Глава 11

Нефертарі зі служницями вели археологів коридорами, що висвітлювалися факелами. Катерина з цікавістю крутила головою на всі боки. Рейвен був не дуже схожий на археолога, взагалі не було помітно, щоб його цікавило щось навкруги, навіть, як звичайного обивателя – наче він усе це вже бачив. Катерина насупилась і періодично поглядала у його бік.

- Не дивись на мене так, - тихо сказав Рейвен, відчувши на собі погляди Катерини. - Мені теж все цікаво, але ж я досвідчений археолог, тому розумію, що головні чудеса у нас ще попереду. До того ж, як ти зрозуміла, Нефертарі щось потрібне від нас і ми не можемо піддаватися своїм бажанням - це зіграє їй на руку.

- Ох, сюжет, і лише сюжет, - Катерина зітхнула та закотила очі.

Нефертарі підвела їх до позолочених дверей з вкрапленнями напівкоштовного каміння, які охороняли чоловіки зі списами.

- Доповісти цареві, що прибули ті, кого послали до нас боги, - наказала Нефертарі.

Чоловіки увійшли у двері, а Нефертарі повела археологів далі. Нарешті вони прийшли до великої зали, в центрі якої височів золотий трон на левових ногах. Перед ним валялася шкура, яку вінчала голова лева. Паща лева назавжди застигла в грізному оскалі. З обох боків від трону стояли його зменшені копії. Стіни та колони зали були прикрашені багатим розписом. Там були сцени воєн, зустрічей фараонів з богами. По всьому залу було розставлено підставки з чашами, в яких горів вогонь.

Катерина зрозуміла, що це кінцеве місце їхньої подорожі та пошукала очима, куди можна сісти. Крім тронів і шкіри по підлозі були розкидані циновки. «От і ноги відпочинуть від тремтіння», - вирішила Катерина. Рейвен залишився стояти поряд.

Коридором наближалися квапливі кроки. Катерина завмерла, чекаючи самого Рамзеса! Загальна атмосфера змушувала вірити, що це правда - від початку до кінця! Спочатку до зали увійшла стража, а слідом за ними і фараон. На ньому були одягнені багато прикрашені туніка, пов'язка на стегнах і золотий комір з коштовним камінням, голову його вінчала корона - пшент.

Варта зайняла місця біля входу до зали, Рамзес подав руку Нефертарі і вони пройшли до тронів. Ось тут і сталося щось дивне - Нефертарі сіла на центральний трон, а Рамсес розташувався на маленькому троні праворуч від цариці. Побачивши здивування на обличчі Катерини, Нефертарі запитала:

- Щось не так, посланниця?

- Я здивована тим, як ви сіли, - відповіла Катерина. – Адже центральний трон – це трон фараона.

- Але хіба чоловіки можуть правити? - здивувалася Нефертарі. – Вони, подібні до дітей, самі не знають, що творять. Дай їм волю, та країну буде зруйновано війнами.

- Моя царице, ти несправедлива, - з усмішкою в голосі промовив Рамзес. – Я розбив лівійців і народи моря - а Єгипет досі не розорений.

- Він не розорений лише тому, що я кажу тобі, коли треба розпочинати війну, а коли треба її закінчувати.

- Але до нас дійшли зовсім інші відомості. Єгиптом правили Рамзес другий, а після нього Мернептах, Аменмес і так далі, - нарешті вступив Рейвен. - І перепрошую за те, що забігаю трохи наперед, але ваше ім'я, - Рейвен подивився у бік Нефертарі, - увійшло в історію завдяки вашій красі, а ніяк не у зв'язку з керуванням державою.

- Невдячні та неосвічені! - Нефертарі схопилася з трону. – Арчхаїл попереджала нас, що нащадки забудуть наші імена та здобутки.

- Арчхаїл? – перепитала Катерина. – Десь я чула це ім'я…

- О, боги, звісно, ви мали його чути. Арчхаїл - головна дружина Амона, нехай простить мене Ісіда, велика богиня.

Катерина не стала перепитувати, тому що не дуже добре знала історію Єгипту і тим більше його релігію. До того ж, це була постановка фантастичного твору. Як знати, де автор написав правду, а де переінакшив її?

До зали увійшли служниці з підносами повними фруктів, солодощів та напоїв у піалах. Катерина згадала про те, що не вечеряла, її шлунок теж нагадав їй про це незадоволеним бурчанням. Тому, не сильно замислюючись про порушення правил пристойності, Катерина схопила з підносу фінік та халву. Рейвен усміхнувся, але теж наслідував її приклад.

- Ви казали, що про нашу появу вам сказали жерці, які спілкуються з Амоном, - продовжив Рейвен. – Про що саме вони вам сказали?

- У вас немає шанобливості до наших богів, - сказав Рамсес.

- Ми вчені і не належимо до вашого народу, але ми шануємо ваші здобутки, принаймні ті, що до нас дійшли. Перепрошую, якщо ми не висловили вам гідної поваги, але це лише через незнання, - Рейвен схилився в поклоні.

У коридорі почувся галас і в зал увірвався хлопчик років семи. Стража пропустила його, і хлопчик побіг до царів, з цікавістю поглядаючи на археологів.

- Амонхеркхепешеф, ти маєш відпочивати! - вигукнула Нефертарі.

- Так, царице, - смиренно відповів хлопчик, опустивши голову. - Але я почув шум і вирішив дізнатися, в чому річ. Це вони?!

- Так, мій хлопчику, - Нефертарі ніжно погладила сина по голові. – Все саме так, як передбачили жерці.

– І вони принесли світ?

- Про який світ йдеться? – вирішила запитати Катерина.

- Колись, боги прийшли до нас, - Амонхеркхепешеф сів на трон ліворуч від матері та Нефертарі почала свою розповідь. – Вони принесли нам знання... Завдяки богам наша країна процвітала. В обмін на знання боги попросили лише про одне, щоб ми зберігали у себе їхній «маленький світ». Бо богів стало так багато, вони більше не могли жити у своєму світі, і стали мандрувати іншими світами. Але світ, звідки вони родом, завжди був із ними. Згодом боги змінювалися - світи, які вони відвідували, змінювали їх, і боги почали боятися, що ці зміни можуть вплинути на їхній світ. А хто знає, що тоді станеться з богами. Тоді вони вирішили сховати свій «світ» у нас, щоб ми охороняли його та пам'ятали, кому зобов'язані своїми знаннями.