Чума раціоналізму

Із землі проростала смерть, вона впивалася шипами в ніжність, її очі ставали червоними, а ніжність ставала білою, без волі до життя. Потім білий колір переходив у синю ненависть, яка починала душити ідею смерті думками про безсмертя тих, хто вмирав. Їм не були потрібні співрозмовники за життя, співвідношення істин після усвідомлень – усе маскувалось холодом, який горів кригою.

Мертві проклинали в думках померлих. Вони ходили по холодному місту. Їхні душі приросли до синіх стін, вони не бачили горизонту, жили убивствами, каліцтвом і патологією. Їм було байдуже навіть до своєї смерті, яку вони бачили кожний день.

Єдиного художника з картинами, який щось малював, вони спалили заживо в його будинку. Він вибіг зі своїми картинами і кинувся до прірви. Обгоріле тіло, в якому був присутній погляд – він не зміг змиритися. Дівчина художника ридала над попелом, думаючи, що там лежить його труп. Ситі гладкі щурі кричали з прірви. Його дух являвся під час агонії.

Йогонес де Сіленціум

Подобається

#4933 в Сучасна проза
#5130 в Різне

У тексті є: смерть, художник, агонія

Відредаговано: 24.05.2018

Додати до бібліотеки

Поскаржитись