1. Нарешті правда

УСТИН

Тримаю в обіймах кохану крихітку і ще приходжу до тями від її згоди. Я так про неї мріяв. І ось вона сказала мені «так». Хоча дещо напружує те, що вона більше не вірить у кохання. Але тепер усе в моїх руках, і я переконаний, що в мене вийде закохати її в себе.

Я повільно послаблюю загарбницьку хватку, але не випускаю Мілу зі свого полону. Мої великі, гарячі долоні піднімаються вище, обережно лягаючи на її крихітні плечі. Нахиляюся трохи нижче й заглядаю їй прямо в очі, в яких готовий потонути. Повітря між нами розжарюється до межі, і я розумію: я хочу сказати їй правду. Більше немає сенсу грати в мовчанку. Я мушу викласти їй усю правду. Від початку й до кінця. Я хочу, аби вона це знала.

— Я шалено щасливий, крихітко, — нарешті порушую тишу. Мій голос лунає хрипко від хвилювання, що перехоплює подих. — Ти давно не байдужа мені, Міло.

Вона ледь помітно здригається в моїх обіймах. Її великі очі розширюються від здивування.

— Ти питала на кухні, звідки я знаю тебе? Чому я назвав тебе нареченою, звідки знаю твоє ім’я та все інше? — я гірко, тихо хмикаю, витримуючи коротку паузу, аби вгамувати божевільний стукіт у власних скронях. — Я побачив тебе на одній із благодійних вечірок, куди мене затягли партнери. Я не знаю, як це сталося, Міло... Не можу пояснити це жодною логікою чи здоровим глуздом. Але мій світ просто перевернувся догори дном, коли я побачив тебе. Я відтоді марив тобою. Твоїм поглядом, твоєю посмішкою, твоїм голосом... Ти засіла в моїй голові та серці, мов отрута й ліки водночас.

Міла завмирає від почутого. Вона дивиться на мене, кліпаючи довгими віями. Вона уважно слухає мене, а я не можу стримати емоцій.

— Я не міг просто підійти до тебе, — продовжую я, і в горлі застрягає пекучий ком від цих спогадів. — Бо в тебе на той час був інший. Я бачив, як ти дивилася на нього, як сміялася з його жартів. Я знав, що ти кохала його. Але я не звик відступати. Вирішив зачекати, плекав надію... — перехоплюю подих і додаю: — Я пішов до твого батька. Я навіть просив у нього твоєї руки, пропонував закрити всі його проблеми й борги, аби тільки отримати дозвіл залицятися до тебе офіційно. Але він відмовив мені. Сказав прямо в обличчя, що я тобі не пара.

Міла дивиться на мене величезними від шоку очима. У її погляді читається повне, абсолютне нерозуміння та недовіра.

— Але як?! — зірвано, майже пошепки питає вона, і її нижня губа тремтить. — Чому... Чому я нічого про тебе не знала?! Чому батько ніколи навіть випадково не називав твоє ім’я?!

Я важко видихаю, бо відповіді на це питання я не знаю. Тому лише знизую плечима.

— А я не хотів, щоб ти знала, Міло, — гірко, з важким видихом відповідаю, витираючи подушечкою великого пальця ледь помітну росинку в куточку її ока. — Бо твоє серце належало іншому. Я знав, що ти кохаєш його. Я знав, як сильно ти прив’язана до тієї людини... Я б усе віддав на цьому світі, чуєш? Усе майно, усі статки й увесь свій вплив, аби ти хоч один раз подивилася на мене так, як дивилася на нього...

Ці слова вириваються з моїх грудей, бо я більше не можу мовчати. Я втомився мовчати. Зрештою, ця крихітка потрібна мені.

Міла важко зітхає. Її повіки повільно опускаються, а на обличчі з’являється вираз такого глибокого, невимовного болю, що в мене всередині все обривається. Вона безпорадно тулиться лобом до моїх грудей, ніби шукаючи в мені опору.

Її голос лунає тихо та здавлено, розрізаючи напівтемряву кімнати:

— Той, на кого я так дивилася, мов на ікону... просто зрадив мене та пішов, Устине. Не потрібно йому нічого від мене. Зрештою, як і я сама.

Вона на секунду замовкає, судомно вдихаючи повітря, яке просякнуте моїми парфумами, а потім додає з гіркотою:

— Тому тепер я більше взагалі не вірю в кохання. Бо коли насправді кохають — не зраджують і не кидають на поталу. Не йдуть до інших...

Моє серце в цю секунду просто рветься на шматки.

Пекучий, глухий біль за цю дівчину хвилею накриває свідомість. Але є речі, які ми не здатні змінити, якби це неприємно не звучало.

Саме тому я не буду кидатися порожніми обіцянками. Я не буду переконувати її, що я інший. Я просто триматиму її у своїх обіймах, захищатиму від усього світу. Та крок за кроком, день за днем доводитиму вчинками, що справжні чоловіки не зраджують тих, ким марять і без кого жити не можуть.