Розділ 3

Борг крові

        Лорд Веннар прислав людей наступного ранку. Не солдатів. Можливо, із солдатами було б навіть простіше: принаймні одразу зрозуміло, чого від них чекати. Троє чоловіків у темно-зелених плащах стояли перед будинком Варрів так невимушено, ніби прийшли не забирати чуже майно, а вже вирішували, куди поставлять власні меблі. Рейн помітив їх ще з кінця вулиці. Один був високий і худорлявий, із вузьким чисто поголеним обличчям. Другий — кремезний, коротко стрижений, із руками людини, яка звикла завершувати суперечки раніше, ніж вони ставали розмовами. Третій тримав шкіряну теку. Рейн одразу вирішив, що саме він найнебезпечніший. Нижнє місто давно прокинулося. За сусіднім кварталом гуркотіли вагонетки, з труб плавилень здіймався ранковий дим. Торговці виставляли на прилавки вчорашній хліб і з дивовижною переконливістю називали його свіжим. Сусіди Варрів теж займалися своїми справами. Надто старанно. Стара пані Ферра вже хвилину витирала одну й ту саму дошку біля дверей. Швець через дорогу третій раз переставляв пару черевиків у вітрині. У Нижньому Кайрі чужі проблеми завжди привертали увагу. Особливо коли всі робили вигляд, що нічого не бачать. Лія стояла на порозі. Рейн відразу зрозумів: налякати її не вдалося. Зате розлютити — цілком. Вона схрестила руки на грудях і дивилася на гостей так, ніби подумки вже вибирала, кого першого вдарити дверима. Це було сімейне. Рейн підійшов ближче.

— Що сталося?

Високий чоловік повернувся до нього. На вигляд йому було трохи за сорок. Плащ сидів бездоганно, на комірі блищала срібна застібка, а на грудях виднівся герб дому Веннарів — чорний ворон над синім кристалом.

— Рейн Варр?

— Залежить від того, хто питає.

Чоловік ледь помітно всміхнувся.

— Радник Солт Мейр. Представляю інтереси його світлості лорда Кайра Веннара.

— Тоді, мабуть, я не Рейн Варр.

Лія фиркнула. Кремезний охоронець зробив крок уперед. Мейр навіть не повернув голови — лише трохи підняв долоню. Чоловік зупинився. Рейн це помітив. Не просто найманий писар. Людина, до якої тут звикли прислухатися.

— Мені казали, що з вами непросто мати справу, пане Варр.

— Мені про мене казали й гірше.

— Не сумніваюся.

Рейн став поруч із сестрою.

— Вони заходили? — запитав Рейн.

— Намагалися, — відповіла Лія.

Мейр зітхнув.

— Я попросив дозволу оглянути заставне майно.

— Він поставив ногу у двері, — додала вона.

Рейн перевів погляд на кремезного.

— Цю?

Той насупився. Усмішка зникла з його обличчя.

— Рейне, — тихо сказала Лія.

— Просто хочу знати, котру берегти.

Мейр відкрив теку.

— Гадаю, ми всі зацікавлені уникнути непотрібних складнощів.

— Ви вже стоїте біля мого будинку з охороною. Початок не надто переконливий.

Радник дістав кілька аркушів. На першому дрібного тексту було стільки, що ним можна було утеплити стіну. Унизу красувалася велика червона печатка.

— Ваш батько, Едран Варр, мав боргові зобов'язання перед домом Веннарів.

Рейн перестав жартувати. Це він знав. Документи з'явилися невдовзі після офіційного повідомлення про смерть батька. Позика. Відсотки. Штрафи. Застава будинку й земельної ділянки. Мати тоді ще була жива. Майже три роки вона віддавала Веннарові все, що могла викроїти з невеликих виплат і власного заробітку. Потім померла. Борг перейшов Рейну. І відтоді відбувалася дивна річ: він платив щомісяця, іноді віддавав третину заробітку, але сума зменшувалася так повільно, ніби монети по дорозі до рахунків Веннара встигали розмножуватися.

— Я плачу щомісяця, — сказав Рейн.

— Платили, — поправив Мейр.

— Минулого тижня відніс дванадцять срібних.

— У мене це зазначено.

Він перевернув аркуш.

— Однак відповідно до умов договору кредитор має право вимагати дострокового погашення за певних обставин. Рейн повільно простягнув руку.

— Дайте сюди.

Мейр передав документ. Рейн знайшов місце, на яке вказував радник, і прочитав один раз. Потім другий.

— «У разі державної мобілізації кредитор має право вимагати дострокового погашення залишку боргу».

Він підняв очі.

— Мобілізації немає.

— Наразі — ні.

— Тоді ви прийшли раніше.

— Вважайте це попередженням.

— Ви щойно сказали, що вимагаєте погашення.

— Указ буде оголошено найближчими днями. Після цього вимога набуде чинності негайно.

Рейн уважніше подивився на нього.

— А ви вже знаєте про королівський указ, якого ще не бачили мешканці Кайра?

Мейр лише посміхнувся. Не відповів. Звісно. Лорд Веннар володів більшістю шахт навколо міста, кількома плавильнями, складами, двома банківськими домами й такою кількістю землі, що часом здавалося: король лише позичив у нього Кайр на невизначений термін. Якщо корона планувала мобілізацію, такі люди дізнавалися першими. Задовго до тих, кого збиралися мобілізувати. Рейн повернув папір.

— Скільки залишилося?

Мейр дістав інший аркуш.

— Сто вісімдесят чотири срібних.

Лія тихо вдихнула. Рейн подумав, що неправильно почув.

— Повторіть.

— Сто вісімдесят чотири срібних.

— Минулого місяця було сто сорок один.

— Відтоді проведено перерахунок.

— На сорок три срібних?

— Відсотки, штраф за зміну умов договору, адміністративні витрати…

Рейн не втримався й засміявся. Мейр трохи нахилив голову.

— Вас щось розважає?

— Думаю, скільки слів потрібно освіченій людині, щоб не назвати пограбування пограбуванням. Кремезний охоронець зробив півкроку.

— Стеж за язиком.

Рейн повернув до нього голову.

— А ти за ногою.

Чоловік стиснув кулаки. Під шкірою його передпліч на мить проступило слабке синє світіння. Ефір. Рейн автоматично відзначив деталі. Провідник. Не надто високого рівня, але запас у нього точно більший, ніж у Рейна. Та й вагова різниця не на користь останнього. Ще вчора Рейн, можливо, просто подумав би: сильний. Тепер він уже несвідомо стежив за тим, як чоловік ставить ноги, де тримає вагу, наскільки напружує праве плече. Гаренові б це не сподобалося.