Пролог

— Служба "112", оператор Ксенія, слухаю вас...

— Мені потрібна допомога... біля мого будинку хлопці...

— Ви знайомі з ними?

— Так... тобто ні... не знаю... Мені, здається, вони зґвалтували мене...

— Дівчино, ви щось вживали: алкоголь, наркотики?

— Так ні ж! Я абсолютно адекватна! Ці виродки мало не вбили мене рік тому! Я не пам'ятала їх облич до сьогоднішнього вечора, але впевнена, що це вони.

— Може, ви помилилися, і ці люди просто схожі на злочинців, зараз ніч — нічого не видно? Хлопці вам погрожують?

— Зателефонуйте до слідчого Гордєєва, це мій наречений, він зараз на завданні...

— Дівчина, це екстрена служба, а не кол - центр для зв'язку закоханих! Ще раз питаю: вам погрожують?

— Поки що ні, але я бачила їх на своєму подвір'ї, і, швидше за все, мене впізнали, — останні слова я прокричала сама собі — мобільний зрадницьки запищав, сповіщаючи про розряджений акумулятор і вимкнувся, забираючи останній шанс на порятунок.

Звук розбитого скла на другому поверсі змусив швидко взяти себе в руки і бігти в бік підвалу. Противне тремтіння пробивало все тіло. Нахлинули почуття повної безпорадності і бажання розплакатися, згадуючи все, що зі мною зробили ці відморозки.

Ні, це не повториться! Потрібно сховатися та дочекатися допомоги.

Може, Ксенія для підстрахування від непотрібних проблем вирішить направити до мене поліцейський патруль. Кого я обманюю: негода, дороги розмило, зв'язку нема — сюди ніхто не приїде. Навіть Денис не зможе мене врятувати, просто не встигне.

Чортова робота! Навіщо він уранці погодився замінити Олега – адже й так місяць працював без вихідних! Замість романтичного вечора з коханим — я шукаю місце укриття від своїх ґвалтівників...

Господи, який вивірт долі: знову віч-на-віч із трьома хворими виродками без совісті, жалю та каяття.
Хоча, цього разу у мене тверезий розум, не приглушений наркотиками, та батькова рушниця. \

"Катя, швидше", — даю собі подумки ляпас, — "зберись".

Де цей клятий підвал!
Гострим болем щось встромилося мені в ступню, але суцільна темрява не дала можливості розглянути, на що я наступила. Промичавши в кулак всі можливі лайки, рухаюся далі. Гримнув грім, і небо вибухнуло блискавкою — на секунду в кімнаті стало ясно. Всього секунда — і я побачила навпроти себе обличчя раніше знайомого чудовиська.

- Ну, привіт, сусідко!