Чужі діти бувають

Колючий холод самотності вперто пробирався в душу Маргарити, що сяяла справді перлиною, класичною, строгою красою.

Жінка сиділа на лавці, до болю випроставши спину і не відриваючись дивлячись на хлопчика років семи і дівчинку, трохи молодшу за брата. Вона добре знала цих дітей. Пам'ятала кожну спільно проведену хвилину. А ось вони зовсім забули – дітям властиво швидко забувати погані моменти життя. От би й дорослим так навчитися...

Вона приходила у двір щовихідних на півгодини раніше за їх прогулянку. У своєму крислатому капелюсі, що приховує більшу половину обличчя. Сідала на лаву в тіні розлогого дерева і сиділа майже нерухомо весь час прогулянки. Мабуть, варто було припинити це безглузде самокатування. Але її тягло сюди, як магнітом.

Вона дивилася за їх грою, раз-по-раз намагаючись зрозуміти, який момент її життя став вирішальною, переломною точкою неповернення, що назавжди відрізав її від можливого щастя.

Потім приходив батько малечі, впевненим кроком прямував до молодої жінки, яка грала з дітьми. Нахилявся, щоб привітати поцілунком, а вона розпливалася в щасливій усмішці, що освітлює світлом їхню галасливу, енергійну компанію. Була купа мала на чолі з батьком сімейства, і через деякий час забруднені та щасливі, вони вирушали додому.

Марго йшла трохи раніше, завжди тонко відчуваючи наближення моменту завершення прогулянки по репліках, жестах, міміці дорослих, які супроводжували дітлахів.

Сьогоднішній день став винятком. Занурившись у роздуми та спогади, Рита перестала помічати дії оточуючих людей, що злилися у кольорові плями калейдоскопа перед її внутрішнім поглядом.

- Прибери це! Забери це негайно! Я не можу працювати! - кричав чоловік, хапаючись за волосся, що стрімко рідшіло, і морщачись від дитячого плачу з сусідньої кімнати.

- Куди я це діну? - обурювалася Марго, впираючи руки в точені боки.

Її постать височіла скульптурною статуєю у дверному проході кабінету чоловіка.

- Мені начхати, що ти робитимеш! - волав чоловік. - Завтра в мене важлива нарада з міністерством, а я не можу закінчити чортову доповідь. І все це тільки тому!..

– Що? - незворушно заперечила дружина, перебиваючи його. - Між іншим, це була саме твоя ідея, - зиркнула зневажливо, теж морщачи свій точений носик від різкого звуку. - Мабуть, вона щось хоче... - припустила без особливого ентузіазму.

- Ну то піди і дай їй це! - наказав Микита, остаточно втрачаючи терпець і вказуючи пальцем на двері.

Маргарита хмикнула.

- Я виходила заміж за тебе, а не за всі твої шалені ідеї.

– Ти виходила заміж за мій депутатський мандат!

Він запнувся, зрозумівши по її мовчазно скинутій брові, що сказав зайве.

Нехай навіть це не було прихованим фактом, але щоб так прямо... Не комільфо.

Маргарита, нічого не відповідаючи, м'якою, але впевненою ходою покинула кабінет. Не дивлячись на високий каблук-шпильку, ходила вона тихо навіть там, де килимового покриття не було. З цієї причини Микита особливо нею пишався, хвалячись перед колегами, чиє подружжя поводилося шумно і нав'язливо. З цієї причини ті самі дружини люто ненавиділи Марго, неодноразово намагаючись насолити їй. В міру свого інтелекту, зрозуміло.

Ділові якості та її ненав'язливий внесок у побудову його шикарної та майже блискавичної кар'єри Микита ретельно ігнорував, уперто стверджуючи, що "зробив себе сам". Почувши це одного разу особисто, Маргарита так само, як зараз, скинула одну брову і мовчки відійшла. Микита не надав цьому особливого значення. І даремно. Оскільки з того часу вона мовчала щоразу, як заводив під час спільної трапези розмову про наболіле. Спірне питання, що вимагало його вирішення. Тільки тоді чоловік виразно усвідомив, що половина його попередніх рішень належала їй насправді.

Дружина була невблаганна і на компроміси не йшла. Тож науки дипломатії з горем навпіл довелося освоювати самостійно.

Кар'єрне зростання суттєво сповільнилося. А Маргарита, як на зло, навіть не демонструвала свого тріумфу. Тоді можна було б хоч причепитися до неї, вимагаючи пояснень і у вихорі скандалу викликати емоції, повертаючи все на свої зручні круги. Але ні. Неприступна, горда й мовчазна Рита залишалася його супутницею-королевою. Щоправда, він себе королем відчувати перестав.

Коли Маргарита знову мовчки вийшла з його кабінету, чоловік здригнувся, боячись собі навіть уявити, які висновки зробила дружина і чим вони обернуться для нього. Але наступної секунди благовірна зникла в дитячій. Деякий час безуспішно намагалася волати до малюка, благаючи про тишу та спокій для старших членів сім'ї. Потім, щось монотонно пояснюючи дитині, жінка стала активно переміщатися по кімнаті, судячи з голосу, який то стихав, то наближався. А потім вона продефілювала повз відкриті двері його кабінету, несучи з собою джерело шуму.

Микита плюхнувся в робоче шкіряне крісло і з полегшенням зітхнув, не в змозі повірити, що тортури хоча б на якийсь час перервані. На біса він послухав свою радницю і коханку за сумісництвом, що нашіптувала, що дитина неодмінно необхідна, якщо він хоче балотуватися на цих виборах? І як чудово, що в нього така мудра, зручна... та що там! Ідеальна дружина.

Маргарита, між тим, спустилася сходами, поклала дитину в люльку найдорожчої зі знайдених колясок, і з невдоволенням подивилася на ту. Вона відверто не розуміла, що робити з цим, що кривиться і кричить в купі памперсів, пелюшок, бодіків та іншої мішури. Ще менше розуміла, як жінки можуть хотіти віддавати такій події у житті стільки часу. Але мирилася з рішенням чоловіка, сподіваючись, що це дозволить йому досягти успіхів. Особливо напередодні виборів. Хоча б для красивої картинки. Дива не відбулося, а головного болю побільшало.