Глава 8

- Ну, що за неприємний тип! – тихо обурювалася Катерина. – Щоразу, як я з ним перетинаюсь, не можу потім собі місця знайти. Не хотіла б я зустрітися з ним у «реальному житті».

У номері на дівчину чекала коробка, перев'язана блакитною стрічкою та запрошення на постановку «Жахливі казки». Антон накривав стіл для обіду, але, побачивши Катерину, відірвався і з задоволеною усмішкою прокоментував її подарунок:

- Добренький день, лапо! Я так дивлюся, що ти вливаєшся у наше життя.

- Це все заради роботи, - зітхнувши, пояснила Катерина.

- До речі, трудівниця, тобі знову лілію підсунули, - Антон кивнув у бік тумбочки. Катерина подивилася у тому напрямку та побачила вазу з двома ідентичними білими ліліями.

«Хто ж їх мені приносить?» - подумала вона і почала розпаковувати коробку.

У коробці лежала розшита рожева шовкова сукня з подвійними довгими рукавами та мереживним оздобленням. До неї додавались шовкові панчохи та рожеві туфельки. Зверху цієї пишноти лежала записка: «Декому завжди щастить – навіть коли вони сплять».

Катерина здивовано розглядала вбрання, і читала зміст записки, намагаючись зрозуміти, якого персонажа вона представлятиме в сьогоднішній постановці? Антон наблизився, щоб подивитись вміст коробки.

- Овва! - свиснув він. - Спляча красуня?

Катерина здригнулася і мало не випустила сукню. Таємно вона завжди порівнювала себе з цим персонажем. Катерина ніби чекала, коли нарешті прийде прекрасний принц з її снів і розбудить для справжнього життя.

- Як ти здогадався? – шоковано промовила Катерина.

- Ну, кому ще могло так повезти уві сні? – засміявся Антон.

- Щось я не зрозумію, до чого тут жахливі казки? – насупилась Катерина. - Поспала сто років, прокинулася, зберегла молодість і красу, набула прекрасного принца.

- Лапа, ну ти даєш! – свиснув Антон. - Ти читала неправильні казки, якщо не бачиш зв'язку. Не вір дитячим адаптаціям! У сімнадцятому столітті всі казки були жахливими, як реальність.

Катерина занервувала, розуміючи, що вплуталася в чергову неприємність.

- Не хвилюйся, лапо, - почав «заспокоювати» Антон. – Я не думаю, що тебе ґвалтуватимуть.

- Ґвалтуватимуть?! - пискнула Катерина, широко розплющивши очі.

- Я просто згадав «Сплячу красуню» Джамбаттіста Базіле, яку нещодавно читав, - квапливо заговорив Антон. - Але не думаю, що це пов'язано з твоєю постановкою. Можу сказати тільки одне, щоб тебе заспокоїти, казки, хоч би якими вони були, все одно залишаються казками. А ти, лапо, будеш найпрекраснішою сплячою красунею. Тільки принца не проґав, бо набіжать якісь Попелюшки - спробуй потім доведи, що це був принц з твоєї казки.

- Дякую, за попередження.

Після слів Антона Катерина задумалася, а що вона знає про казки, які читала ще в дитинстві? І після колишньої наснаги її думки все частіше поверталися до визначення «жахливі». Катерині зовсім не посміхалася перспектива весь вечір пролежати, зображуючи сторічний сон в очікуванні поцілунку... Вона вирішила поводитися якомога непомітніше і уважно спостерігати за тим, що відбувається, щоб її не втягнули в постановку, як напередодні.

Антон залишив Катерину, побажавши удачі, а вона, швидко пообідавши, почала готуватися до постановки: одяглася, розчесала своє каштанове волосся і зібралася заплести його в косу, коли зрозуміла, що її можуть прийняти за Рапунцель... Катерина не мала жодного бажання сидіти в вежі і чекати, що її смикатимуть за волосся. Тоді вона просто перев'язала волосся стрічкою і подивилася на себе в дзеркало.

Катерина змушена була дійти висновку, що легко впишеться в казкову постановку. На мить вона здивувалася, як Кімбол міг так точно вгадати її розмір?! Сукня сиділа, як на Катерину шита. Але потім вона згадала, що при заселенні до готелю заповнювала анкету, в якій вказувала свої параметри. Кімболу потрібно було лише сказати, в якому номері зупинилася Катерина і замовити костюм для постановки. Дівчина подивувалася, з якою оперативністю працював персонал готелю – за такий короткий час підготувати костюм.

Перебуваючи в гарному настрої, в передчутті дійства, що на неї чекає, Катерина підхопила запрошення і побігла шукати місце проведення постановки. У запрошенні було сказано: «Йди за сірим вовком». Побачивши пару людей у костюмах вовків, дівчина поспішила за ними, сподіваючись, що все правильно зрозуміла. Намагаючись не випустити з уваги «вовків», Катерина маневрувала серед людей у різних костюмах, які поспішали на свої постановки.

Зараз дівчина відчувала себе частиною цього сум'яття, адже у неї в руках було заповітне запрошення! Вона заряджалася енергією, що витала в повітрі, якесь відчуття свята і дива, яке нам відомо з дитинства. Виявляється, як мало потрібно, щоб відчути атмосферу цього готелю!

«Вовків» було багато, але всі вони рухалися в одному напрямку, ведучи учасників постановки за собою. Коли Катерина виринула з людського натовпу біля стіни, то побачила, що двоє чоловіків, які своїми костюмами нагадували дроворубів, стоять з двох боків від проходу, заштореного завіскою, і перевіряють запрошення. Після перевірки «дроворуб» відсовував завісу і людина пірнала у прохід. Катерина посіла місце у черзі за чоловіком у різнокольоровому одязі та смішній шапочці. У руках він крутив маленьку флейту.