Розділ 1

Боєць із Нижнього міста

Кров капнула на камінь.

Одна крапля.

Потім друга.

Рейн Варр провів язиком по розсіченій губі й скривився від солоного присмаку.

Навпроти нього стояв чоловік, майже на голову вищий і щонайменше вдвічі ширший у плечах. На голому торсі супротивника блищав піт, а по передпліччях тягнулися темні смуги ефірних татуювань.

Вони пульсували слабким синім світлом.

Натовп за дерев’яною огорожею ревів.

— Давай, Брок!

— Зламай малого!

— Три срібних на Брока!

— Варр! Не здохни, я на тебе поставив!

Рейн випростався.

Ліве ребро відгукнулося тупим болем.

Погано.

Дуже погано.

Брок Реммер бив не особливо технічно, зате кожен його удар нагадував зустріч із шахтним вагонетом.

Рейн уже пропустив два.

Третього могло вистачити.

— Утомився? — запитав Брок.

Рейн сплюнув кров убік.

— Просто думаю, на що витратити твої гроші.

Натовп зареготав.

Обличчя Брока перекосилося.

— Мої?

— Твої.

— Хлопче…

Сині татуювання на руках чоловіка спалахнули яскравіше.

Рейн перестав усміхатися.

Ось тепер було справді погано.

Брок вдихнув.

Ефір навколо його рук ущільнився ледь помітним серпанком.

Для більшості людей у залі це означало лише одне: зараз буде сильний удар.

Для Рейна — значно більше.

Він дивився на праве плече суперника.

Не на кулак.

На плече.

Трохи назад.

Права нога Брока провернулася на носку.

Стегно пішло вперед.

Рейн рушив ще до того, як кулак зірвався з місця.

Удар просвистів біля його вуха.

Рейн прослизнув усередину дистанції й двічі вдарив коротко під ребра.

Брок навіть не здригнувся.

— Серйозно?

Рейн устиг подумати лише одне.

От лайно.

Коліно врізалося йому в живіт.

Повітря вибило з легенів.

Світ хитнувся.

Рейн відлетів назад і впав на одне коліно.

Глядачі заревіли ще голосніше.

Десь угорі задзеленчали монети.

Підпільна арена містилася в старому складському підвалі Нижнього міста. Кам’яні стіни були чорними від кіптяви, між дерев’яними балками висіли ефірні лампи, а повітря пахло потом, дешевим алкоголем, кров’ю й мастилом.

Ідеальне місце для того, щоб заробити на життя.

Якщо пощастить.

Якщо ні — щоб залишити тут кілька зубів.

— Підводься! — крикнув хтось.

Рейн уже підводився.

Не поспішно.

Брок дивився на нього з усмішкою.

— Ти швидкий.

Рейн промовчав.

— Але слабкий.

Це було правдою.

Саме тому Рейн ненавидів цю фразу.

Брок рушив уперед.

Цього разу повільніше.

Він уже зрозумів, що простими ударами малого не зловить.

Рейн відступив на півкроку.

Тепер головне — не дивитися на руки.

У перші хвилини бою він припустився цієї помилки.

Брок мав дивну звичку перед ударом трохи стискати пальці. Рейн вирішив, що це підказка.

Ні.

Приманка.

Справжні сигнали були нижче.

Нога.

Стегно.

Плече.

Дихання.

Перед лівим прямим Брок коротко видихав через ніс.

Перед правим боковим затримував подих.

Перед ударом коліном трохи підіймав п’яту.

Людина могла брехати словами.

Тіло брехало значно гірше.

Брок атакував.

Лівий.

Рейн ухилився.

Правий.

Крок убік.

Брок спробував схопити його.

Рейн вирвався.

Ще один удар.

Рейн уже був не там.

Натовп поступово стих.

Не повністю.

Але тепер у криках з’явилося інше.

Здивування.

Брок теж це почув.

І розлютився.

— Стій!

Рейн усміхнувся.

— Навіщо?

Брок заревів і кинувся вперед.

Саме цього Рейн і чекав.

Перший удар пройшов над плечем.

Другий він прийняв на передпліччя.

Біль прострелив руку.

Але Рейн уже був збоку.

Удар під коліно.

Брок похитнувся.

Рейн ударив знову.

Туди ж.

Чоловік різко повернувся.

Запізно.

Рейн кинувся вперед усім тілом і врізав плечем у груди супротивника.

Брок втратив рівновагу.

Упав.

Камінь здригнувся.

Кілька секунд вони дивилися один на одного.

Брок — з підлоги.

Рейн — зверху.

— Усе? — запитав Рейн.

Брок заричав і спробував підвестися.

Рейн ударив ногою в щелепу.

Раз.

Брок знову впав.

Тиша.

Суддя — худий чоловік із червоним шарфом — подивився спочатку на Брока, потім на Рейна.

Підняв руку.

— Переможець — Варр!

Підвал вибухнув криками.

Рейн опустив голову.

Видихнув.

І лише тоді дозволив собі спертися руками на коліна.

Біль відразу повернувся.

Ребра.

Живіт.

Передпліччя.

Губа.

Можливо, ще плече.

Але зуби були на місці.

Уже непогано.

---

— Ти ідіот.

— Приємно бачити тебе теж.

Гарен Торн сидів біля старого дерев’яного столу й розливав у дві чашки темний напій, який власник закладу називав кавою.

Рейн підозрював, що справжня кава мала б подати на нього до суду за образу честі.

Він сів навпроти.

Старий простягнув йому мокру тканину.

— До губи.

— Сам знаю.

— Тоді чому кров капає на стіл?

Рейн приклав тканину до рота.

Гарен був одним із небагатьох людей, яким Рейн дозволяв говорити з ним таким тоном.

Можливо тому, що старий знав його ще дитиною.

Можливо тому, що кілька років тому саме Гарен навчив його правильно тримати меч.

А можливо тому, що в шістдесят три роки Торн усе ще міг так ударити палицею по пальцях, що бажання сперечатися швидко зникало.

Колись він служив у Королівському Ордені.

Принаймні так казали.

Сам Гарен про минуле майже не говорив.

Після війни оселився в Кайрі, став майстром на шахті й поступово перетворився на вічно незадоволеного старого з сивим волоссям, шрамом через праву брову й звичкою сунути ніс у чужі справи.