл усе одно йшов попереду половини своїх солдатів.

Капітан Сол підійшов ближче.

— Якщо судна знову почнуть прочісувати ліс, нас знайдуть.

Кіара кивнула.

— Знайдуть.

Сол завмер.

— Це не дуже заспокоює.

— Я не намагаюся вас заспокоїти.

Рейн усміхнувся.

Вона швидко вчилася місцевої манери розмовляти.

— Що тоді пропонуєш? — запитав Велл.

Кіара підняла руку.

На її передпліччі виникла невелика проєкція.

Ліс.

Рельєф.

Кілька світлих точок.

— Саарські десантні судна літають патрульними дугами.

Рейн дивився.

— Звідки ти це знаєш?

— Бачу їхні сигнатури.

— Чого?

— Сліди.

— Кажи так.

— Ні.

Рейн зітхнув.

Кіара продовжила:

— Вони шукають три речі.

— Які? — запитав Гарен.

— Активні технології. Великі скупчення людей. І польові аномалії.

Велл глянув.

— Ефір.

— Ваш Ефір.

— Тобто якщо хтось використає силу...

— Може привернути увагу.

Рейн подивився на маршала.

— Твій фокус із мечем був не дуже непомітним.

Велл холодно відповів:

— Зате ми не померли.

— Теж аргумент.

Кіара наблизила карту.

— Є вікно приблизно шість хвилин.

— Для чого?

— Перетнути відкриту ділянку.

Попереду ліс закінчувався.

За ним лежало поле.

Широке.

Майже два кілометри до наступної смуги дерев.

Ідеальне місце, щоб побачити десять людей зверху.

— Шість хвилин вистачить? — запитав Сол.

Кіара подивилася на їхні обладунки.

На Гарена.

На Велла.

На Рейна.

— Якщо бігтимете швидше, ніж виглядаєте.

Гарен обурився:

— Це вона зараз про мене?

— Про всіх.

— Мені шістдесят три.

— Біологічно?

Рейн повернувся.

— А які ще бувають?

Кіара вже дивилася на карту.

— Потім.

— У тебе все «потім».

— Якщо будемо живі — матимемо багато часу.

— Оптимістично.

— Ні. Просто логічно.

Велл підняв руку.

— Досить.

Він оглянув людей.

— Переходимо групами. Без Ефіру, якщо не буде прямої загрози.

Рейн кивнув.

— А якщо буде?

— Тоді роби все, що хочеш.

— Нарешті нормальний наказ.

— Ти все одно так робиш.

---

Першу половину поля вони пройшли швидко.

Другу — майже.

Саме слово «майже» останнім часом псувало Рейну життя.

До дерев залишалося метрів п’ятсот, коли Кіара різко зупинилася.

— Вниз!

Усі впали в траву.

Рейн притиснувся до землі.

— Що?

— Судно.

— Де?

— Північний захід.

Спочатку він нічого не чув.

Потім з’явився низький гул.

Дуже слабкий.

Із-за пагорба піднявся темний клин.

Не той самий, що атакував їх раніше.

Менший.

Метрів двадцять.

Він летів повільно.

Низько.

— Воно нас бачить? — прошепотів Гарен.

Кіара не відповідала.

Її очі бігали по показниках.

Судно наближалося.

Рейн лежав у траві.

Не рухався.

Серце билося так сильно, що здавалося, його теж можна побачити з неба.

Корабель пройшов над полем.

Метрів за двісті від них.

Рейн побачив нижню частину.

Гладкий метал.

Червоні лінії.

Кілька круглих заглиблень.

Одне світилося слабким білим.

Кіара прошепотіла:

— Не дивіться прямо.

— Чому?

— Очі відбивають.

Рейн одразу втупився в землю.

— Це вже звучить як полювання.

— Воно і є.

Корабель пройшов.

Гул почав віддалятися.

Рейн видихнув.

І почув:

— Пі.

Тихо.

Ледь.

Поруч.

Він повернув голову.

На поясі одного з молодих орденців світився маленький ефірний компас.

Сол побачив одночасно.

— Вимкни!

Солдат схопив пристрій.

Пізно.

Гул змінився.

Корабель повертався.

Кіара підвела голову.

— Нас знайшли.

Велл встав.

— До дерев!

Усі побігли.

Рейн рвонув.

Чотириста метрів.

За спиною гул зростав.

Триста.

Солдат поруч спіткнувся.

Рейн схопив за ремінь.

Підняв.

— Біжи!

Двісті.

Тінь пройшла по землі.

Кіара крикнула:

— РОЗІЙТИСЯ!

Рейн кинувся ліворуч.

Білий спалах ударив у поле.

Земля розлетілася.

Ударна хвиля кинула його вперед.

Він прокотився.

Вуха задзвеніли.

У рот набило трави.

— Рейн! — почув Гарена.

— Живий!

Він підвівся.

Корабель уже робив друге коло.

Велл стояв.

Меч у руці.

Кіара схопила його за плече.

— Не смій.

— Якщо він вистрілить ще раз...

— Ти покажеш іншим, де ми!

— Він уже показує!

Рейн побачив у небі нові точки.

Далеко.

Дві.

Може три.

— Вона права! — крикнув він.

Велл глянув.

Потім на корабель.

— До лісу!

Сто метрів.