Глава 17

Ноги самі привели Катерину назад до офісу. Вона просто не знала, куди їй іти. У голові було порожньо, але в душі Катерина відчувала полегшення. Як просто вирішилася ситуація!

Катерина задихалася у своєму житті. Намагалася знайти вихід, але лише поринала в трясовину все глибше. Все для неї було чуже: чоловік, робота, навіть подруги. Катерина змушувала себе дзвонити їм, відміряла, мов графік, час між зустрічами. Коли її питали про найбільше бажання, Катерина, не замислюючись, відповідала, що мріє купити яхту, кинути все і спливти у подорож навколо світу. Але згодом дівчина зрозуміла, що оточуючі не розуміють її і тепер завжди говорила те, що від неї очікували почути: вона мріє про високооплачувану роботу, дітей, ремонт у квартирі…

Зараз Катерина, відчуваючи порожнечу в собі, вірила, що вирвалася з замкненого кола, що зможе почати нове життя, не обтяжене зобов'язаннями перед нічого не значущими для неї людьми.

Робочий день майже добіг кінця, офіс спорожнів. Катерина брела до свого кабінету, коли буквально натрапила на Романа.

- Адже ви пішли кілька годин тому, - здивувався він.

Уважно подивившись на дівчину, Роман стурбовано насупився. Катерина не знала, який у неї вираз обличчя, але, мабуть, він була промовистим.

- У тебе щось сталося? – співчутливо спитав Роман.

І тоді Катерину прорвало. Сльози самі заструмували по обличчю.

- Мені більше не було куди піти, - схлипнула вона, дивуючись собі.

Роман злякався не на жарт, підхопив Катерину під лікоть і кудись потяг. Очі застилали сльози, тільки Роман не знав, що це не сльози горя, а сльози полегшення, визволення. Катерина не розуміла, куди Роман її веде і навіщо йому це потрібне.

Чоловік привів Катерину до підземного гаража, підвів до машини та посадив у неї. Катерина не чинила опір. Емоції захлеснули її з головою, дівчина гірко плакала, не думаючи про те, що після цього у неї опухне обличчя, не думаючи, про те, куди її везе Роман. Вона була абсолютно байдужа до всього навколишнього.

Опинившись у квартирі, Роман залишив Катерину у передпокої, але незабаром повернувся і підсунув до її рота склянку. Механічно Катерина сьорбнула зі склянки, поперхнулася і стала судорожно хапати ротом повітря.

- Що це? - поцікавилася вона, коли змогла говорити.

– Найкращі ліки від істерики – віскі, – відповів Роман.

- У мене не істерика, у мене горе, або щастя. Тут з якого боку подивитися, - хрипко спробувала пояснити Катерина.

- Чому ти завжди зі мною сперечаєшся?

- Я нікому не подобаюсь, - знову схлипнула Катерина.

- Ходімо, ти мені все розкажеш, тільки ревти більше не треба, бо мені доведеться влити в тебе весь віскі, який у мене є, а п'яних жінок я не люблю.

Катерина покірно попленталася за Романом, не помічаючи нічого навколо. Роман привів її до кімнати, посадив у крісло, а сам узяв стілець і вмостився навпроти Катерини, сівши на нього задом – наперед. Підперши руками підборіддя, Роман вичікувально дивився на Катерину. Мимоволі її губи почали розтягуватися на усмішку.

- Ну, розказуй, яке у тебе горе? – тепло запитав Роман.

- Мені чоловік зрадив з моєю подругою, - випалила Катерина. - Вона його, виявляється, ще з інституту кохала, а він вважає, що мені треба було замість нього завести кота.

– Дуже змістовно та інформативно, – відреагував Роман. – То він тебе не кохав?

- Кохав, - зітхнула Катерина. - Тільки втомився чекати, коли я його покохаю.

- А ти його не кохала?

- Не так, як мала.

- А що, є якісь правила у коханні? – Роман здивовано підняв брови.

Катерина знизала плечима, не знаючи, що відповісти. Роман зітхнув, підвівся зі стільця і налив собі віскі з кришталевого графина, що стояв на столику.

- З горем зрозуміло, а яке щастя?

- Я ще й сама не зрозуміла. Набридло все неймовірно. Загнала себе, як звіра до клітки, а зараз клітка відкрилася.

- Залишайся у мене, - запропонував Роман.

- Я не хочу тобі заважати, - злякалася Катерина, раптом у Романа є дівчина, наречена, бозна, хто ще.

- Ти мені не заважатимеш, - заспокійливо відповів Роман. – Місця у мене достатньо. Є кілька гостьових спалень. Так що можеш розташовуватись, де тобі буде завгодно.

«Декілька гостьових спалень?!» Зрештою Катерина звернула увагу на те, де вона. Зважаючи на все, квартира Романа була в одному з нових сучасних будинків. Вони сиділи у вітальні, обставленій явно самим господарем, без допомоги таких модних декораторів. Величезний сірий напівкруглий диван стояв посеред кімнати, перед ним був маленький столик із штучним каміном усередині. Ще в кімнаті було кілька крісел, у яких було зручно як сидіти, так і лежати. Біля стіни стояв музичний центр та стелаж з дисками. Але найбільш приголомшливим було вікно. Точніше вікном його було складно назвати - ціла суцільна скляна стіна, яка відкривала вид на нічне місто.

Роман провів Катерині невелику екскурсію квартирою і запропонував одну зі спалень. Усього кімнат було п'ять, не рахуючи кухні, в якій могло жити чоловік сім індійських студентів, причому жити з комфортом, не заважаючи один одному. Меблі в квартирі були, як сучасні так і не дуже - навіть зустрічався явний антикваріат, але все це так добре гармоніювало, що Катерина не могла уявити собі цю квартиру в іншому оформленні.