6. Приємні враження

МІЛА

Устин кудись пішов а я прикипаю поглядом до полум’я і вперше цілком розслабляюся дозволивши собі не думати ні про що.

Раптом кроки чоловіка що повертається привертають мою увагу. Переводжу погляд на нього. Устин іде тримаючи в руках дві великі керамічні чашки із запашним какао від якого вгору піднімається солодкувата пара. Він присідає на краєчок дивана поруч зі мною м’яко посміхаючись і подає мені чашку.

— Тримай мала. Це зігріє краще за будь-які ліки — каже він а його оксамитовий голос огортає мене теплом.

Я обережно беру чашку відчуваючи як гаряча кераміка обпікає пальці але погляду від нього не відводжу. Устин залишається поруч. Він повільно відкидається на спинку дивана даючи мені простір але його присутність настільки потужна й водночас приємна що в мене солодко стискається горло.

«Устине ти просто лапонька зараз... Але... Який же ти насправді...» — проноситься в моїй голові.

Мій дитячий образ «принца на білому коні» завжди малював ідеального красивого чоловіка здатного на подвиги. Але життя жорстоко довело мені що за красивими словами часто ховається зрада підлість і порожнеча. А цей чоловік — суворий з потужною енергетикою зі нелегким минулим та безкомпромісним характером. Але він зробив для мене більше ніж усі люди у моєму житті разом узяті.

Він просто став моїм реальним порятунком. Він став моїм справжнім принцом — тим хто захищає не на словах. Тим хто здатний підставити свої плечі коли весь світ навколо розпадається на шматки.

— Устине... — тихо ледь не пошепки вимовляю я опускаючи чашку на низький столик поруч.

Чоловік миттєво повертається до мене і в його очах спалахує легка тривога.

— Що таке крихітко? Тобі зле? Чи може потрібно щось? — стурбовано питає він подаючись вперед.

Замість відповіді я роблю те чого сама від себе не очікувала. Я випростовуюся скидаю плед і повільно довірливо пересаджуюся ближче до нього. Простягаю свої тремтячі руки й обережно торкаючись кінчиками пальців його колючої щоки обіймаю його за шию. Пригортаюся до нього всім тілом відчуваючи його міцні м’язи і гаряче дихання біля мого вуха. Мені хочеться заховатися в обіймах цього чоловіка від цілого світу.

Устин на секунду замирає від несподіванки затамувавши подих а потім із глухим зітханням обхоплює мене своїми сильними руками полонивши у свій надійний солодкий полон. Він притискає мене до себе так ніжно зариваючись носом у моє волосся й вдихаючи його аромат.

— Спасибі Устине... — шепочу я йому прямо в шию заплющуючи очі від відчуття безмежної блаженності. — Дякую за все...

Устин лише міцніше затискає мене у своїх обіймах і я відчуваю як його серце під моєю долонею стукає швидко і саме це заспокоює мене. Я більше не боюся завтрашнього дня. Бо тепер я знаю точно: поруч зі мною чоловік який ніколи й нікому не віддасть мене.