5

Поки ми бігли в інший бік нашого містечка, на вулиці почало сутеніти, а в повітрі вже відчувався холод. 

Сергій жив у приватному будинку й домашню адресу ми його знали, адже часто ходили тією вулицею до річки. Дорога до його дому зайняла понад тридцять хвилин, тому дісталися ми туди вже майже затемна. Лише поодинокі ліхтарі освічували цю вулицю.

— У вікнах темно, — прошепотіла Ксеня, коли ми заглядали у двір через щілини в паркані.

— Думаєш, нікого нема? — спитав я, намагаючись розгледіти на подвір'ї хоча б щось. 

— Можливо, Пек уже забрав його й поніс у… 

Ксеня замовкла, бо двері будинку несподівано розчахнулися й в них одразу ж з'явився бог пекла. 

— Ой, матінко рідна! — пропищала подруга.

Пек щось волочив за руку по східцях вниз і це щось було дуже схожим на нашого непритомного однокласника. Ми відлипли від паркану й перезирнулися.

— Треба щось робити! — тихо, але дуже емоційно сказала Оксана. — І хутко! Є ідеї?

— Абсолютно ніяких! 

Ми розгублено дивилися одне на одного, слухаючи, як по тротуарній плитці цокають копита. Десь глибоко в животі зростала паніка. Час йшов, а Пек наближався до нас, наляканих та нерухомих. От він підійшов до металевих воріт, на мить спинився, штурхнув хвіртку, яка одразу ж відчинилася прямо біля нас. 

Ми з подругою одразу ж зрозуміли, що потрібно робити. Тому без роздумів щосили навалилися на хвіртку, вдаряючи нею по Пековій голові. Метал одразу ж погнувся, повторюючи форму його лоба та рогів.

— А-а-а!!! — загарчав він на всю вулицю, штовхаючи хвіртку вперед, ми ледь встигли відскочили подалі. — Хто посмів напасти на Пека, бога пекла?!

Поки рогатий вовтузився, ми недовго думаючи ступили кілька кроків назад і знову навалилися на хвіртку, цього разу таки зумівши звалити Пека на землю. Щоправда, він не знепритомнів, і навіть не впав, а просто сів дупою на нашого однокласника. Сергій застогнав, заворушився, Пек же підхопився на ноги й підстрибнув до нас, розмахуючи своєю булавою.

— Ви! — гаркнув, дивлячись на нас знизу вгору. Хоч і був цей чорт нижчий від нас,все одно добряче наганяв страху. Ми спробували відступити, але зненацька наші ноги наче до землі приросли. Мабуть, то Пек постарався. — Я зварю вас у котлі й згодую своїм церберам! Нікчемні людиська…

Далі відбувалося щось неймовірне. Ксеня, чи то набравшись сміливості, чи то просто од відчаю, заверещала у весь голос:

— Чур тобі, Пек!!! Чур тобі!!! Чур, чур!!!

Раптово зірвався вітер, що якогось біса знову сильно дув у наші обличчя. Ми змушені були зажмуритись, хоча цього разу обійшлося без пилу. 

А за пів хвилини буревій вщух і разом з тим запанувала мертва тиша. Розплющивши очі, побачив, що Пек почав повільно відступати. Очі його були трохи примружені, руки міцно стискали булаву, ніби готувалися оборонятися. А дивився бог пекла нам за спини. Оглянувшись, помітив там високого худого чоловіка з густою рудою бородою. 

— Це Чур, — прошепотіла мені подруга й, смикнувши за руку, відтягла вбік, до паркану.

 — Ну здрастуй, Пеку! Скільки літ, скільки зим!

Бог пекла, повільно перебираючи копитами, все ще відступав. 

— Чого тобі треба? — зарепетував рогатий. Тепер він мав переляканий вигляд, від страхітливого чорта не залишилося й сліду. Лише роги, копита та підтиснутий хвіст нагадували про те, що перед нами стояв Пек.

— Це що ти тут забув? Ми наче минулого разу все вирішили – тобі не місце на землі.

Щойно Чур зробив крок вперед, гнівно склавши руки на грудях, Пек зойкнув та відстрибнув назад. 

— Це все вони! — заверещав, показуючи на нас булавою.

Бог сімейного вогнища здивовано глянув на наші перелякані обличчя й з осудом захитав головою. 

— Поясніть, — попросив Чур, хапаючи Пека за шкірки, бо той саме хотів дременути.

Він дивився саме на мене, але Ксеня вийшла вперед й кількома реченнями все розповіла. Дуже виправдовувалася, що хотіла лише привида викликати, але чогось прийшов Пек.

— З вогнем граєшся, мала чаклунівко, — захитав головою Чур, примруживши очі. — А тепер показуйте, де ви відкрили вхід до пекла, треба цього коротуна повернути додому.

Пек, якого тримали за шкірки, закректав, засопів, махаючи булавою, але поряд з впевненим у собі Чуром, виглядав жалюгідно.