Глава 7

Вночі Катерині, звісно, снилися кошмари. Начебто з боку вона спостерігала за чоловіком, який зображував Тесея у руїнах. Чоловік розвалився в кріслі свого номера, і великими ковтками пив якийсь алкогольний напій прямо з пляшки. Переодягтися він так і не спромігся, і вмитися теж. Його хітон був брудним і порваним у кількох місцях, на обличчі червоніли подряпини, подекуди на руках і ногах виднілася кров. Чоловік був дуже п'яний, тому що частенько промахувався пляшкою повз рот. Катерині було гидко дивитись на цю картину, але піти вона не могла.

– Жінки! Від них вся шкода! – бурчав чоловік. - Треба буде знайти ту відьму і покарати.

Пролунав легкий стукіт. Чоловік прислухався - все було тихо. Тоді він усміхнувся і знову приклався до пляшки. Стук повторився. Чоловік завмер. Звук йшов із ванної кімнати.

- Що за чортівня сьогодні коїться?! – пробурчав чоловік.

З-під дверей ванної кімнати з'явився димок. Тут чоловік занепокоївся. Він необережно поставив пляшку на підлогу, через що вона одразу перекинулася і почала виплескувати свій вміст на килим. Чоловік глянув у бік брудної калюжі і чортихнувся. Хитаючись, він підвівся з крісла і невпевненими кроками попрямував у бік ванної кімнати. Але пройти зміг лише кілька кроків.

Повільно двері ванної кімнати почали відчинятися. У кімнату струмував дим. Чоловік закашлявся і впав на підлогу. Чорні обвуглені пальці схопилися за одвірок. Чоловік продовжував надривно кашляти і з жахом стежити за тим, що з'являлося з ванної кімнати. Ось уже й обвуглені руки по лікоть просунулися в щілину. Слідом за ними з'явилася голова. Вона повернулась у бік чоловіка і пильно дивилася на нього. Обвуглений рот розкрився, мов у крику. Пролунав тріск, наче вогонь все ще продовжував поглинати живе тіло. Чоловік продовжував кашляти. Він захлинався цим кашлем, йому не вистачало повітря…

Не дивно, що вранці Катерина прокинулася в холодному поті. Вона хотіла зателефонувати Артему і поскаржитися на життя, але телефону у Катерини не було, і в запасі у неї був майже цілий тиждень для того, щоб сповна «насолодитися» готелем.

Чомусь на думку Катерині спало телевізійне шоу на виживання, в якому людей заганяли на безлюдний острів, вигадували їм безвихідні ситуації, змушуючи їх зламатися і спливти з острова. Катерина лише кілька разів подивилася це шоу, тому що не могла зрозуміти, як можуть люди заради популярності їсти жуків, повзати у бруді та просто принижуватися?!

Нині Катерина відчувала себе, одним із героїв того шоу, але вона не збиралася здаватися.

«Я доведу своє завдання до кінця, і жодні кошмари не похитнуть моє рішення. А там уже нехай Роман Олександрович сам вирішує, яку рекламу давати цьому готелю», – вирішила Катерина.

У номер постукали.

- Найдобрішого ранку, лапо, - привітався Антон. - Щось ти вчора загуляла. Я вже почав хвилюватися.

- Хвилюватися? – здивувалась Катерина. - З чого б це? Адже тут всюди охорона…

- Ох, ця охорона, - Антон закотив очі і махнув рукою. – Учора тут таке було.

Карлик підійшов ближче і змовницьки поманив дівчину пальцем. З усмішкою Катерина нахилилася до нього, а Антон шепотом продовжив свою розповідь:

- Гості, мабуть, перепили та вирішили самостійно організувати постановку у руїнах Криту. Спіймали якусь дівчину і хотіли принести її в жертву…

Антон зупинився, чекаючи на реакцію. Дівчина широко розплющила очі, показуючи, як шокувала її новина.

- А охорона дізналася, хто там був? - запитала Катерина про те, що її турбувало.

- Ні, - Антон зітхнув з жалем. – І дівчину не знайшли. Чи вона сама встигла втекти до появи охорони, чи веселуни вирішили її звільнити, коли зрозуміли, що зайшли занадто далеко. Вона напевно досі шокована від того, що сталося.

- Так.., - простягла Катерина, але потім схаменулась, що Антон може спеціально провокувати гостей, щоб з'ясувати, хто був присутній під час постановки у руїнах. - Я б теж була в шоці, якби таке зі мною сталося. Отже, всі втекли? Ніхто не залишився на місці постановки? Жодних травмованих?

- Нікого не знайшли. Не хвилюйся, лапо, - Антон підморгнув Катерині й усміхнувся шаленою усмішкою. – Тільки дай знати, і я буду твоїм вірним вартовим. А цих поганців обов'язково знайдуть і, як слід покарають.

Дівчина через силу видавила з себе посмішку, а Антон, вклонившись, подався до дверей. Катерина згадала, що не подякувала йому за вчорашнє.

— Антоне, дякую за вчорашню вечерю та лілію, — гукнула вона карлика.

– За вечерю – будь ласка, а лілія - не від мене.

– А від кого? – здивувалася Катерина.

- Мабуть, у тебе завівся шанувальник, - Антон знизав плечима. - Я ж казав, що ти особлива. Коли я приніс тобі вечерю, лілія була пришпилена до дверей. Ось я й заніс її, раптом ще якесь дівчисько забере.

Антон пішов, залишивши Катерину в роздумах: «Як травмовані чоловіки могли встигнути втекти з місця постановки, і що означає мій моторошний сон? Можливо, моя підсвідомість, під враженням від того, що сталося, підсунула такий страшний кошмар?» Тут Катерина згадала, що Кімбол обіцяв познайомити її з неврахованим гостем готелю. Дівчина поспішила на зустріч.

Катерина не знала, де шукати чоловіка. Залишалося лише сподіватися, що зустріне його на вулиці, як і раніше. Їй ще треба подякувати Кімболу за вчорашній порятунок, після ворон, звичайно! Напевно, він хвилюється, куди ж Катерина вчора зникла і чи з нею все гаразд?