Переріздвяні чудеса

Поки всі готувалися до Різдва у відьми Софії були зовсім інші справи. Ну ви розумієте. Люди, що спілкуються з духами, можуть розкладати карти та колотити різне зілля мають трохи інший уклад життя. Звичайно, часи тепер дуже змінилися. Вже немає тих атмосферних будиночків в лісах, де таким особам можна було б жити і потай займатись своїм ремеслом. Сучасне життя внесло зовсім інші корективи.

Тому Софія мила посуд і щоб не надто нудьгувати при цьому безглуздому занятті, дивилась у вікно сусіднього будинку, що стояв навпроти її багатоповерхівки. Ви добре знаєте такі будинки, - тут якщо не заслонювати фіранки то не треба очікувати великої приватності.

Тому сусіди дівчини, що жили у будинку навпроти, часто бачили як вона запалювала велику червону скручену свічку і викладала карти, гордо позначені різними символами. Так само й Софія бачила як двері широко відчинилися і симпатичний чоловік, важко ступаючи по ламінованій підлозі заніс у світлу кімнату велику ялинку.

Ялинка була соковита зелена із витонченими гілками, які були злегка припорошені снігом. Біля нього радісно стрибали дві дівчинки, - одна мала років шість і русяве довге волосся, а інша, - блондинка, років чотири. Вона була ще більш радісна і вражена від того, що її тато приніс ялинку. Слідом за чоловіком в кімнату зайшла русява жінка, тримаючи в руках ящики з яких визирали різнокольорові іграшки на ялинку та святковий блискучий дощик. Чоловік поставив ялинку в кут кімнати і став перевіряти чи добра вона тримається в горщику із землею.

А тим часом до кухні Софії забіг її маленький білий друг і вистрибнув на вікно, зацікавлено дивлячись на ялинку. Не те що б коти були обов’язковою потребою для відьом, але Софія любила тварин і ніколи не сперечалася з друзями, які знаючи про її ремесло, бачили кота і казали :

- А, розумію, для справи треба.

Клієнти, які приходили з різними запитами до неї вважали точнісінько так само. Тому Софія просто мовчала не бачачи потреби заперечити цей міф. Всеодно люди вірять тільки тому, що мають у своїй голові.

Дивлячись на дитячу радість і клопоти біля ялинки, Софії стало навіть трохи сумно. Не те що б вона не любила своє ремесло, але її знання точно не давали насолодитися новорічними святами сповна. Звичайно, роки проведені біля карт, закручених свічок, зілля та вівтарів своїм покровителям вже не викликали в неї такої радості та захоплення як раніше. Все це стало її звичним укладом життя. І тепер в її душі ніби з’явилася маленька прірва, яку вона хотіла чимсь заповнити. Але ж чим ? Це було питання на яке Софія ще не мала відповіді.

Тому дівчина зраділа, коли брудний посуд нарешті закінчився і пішла геть з кухні. Ялинку вона не хотіла наряджати, хоч Мурчику вона точно сподобалася б і він би з радістю зривав з неї яскраві галунки як робив це раніше.

Проте цього року в Софії геть не було новорічного настрою. Вона глянула пустим поглядом на вітальню, де стояв її улюблений червоний вівтар, а коло нього в полотняних мішечках були акуратно поскладані карти таро, але все це зараз не викликало в неї жодних почуттів. Звичайно, в неї ще було трохи роботи, яку треба було б закінчити, але Софія зараз не мала настрою робити замовляння на гроші та вдачу, тому вирішила вийти ненадовго, щоб прогулятися та очистити свої думки. Може, гуляючи в передсвяткову пору святого вечора вона таки поверне собі добрий настрій, хто зна. Тому дівчина накинула на себе тепле довге пальто, поправила свої довгі чорні локони, вдягнула чорні рукавички і пішла.

Прогулюючись засніженим Львовом, Софія бачила щасливі обличчя людей, які поспішали додому з великими торбами і подарунками. Бачила святково прикрашені магазинчики та алеї, нескінченну кількість гірлянд і ялиночки, що, здавалось, були всюди, - маленькі та великі, яскраво палаючі гірляндами та просто засніжені. Це змушувало її проникатись святковим настроєм простих людей. Може Софія навіть трохи заздрила їм. Живуть собі, нічого не підозрюючи, скептично відносяться до усіляких вірувань, не помічають нічого довкола себе. В цьому була своя магія. Проте все таки дівчина не виміняла б свого ремесла на будь яке інше, бо воно вже зрослося з нею і вони стали одним я.

Незважаючи на густий снігопад і холодний вітер, новорічний настрій витав усюди і червоні носи та щічки перехожих також веселили Софію. Сама вона не надто відчувала холод. Її чорні локони покрилися великими білими сніжинками і враз вона уявила себе 12-тирічною і безтурботною, такою, що теж так весело очікувала свят. Тоді все було інакше.

Проте які б сили не існували в цьому світі, сила Різдва була не меншою за них. І  як ви знаєте, - якщо хтось на свята залишався сумним та розчарованим, а що гірше, - припиняв вірити у чудо то з ним обов’язково мало статися хоч щось, що могло б нагадати йому про чудо. Такі вже закони цього свята.

Проходячи повз церкву, Софія почула як весело і голосно задзвеніли дзвони і аж стрепенулася від цього.

- Вони завжди тут так міцно дзвонять, - сказав приємний голос біля неї і Софія із здивуванням помітила, що поруч з нею йшов симпатичний високий блондин, - Але от моїй бабусі подобається, коли вони дзвонять так гучно. Це мені здається через те, що слух в неї вже не дуже. Самі розумієте, роки,- сказав він, впевнено дивлячись на дівчину.

- Так, роки, - задумливо пробурмотіла Софія і скоса глянула на хлопця. Він їй весело підморгнув і сказав :

- Ви з якоїсь субкультури, так ?- оглядаючи її чорне пальто, чорне волосся, чорні стрілки, чорні рукавички, чорні штани та чорні чоботи, - Готи чи ці нові, дедінсайди ?