Глава 3

У суботу ввечері Катерина стояла біля готелю «Всесвіт», намагаючись скласти перше враження. Ворота у вигляді арки, через які гостей пропускали на територію готелю, були пофарбовані в темно-бордовий колір, їх вінчав напис: «Залиш цей світ і поринь у світ мрії». Чи то настрій у Катерини був похмурим, чи то вона розпереживалася через своє перше завдання, на думку спадали неприємні асоціації.

- Хто входить тут, покинь усю надію, - продекламувала Катерина і підійшла до дівчини - адміністратора, яка зустрічала гостей милою посмішкою, звіряла їх запрошення зі списком і пропускала на територію.

До речі, попередження про те, що Катерина може когось впізнати, були дуже перебільшені. Усі запрошені були одягнені у чорні плащі, обличчя приховували каптури. «Напевно, ці плащі були отримані разом із запрошеннями».

Катерина почувалася білою вороною. Очевидно, ті ж думки були і в охорони, яка висунулась у бік дівчини, готова видворити нахабницю подалі від цього місця. З побоюванням вона поглядала на двох чоловіків з немиготливими поглядами.

- Доброго вечора, моє ім’я - Артем'єва Катерина Станіславівна.

- Наша реклама у ваших руках, - усміхнулася адміністратор і дала знак охороні, щоб ті пропустили Катерину.

З полегшенням дівчина пройшла під аркою. За воротами Катерину зустріла ще одна дівчина, яка з усмішкою почала пояснювати правила перебування у готелі: Катерина не може нікому дзвонити, тож її телефон відразу ж було вилучено; Катерина не повинна ні в що втручатися, щоб не порушити перебіг сюжету; Катерина не може залишити готель до кінця тижня. Будь-яке порушення каралося вигнанням із цього «Едему».

Після закінчення лекції Катерина повинна була підписати петицію про нерозголошення всього, що побачить та почує протягом цього тижня. Катерина одразу уявила звіт перед Романом Олександровичем: «Ну, це я не можу сказати, і це теж…». Побачивши коливання, дівчина пояснила, що Катерина не повинна розповідати лише те, що стосується гостей. З такою вимогою Катерина, звісно, погодилася та підписала папір.

Оцінити територію готелю Катерині було складно, тому що ніч уже набула своїх прав. Вона бачила лише вогні ліхтарів співробітників готелю, які забирали постояльців та супроводжували їх до номерів.

«Добре, територію огляну завтра», - вирішила Катерина, підхопила свою сумку і пішла за хлопчиком, який назвався Антоном і люб'язно запропонував показати дорогу до її кімнати. Дорогою, Катерина зрозуміла, що це зовсім не хлопчик, а карлик. «Незвичний підбір персоналу!»

Катерина звернула увагу, що весь обслуговуючий персонал готелю одягнений у сіру форму. Антон пояснив, що сіра уніформа не дасть сплутати персонал із учасниками постановки.

- А як впізнати театральний персонал, який бере участь у постановці? - запитала Катерина.

- Ніяк, лапочка моя - Антон підморгнув. - У цьому вся краса. Лише персонал знає хто свій, а хто гість.

Будівлю готелю було виконано у старовинному стилі - ніякого хай-тека, навколо мармур, килими, що встилають підлогу, позолочені сходи та ліпнина. Але, що дівчину вразило ще більше, то це люди, які траплялися на заваді. Здавалося, що Катерина потрапила на знімальний майданчик, де знімають відразу декілька фільмів. По холу снували люди, одягнені в наряди різних епох, різних країн, різних світів... Катерина з подивом розглядала майстерно виконане вбрання, уявляючи, скільки праці та грошей було вкладено в ці костюми.

- Як облаштуєшся, лапо, спускайся до басейну, там буде щось на кшталт вечірки під відкритим небом, - супроводжуючий відірвав Катерину від спостережень.

Катерина подякувала йому за допомогу і увійшла до свого номера. Тільки зачинивши двері, вона зрозуміла, що забула запитати, які постановки будуть грати протягом тижня. Але, відчинивши двері, Катерина нікого за нею не виявила. Карлика, як вітром здуло.

- Тяжко бути в ролі гувернантки, - пробуркотіла Катерина роздратовано. – І з господарями не снідаєш, і на кухні не приймають.

Номер Катерини був стандартний, такий можна зустріти і в інших готелях. Ліжко, тумбочка, стіл зі стільцем, невелика шафа для одягу та двері, які вели до кімнати з душовою кабінкою та санвузлом. Катерина кинула валізу посеред кімнати і збиралася вирушити на балкон, коли почула неприємне каркання. Дівчина озирнулася на всі боки, щоб виявити джерело каркання і побачила на балконі величезного ворона. Він сидів на перилах і пильно дивився на Катерину, нахиливши голову. Дівчина обережно попрямувала у бік балкона, боячись, що птах може залетіти в номер.

- Гарна пташка, - примовляла Катерина. - Лети кудись в інше місце. Геть, геть звідси!

Здавалося, що ворон її зовсім не боїться. Принаймні на спроби дівчини зігнати його з балкона - ворон не реагував.

- Ну і сиди собі!

Катерина обережно вийшла на балкон, щоб оглянути околиці. Її номер розташовувався на другому поверсі, а балкон був пряменько над басейном. Катерина помилувалася його підсвічуванням і парочкою гостей, що розсікали воду. З якоїсь незрозумілої причини живіт скрутило, наче від неприємного спогаду.

- Дежавю, - промовила Катерина вголос, щоб розвіяти занепокоєння. – Зате з номера можна втекти, не боячись зламати собі щось.

Після цієї думки дівчині стало ще гірше. Вона уявила, як стрибає з балкона до басейну, рятуючись від когось. Катерина постаралася відігнати від себе цю картину, повернулася до кімнати і рішуче зачинила балконні двері. Після цього її дихання потроху почало приходити до норми. Катерина вирішила прогулятися до воріт, щоб подивитися чи закінчилося заселення гостей.