Розділ 8

Карта небес

— Стійте!

Голос ударив по коридору вдруге. Рейн навіть не озирнувся. Гарен теж. Позаду гриміли чоботи — не одна людина й навіть не дві. Сині відблиски ефірних ламп уже ковзали по чорних стінах за найближчим поворотом.

— Ліворуч! — кинув Гарен.

Рейн звернув, ледь не врізавшись плечем у стіну. Біль від учорашнього бою з Дорном відразу нагадав про себе.

— Ти хоч знаєш, куди ми біжимо?!

— Ні!

— Прекрасно! Саме це я й хотів почути!

Коридор закінчився через якихось двадцять метрів. Чорною суцільною стіною. Без дверей. Без щілини. Без жодного символу, який хоча б натякав на вихід. Рейн загальмував.

— Ти жартуєш.

Гарен вихопив револьвер і розвернувся до повороту.

— Спробуй її відкрити.

— Що саме відкрити?

— Стіну, Рейне! У нас зараз немає часу сперечатися про термінологію!

Позаду вже було видно тіні.

Щонайменше троє.

Рейн притиснув долоню до чорної поверхні.

Нічого.

— Давай!

— Я стараюся!

Ще годину тому Гарен мало не погрожував прив'язати йому руки до тіла, якщо той продовжить торкатися невідомих стародавніх механізмів.

Рейн вирішив, що зараз не найкращий момент нагадувати про принциповість старого.

Він заплющив очі.

Замість того щоб тиснути долонею сильніше, спробував зробити те саме, що під час роботи з Ефіром.

Не сила.

Напрямок.

Тепло під грудьми.

Слабкий потік уздовж руки.

До пальців.

Медальйон під сорочкою раптом нагрівся.

— Рейне!

— Знаю!

Він видихнув і послав у долоню короткий імпульс.

Символ на медальйоні спалахнув.

По стіні пробігла тонка синя лінія.

Клац.

Частина чорної поверхні беззвучно від'їхала вбік.

— Є!

Гарен штовхнув Рейна в отвір і стрибнув слідом.

— Закривай!

— Як?!

— Так само, як відкрив!

— Дуже корисна інструкція!

Рейн притиснув долоню до внутрішнього боку.

Двері рушили.

Повільніше, ніж хотілося б.

На повороті з'явився перший орденець.

Молодий чоловік років двадцяти п'яти в чорному нагруднику. В одній руці меч, у другій — ефірна лампа.

За ним бігли ще двоє.

— Стояти!

Між половинами дверей залишалося трохи більше метра.

Орденець кинув лампу.

Вона покотилася підлогою.

Сині лінії спалахнули вздовж його руки.

Провідник.

І, судячи з яскравості потоку, значно сильніший за Рейна.

Чоловік рвонув уперед.

Гарен підняв револьвер.

— Не стріляй! — крикнув Рейн.

— Він зараз буде тут!

— Я бачу! Не стріляй!

Орденець уже просунув плече в щілину.

Рейн побачив положення його тіла майже автоматично.

Вага на правій нозі.

Плече вперед.

Ліва рука прикриває шию.

Меч низько.

Якщо пройде — перший удар піде знизу.

Рейн не чекав.

Зробив крок, схопив чоловіка за зап'ястя й різко потягнув на себе.

Той явно очікував, що втікач відступатиме, а не сам скоротить дистанцію.

Його плече пройшло крізь щілину.

Рейн ударив ліктем у скроню.

Не на повну силу.

Лише щоб збити рівновагу.

Орденець хитнувся.

Рейн штовхнув його назад.

Чорні двері зійшлися просто перед його обличчям.

З іншого боку щось важко вдарило в поверхню.

Потім ще раз.

Гарен кілька секунд дивився на Рейна.

Той важко дихав.

— Що?

Старий повільно опустив револьвер.

— Я міг вистрілити.

— Саме тому я тебе й зупинив.

— Він біг на тебе з мечем.

— Бо ми незаконно проникли в заборонену споруду й тікаємо від Королівського Ордену. Із його боку це досить логічна реакція.

Гарен підняв брову.

— Дорн вибив із тебе дурість?

— Ні. Просто якщо ми почнемо залишати за собою трупи орденців, ситуація трохи зміниться.

— «Трохи»?

— Зараз ми для них порушники. Можливо, шпигуни. Після першого трупа станемо вбивцями королівських солдатів. Я волів би не перевіряти, скільки років дають за другий варіант.

Старий кілька секунд мовчав.

— Іноді ти мене дивуєш.

— Запиши дату.

— Уже забув.

Удари за дверима припинилися.

Рейн прислухався.

— Це мені подобається ще менше.

— Правильно. Значить, перестали витрачати час і шукають обхідний шлях.

Рейн озирнувся.

Новий коридор був вузьким і повністю темним.

— Маєш план?

— Так. Іти туди, де нас не схоплять.

— Я питав про справжній план.

— Тоді ні.

Білі смуги вздовж підлоги спалахнули саме в цю мить.

Одна.

Друга.

Третя.

Світло дійшло до них, затрималося на кілька секунд і побігло назад у темряву.

Перед ногами Рейна виникла синя стрілка.

Вона вказувала вперед.

Гарен подивився на неї без жодного ентузіазму.

— Мені категорично не подобається, коли стародавня споруда сама вирішує, куди нам іти.

— Маєш кращий маршрут?

— Ні.

— Тоді сьогодні довіряємо підземній машині віком одинадцять тисяч років.

Гарен рушив слідом за стрілкою.

— Кожне слово в цьому реченні робить наші рішення гіршими.

Вони пройшли кількасот метрів, коли Гарен різко зупинився.

— Зачекай.

Рейн озирнувся.

Старий уже діставав із сумки чорну пластину Едрана.

— Щось сталося?

— Вона тепла.

Рейн підійшов ближче.

Пластина світилася.

На її поверхні більше не було лише літери R.

Тепер там з'явилися десятки маленьких точок, з'єднаних тонкими світлими лініями.

— Схоже на карту.

— Можливо.

— Дай подивитися.

Рейн простягнув руку.

Гарен одразу відсунув пластину.