Глава 5

                                                                   Глава 5

    Наступного ранку Орися прокинулася від повідомлення. Це був Марко. Його слова одразу підняли їй настрій: він чекав на дорозі і мав для неї сюрприз. Вона швидко одягнулася, поснідала і вийшла до нього.

    Марко вже чекав її з нетерпінням. Він був у футболці та шортах, а за спиною, приховуючи сюрприз, тримав великий букет розкішних троянд, м'якого ведмедика та два квитки до кінотеатру на прем'єру фільму «Вірю в кохання, моя ліліє». Орися вийшла з двору, гарна, як завжди.

–– Орисю, це тобі, – він вручив їй букет і ведмедика. — Хотів зробити тобі приємне.

— Дякую, мені надзвичайно приємно! – захоплено подякувала Орися. Вона була неймовірно щаслива. – А це що? Квитки на прем'єру фільму?! – вона не могла повірити своїм очам.

— Так, — відповів хлопець. — Ти ж любиш фільми про кохання, от я й подумав…

-– Дякую! — радісно відповіла вона й міцно обійняла Марка. — Ти в мене найкращий!

    Він пригорнув її до себе у відповідь.

    Вони стояли, обійнявшись, кілька щасливих хвилин. Потім, усвідомивши, що час іде, згадали про зустріч із Дамиром. На щастя, прем'єру було заплановано аж на 20:00. Орися віднесла додому подарунки, і вони рушили до незвичайного озера.

    Дорогою їм зустрілася вчорашня пара, але цього разу вони не сварилися.

— От бачиш, ти сама переконалася, що я тобі насправді не зраджував, а готував сюрприз, — говорив чоловік. — Я ж тільки тебе кохаю.

— Так, а я думала, що ти забув про нашу річницю, — відповіла жінка. — І я тебе дуже кохаю, — вони поцілувалися.

    Орися з Марком переглянулися й полегшено усміхнулися.

    Нарешті вони дійшли до озера, де на них уже чекав Дамир.

— Привіт, мої любі! — привітався він. — Прийшли послухати нові історії?

— Так, — відповіли вони в один голос. — Ми вирішили — про «Добро і зло», — сказав Марко.

— Ну добре, слухайте і дивіться, — Дамир лагідно торкнувся пальцями їхніх чол. У цю мить він побачив їхні ранкові емоції і усміхнувся. Потім перед очима Орисі та Марка почали розгортатися живі, рухомі картини, що ілюстрували слова Дамира.

    Жили собі люди, які поділялися на два типи: добрі та злі. Ось одного разу Мар'яна, поспішаючи на роботу, допомогла незнайомій літній жінці перейти через дорогу. Та, у свою чергу, перейшовши, подякувала їй:

— Дякую тобі, дівчино! Хай Господь благословить тебе і твою родину!

— Навзаєм! — відповіла Мар'яна і побігла до офісу.

    Вона запізнилася на декілька хвилин, але її шефу не подобалося, коли працівники не дотримувалися часу, і він пригрозив їй звільненням. Мар’яна вибачилася, пообіцяла, що такого більше не буде, і пішла працювати.

    У неї був чоловік, який також був доброю людиною. Вони разом робили добро іншим і цьому світові, роблячи його кращим, незважаючи на суперництво зі злом, якого, на жаль, було дуже багато. Цю пару називали «посланцями Бога». Але на противагу була пара, яка навпаки робила світ гіршим своїми словами, маніпуляціями та вчинками — Олег та Ліза.

  Одного разу Олег, їхавши на роботу, не побачив дитину 3–4 років, що вибігла на дорогу. Але замість того, аби чесно зізнатися в скоєному, він вирішив втекти з міста, а дружину залишити тут, тільки під іншим прізвищем та виглядом. Поки Олег переховувався, Ліза продовжувала творити зло. Вона крала сумки, забирала всі гроші, обманювала, викрадала та мучила людей. Найбільше вона займалась крадіжкою. І що найцікавіше — вона так добре маскувалася і переховувалася, що її не могли знайти навіть правоохоронні органи за час відсутності чоловіка. У результаті вони все одно виїхали з країни на довгий час.

    Ось іще одна міні-історія.

    Колись давно жила дівчинка на ім'я Ніна, і вона завжди всім допомагала, була доброю. Та одного разу вона стала помічати і замислюватися над тим, що коли вона робить добро іншим, і вони їй у відповідь також, то на душі у неї щастя, натхнення. А коли вона робила добро, але їй відповідали злом, то засмучувалася, відчуваючи провину (хоча на це не було жодних причин). Ніна вирішила провести експеримент: відповідати на добро злом, на зло — злом. У другому випадку в неї не було почуття провини, а в першому — було дивне відчуття. Потім Ніна зрозуміла, що не може бути такою злою, і робити зло — це не її. З цього вона зробила висновок... а який, скажіть ви.

— Я гадаю, — почав Марко, — що треба завжди робити добро і відповідати добром навіть на зло. Тому що ми даємо зрозуміти їм, що ми не такі, як вони, — а кращі.

–– А я вважаю, — Орися змела з покривала мураху, — що треба відповідати на зло злом, а на добро добром, звісно, якщо воно щире.

— Загалом, — сказав Дамир, — ви все правильно сказали. Головне, що тут варто зрозуміти — це те, що кожна дія потребує свідомої відповіді. Відповідати необхідно тим, на що людина заслужила.

— Слухай, до того, як ми прийшли на це озеро, — згадав Марко, –– ми з Орисею задавалися питанням: що перемагає — добро чи зло?

— Так, — підтвердила дівчина.

— Гарне запитання, — відповів Дамир. — Як вам уже говорили, і ви, мабуть, бачили, що в більшості випадків перемагає добро, але й зло також хоч і менше. Тоді ви спитаєте мене: чому ж тоді є і добро, і зло? А тому, скажу я вам, що добро не може жити без зла, і зло без добра, тому необхідний баланс між усім цим. Усе між собою пов’язане, дорогі мої. Це все, що я хотів сказати, ви вільні.

— Дякуємо, — відповіли вони. –– До завтра.

    Вони пішли. На годиннику була шоста година вечора.

    Марко та Орися вдома готувалися до походу в кінотеатр. Орися поділилася з мамою своїми почуттями до Марка. Мама була здивована і водночас рада за доньку. Через годину і 30 хвилин вони вже були на прем'єрі фільму. Вечір закохані провели тільки вдвох, у теплій атмосфері.