Глава 6

                                                                   Глава 6

    Після цікавих історій та теплого озера, в якому вони скупалися, Орися та Марко, як і домовлялися, пішли прогулятися до парку. Вони радісно проводили час разом: ласували морозивом, спускалися з надувних гірок, бігали по фонтанах, каталися на електросамокатах, велосипедах, роликах та скейтах, насолоджуючись простим спілкуванням. Гуляли аж до самого пізнього вечора. Потім Марко провів Орисю до дому.

    Наступного ранку Марко не написав Орисі і не чекав її під двором, що було дуже дивно. Орися занепокоїлася.

— Можливо, він просто спить, — заспокоювала її мама. — Все буде добре, от побачиш.

    Через 2 години, коли на годиннику була 11:25, їй написав хлопець, що чекає на вулиці. Вона швидко зібралася і побігла до нього. Вибігши на дорогу, вона налетіла на нього з обіймами:

— Я думала, що з тобою щось трапилося, — сказала Орися, ледь не плачучи.

— Все гаразд, — відповів Марко, ледь втримавшись від її несподіваного натиску. — Просто зранку мені було різко не по собі, така собі хвилина смутку, але ти не хвилюйся, зараз усе минулося.

    Орися міцніше його обійняла і сказала:

— Якщо тобі буде сумно, треба виговоритися і потрібна підтримка — ти завжди можеш звернутися до мене. Я тебе підтримаю у будь-яку хвилину.

— Дякую, — з усмішкою відповів Марко і притиснув її до себе.

    Тим часом за ними з вікна спостерігала мама Орисі, яка мала рацію. Вона гордилася тим, яку дівчину виховала. Її очі світилися від щастя за доньку.

    Після обіймів вони вирішили просто пройтися і поспілкуватися, а потім йти до озера. Йдучи, вони говорили на різні теми. Аж через годину пішли до Дамира. Дамир чекав їх, але цього разу його настрій був не таким веселим і безтурботним, як завжди. Його обличчя виражало глибоку задуму. Що стало причиною цього смутку, герої дізнаються незабаром.

— Сьогодні про «Стереотипи», — сказав Марко. — Дамире, щось сталося, чи чому ти засмучений? –– спитав, помітивши його настрій.

— Просто я порахував, і вийшло, що останні теми, про які ми будемо говорити, на жаль, сумні, адже трапляються з кожною людиною на цій планеті, –– відповів Дамир.

    Орися та Марко переглянулися і в знак підтримки обійняли його. — Дякую.

— Ця тема, — він почав розповідь, а діти поринули у картинки. — стосується кожного з нас. Про деякі стереотипи ми вже говорили на початку нашого знайомства, коли розглядали стосунки дітей і батьків.   Зараз досі існує багато стереотипів, які в основному поширені серед літніх людей, котрі, у свою чергу, поширюють їх на сучасну молодь. Для початку розберемо, що таке стереотипи, щоб краще розуміти. Стереотип — це узагальнене, часто спрощене або навіть хибне уявлення про певну групу людей чи явище, яке не завжди відповідає реальності. Це поняття тісно пов’язане із психологією. Багато стереотипних думок нав'язують і вам, і ви, до певної міри, їх берете, не усвідомлюючи цього. Наведу приклади: часто вони стосуються віку (молодь неконтрольована), професії (вчителі люблять повчати, програмісти — нудні), національності, статі (чоловіки не плачуть, жінка за кермом — суцільна небезпека, усім дівчатам подобається рожевий колір), розподілу сімейних обов'язків (чоловік — годувальник, жінка створена для дому, кухні, дітей), зовнішності (людина в окулярах — розумна), грошей (дорожче — краще, гроші псують людину), часопроведення (людина, яка не читає книжок — тупа, яка читає — зануда, в Інтернеті спілкуються лише невдахи, не спілкуються в Інтернеті — відстала від життя), про поведінку, як одягатися (особливо жінкам). Самі говорять, треба бути чесними, не брати підкупів, і самі ж цьому суперечать, і так далі. Їх насправді дуже багато. Найголовніше, що зараз сучасна молодь, тобто ви, ознайомлена з психологією. Деякі стереотипи допомогли нашому життю.

    У психології говориться, що кожен з нас особливий. І саме у вас особливі рухи, погляди, очі, голос, поняття, смаки, уявлення і все-все, що у вас тільки є. Тому не потрібно гнатися за зграєю і слухатися її. Тепер розповім, як подолати стереотипи: усвідомити їх наявність; пошукати інформацію про людей чи явища, щодо яких є стереотипи; не сприймати всю спільноту через окремих її представників; позбутися переконання, що власна думка є найправильнішою (у суперечках); зосередити увагу на позитивних характеристиках.

    Ще додам: зайнятися собою, полюбити себе і бути щасливим, і тоді вам точно не буде справи до інших (щоб відпустити людину, перестати ненавидіти або заздрити), бо буде не до цього, але ж і про близьких зовсім забувати не варт. І пам'ятайте, що ми живемо в іншому світі, і тому будь-яка ваша робота та дії цінні, потрібні.

— А чому ми досі не позбавилися від них? — запитала Орися.

— Точно я вам сказати не можу, — відповів Дамир, споглядаючи на гілки берези, – але можу поділитися своєю думкою. Людство ще не повністю розвинене, і багато людей самі не хочуть відмовлятися від стереотипів, у більшості випадків це старші люди, яких так виховували. А дитяча психіка ще не до кінця сформована, тому ними легше керувати і всаджувати ці думки.

— А чи є в нас шанс їх позбутися назавжди? — запитав Марко.

— Я вважаю, що так, — сказав Дамир, — але ми все одно їх можемо пам'ятати, бо вони передаються з покоління в покоління. Ось ви й послухали. Мені пора, бо почуваюся втомленим на цьому пекучому сонці. До завтра, любі діти! — і він пішов не в озеро, як завжди, а в тінь дерев посидіти у своїх роздумах.

    Орися та Марко цього дня нікуди особливо не поспішали, і тому сиділи на березі і милувалися озером, що розташовувалося у лісі їхнього міста.

    Наступного дня вони прийшли на озеро чомусь засмученими. У цей момент якраз із середини озера підіймався Дамир, теж не в кращому гуморі.

— Діти, що сталося? Чому ви засмучені? — помітивши це, запитав Дамир.

— Та нічого, — відповів Марко. — Все нормально.