Розділ 11

Друге сонце

Ніхто не відповів.

Кілька секунд слова жінки просто висіли між ними.

Ваш світ знищили одинадцять тисяч років тому.

Рейн дивився на неї.

Потім на дерева.

На гори.

На чорний пил під ногами.

На власну руку, що стискала руків’я меча.

Все було справжнім.

Холодний вітер.

Запах горілого металу.

Біль у плечі.

Дим від розбитого судна.

Астрея точно існувала.

Він був досить упевнений.

— Повтори, — сказав Рейн.

Жінка не відразу зрозуміла.

Пристрій на її передпліччі коротко блимнув.

— Повторити... що?

Переклад ставав чистішим із кожною фразою.

— Про Астрею.

Вона подивилася на нього так, ніби не хотіла.

— У наших навігаційних архівах планета з такою назвою має статус знищеної.

— «Знищеної» як?

— Знищеної.

— Дуже корисне пояснення.

Гарен тихо сказав:

— Рейн.

Він не відвів погляду від жінки.

— Вона щойно сказала, що мого світу немає.

— Я чув.

— А він, схоже, не в курсі.

Жінка уважно слухала переклад.

Потім підняла руку.

Не зі зброєю.

Ліву.

— Я не сказала, що ви не існуєте.

— Майже.

— Я сказала, що за всіма відомими мені даними ця планета не повинна бути населеною.

Рейн усміхнувся без радості.

— Значно краще.

Дарен Велл зробив крок уперед.

Жінка одразу підняла зброю.

Маршал зупинився.

— Ми не збираємося на вас нападати.

Пристрій переклав.

Вона подивилася на десять озброєних людей.

На мечі.

Рушниці.

Обладунки.

Потім назад на Велла.

— Це не виглядає переконливо.

Рейн майже усміхнувся.

Маршал — ні.

— Наш світ щойно пережив падіння вашого корабля.

— Не мого.

— Ви були на ньому.

— Це не робить його моїм.

Велл трохи нахилив голову.

— Тоді чий?

Жінка замовкла.

Рейн помітив.

Не питання мови.

Вона не хотіла відповідати.

Гарен теж.

Він трохи змінив позицію.

Так, щоб бачити і жінку, і ліс.

Капітан Сол стояв праворуч.

П’ятеро орденців розійшлися півколом.

Рейн відчував напругу.

Один неправильний рух.

Один постріл.

І перша зустріч двох світів закінчиться за кілька секунд.

Жінка повільно опустила свою зброю.

Не повністю.

Стовбур дивився в землю.

— Я не становлю для вас загрози.

Велл відповів:

— Поки що.

Вона подивилася на нього.

— Правильна відповідь.

Рейн несподівано подумав, що вони з маршалом могли б прекрасно не ладнати.

— Ім’я, — сказав Велл.

— Що?

— Як вас звати?

Пауза.

Пристрій переклав.

Жінка кілька секунд вагалася.

— Кіара.

— Просто Кіара?

— Кіара Сейл.

Маршал кивнув.

— Дарен Велл.

Показав на Гарена.

— Гарен Торн.

Потім на Рейна.

— Рейн Варр.

Кіара перевела погляд на Рейна.

Затримала трохи довше.

Не через ім’я.

Вона дивилася на медальйон, частково видимий у розстебнутому комірі.

Рейн помітив.

І прикрив його долонею.

— Що?

Кіара різко підняла очі.

— Нічого.

— Ти дивилась на це.

— На що?

— Оце.

Рейн витягнув медальйон.

Символ блиснув у ранковому світлі.

Коло.

Три лінії.

Вертикальний штрих.

Кіара не змінилася в обличчі.

Майже.

Але Рейн уже надто довго вчився читати людей у бою.

Затримка дихання.

Очі трохи ширше.

Права рука сильніше стискає зброю.

Вона знала символ.

— Ти його впізнала.

— Ні.

— Брешеш.

Кіара нахмурилася.

Пристрій переклав.

— Ви завжди так розмовляєте з людьми, яких зустрічаєте вперше?

— Тільки з тими, хто прилітає з неба й повідомляє, що мого світу не існує.

— Справедливо.

Гарен подивився на Рейна.

Цього разу не з осудом.

Він теж побачив реакцію.

Велл — тим більше.

Маршал заговорив спокійно:

— Ви знаєте цей знак?

Кіара мовчала.

— Пані Сейл.

— Ні.

Рейн усміхнувся.

— Знову брешеш.

— Рейн, — сказав Велл.

— Що?

— Дай їй хвилину.

— За останні три дні мені сім років брехні повернули в голову. Я трохи втратив терпіння.

Кіара дивилася на нього.

Можливо, переклад був неідеальний.

Але сенс зрозуміла.

— Я не знаю, що означає ваш символ.

Рейн уже відкрив рот.

Вона продовжила:

— Але бачила схожі позначення в архівах.

Тиша.

— Яких архівах? — запитав Велл.

— Не зараз.

Рейн засміявся.

— О, прекрасно. Вона точно з нашого світу. Всі говорять однаково.

Гарен пирхнув.

Навіть капітан Сол ледь усміхнувся.

Кіара не встигла відповісти.

Її браслет видав різкий сигнал.

Вона різко повернулася до розбитого судна.

На синій поверхні пристрою заблимав червоний знак.

Кіара зблідла.

— Назад.

Велл відреагував миттєво.

— Що?

— Назад!

Вона побігла до корабля.

Орденці підняли зброю.

— Стій! — крикнув Сол.

Кіара навіть не озирнулася.

Рейн побачив на пластині в своїй руці зміну.

Другий біологічний сигнал.

Той, що залишався всередині судна.

Мигав.

Слабше.

— Там хтось є, — сказав він.

Велл глянув.

— Живий?

— Поки.

Кіара вже дісталася розірваного корпусу.

Вона притиснула руку до стіни.

Частина металу відсунулася.

Не повністю.

Механізм заклинило.

Кіара вилаялася незрозумілою мовою.

Схопила край.

Потягнула.

Нічого.

Рейн побіг до неї.

— Варр! — крикнув Сол.

— Допоможу!

— Не підходь до судна!

Рейн уже був поруч.

Кіара глянула на нього.

— Відійди.

— Ти сама не відкриєш.

— Я сказала...

Рейн схопив край панелі.

— Разом.