Глава 4

     
                                                          Глава 4

    На ранок вони прокинулися всі з гарним, що дивно, настроєм. Першим прокинувся Іван. Поки Люда спала, він готував для неї сніданок у ліжко, знаючи при цьому, що буде неприємна розмова. Люда в цей час спала солодким сном. Приготувавши сніданок, такий, як вона любить, він зайшов до кімнати:

— Доброго ранку, кохана! А я тобі сніданок у ліжко приніс, ось! — лагідно заохотив її прокинутися чоловік.

— Доброго, коханий! — усміхнено поцілувала Івана Людмила. — Дякую за сніданок, мені дуже приємно! Ти в мене найкращий!

— Це ти в мене найкраща! Смачного, — побажав Іван.

— Дякую, — подякувала Люда і прийнялася снідати.

    Поки вона снідала, чоловік думав, як підійти до важливого питання і не зіпсувати цим настрій коханій.

— Слухай, кохана, — почав він нарешті. — Я хотів би з тобою серйозно поговорити на важливу для нас обох тему.

— Я тебе уважно слухаю, — здогадуючись про що він, спокійно відповіла Людмила.

— Пам'ятаєш, коли я був на роботі, тобі подзвонили і повідомили, що твої батьки загинули?

— Ну? — відказала жінка.

— Так от, тоді я не зміг звільнитися від роботи і приїхати до тебе, але я підтримав тебе повідомленням. Тоді не змогла приїхати і Настя, а у Максима в той день був вихідний, і він прийшов тебе підтримати по-дружньому. Тут все нормально, я не ревную і не засуджую. Справа в іншому. Поки нас не було, Настя розповіла, що Максим сказав, ніби він тебе просто підтримував і заспокоював. Потім ви просто дивилися в нашому ліжку фільми і випадково заснули. А Настя надвечір повернулася, зайшла в кімнату і побачила вас разом, і подумала, що ви переспали. Скажи, будь ласка, це правда? Я не буду злитися і кричати, обіцяю, — запитав чоловік.

— Все було так, — спокійно відповіла Люда. — Крім того, що ми переспали. Так, як і сказав Максим, ми випадково заснули. З ким не буває. Можеш запитати у нього, якщо не віриш.

— Добре. Дякую за чесність, кохаю тебе! — і поцілував її в чоло. — Вибач, якщо погіршив тобі апетит.

— Зовсім ні, все нормально, я вже майже доїла, — відповіла Люда.

— Тоді давай я віднесу на кухню і помию посуд, — взяв ініціативу в руки Іван.

— Ну, добре, — вдячно відповіла Люда.

— Сьогодні в мене вихідний, — повідомив чоловік, беручи в руки піднос із тарілкою. — І я весь день твій. На всі твої забаганки відповідатиму «так» і буду їх виконувати!

— Коханий, ти мене сьогодні приємно дивуєш, — не приховуючи здивування, мовила вона.

— Я радий, що приємно тебе дивую! Цьом! — поцілував у губи і вийшов із посудом на кухню. Миючи посуд, він подумки зробив висновок: «Добре. Якщо це правда, що сказала Люда, і якщо те ж саме скаже Максим, то між ними дійсно нічого не було. Домию і поїду до нього».

    Повідомивши Люду, що на годину-дві він відлучиться у справах, він поїхав до Максима.

    Тим часом, Настя вже задумала і почала готуватися до плану. Зібравши все необхідне, вона готувала слова, які буде говорити Івану. В той же час прокинувся Максим і почав займатися буденними справами. Через півгодини до двору під'їхав Іван.

— Привіт, це я, Іван, — почав він. — Я приїхав, щоб поговорити.

— Я слухаю, — Максим уже знав про що.

— Не буду довго говорити, кажу прямо, — продовжив Іван. — Скажи, це правда, що ти переспав з моєю Людою?

— А, Настя вже розповіла, авжеж, — спокійно відповів Максим. — Ні, ми разом дивилися фільм і випадково заснули. Вибач, якщо це щось зруйнувало.

— Окей, дякую за чесність, — подякував Іван.

— Слухай, а навіщо ти питаєш, якщо у вас в квартирі і особливо у вашій кімнаті є відеокамери? — раптом згадав Максим. — Ти що, забув? Міг би не питати, а подивитися те, що вони записали. Наперед кажу і присягаюся — я їх не чіпав, бо сам тільки-но згадав.

— Точно, Максим! — нарешті дійшло до Івана. — Дякую, що нагадав, бо я чогось реально забув. Велике тобі спасибі, що нагадав.

— От бачиш! — зразу повеселішав Макс.

— Ну, добре, дякую, що відповів, приїду, перевірю їх, бувай.

— Бувай, — попрощалися чоловіки.

    Справа в тому, що ці камери були заховані в стіну і зсередини кімнати їх не видно, а щоб їх вимкнути, треба було зайти в спеціальну кімнату, ключі від якої завжди були тільки в Івана. Зламати їх не можна було, навіть якби Макс цього захотів — у нього нічого не вийшло б.

    Приїхавши додому, Іван відразу побіг до тих дверей. Люда злякалася такому поспіху:

— Коханий, що сталося? — запитала.

— Нічого серйозного, — відповів Іван, — просто Макс нагадав мені, що в нас є камери-невидимки. І ти про них, я бачу, теж забула.

— Господи! Точно. Просто ми ними давно не користувалися.

— Звісно, кохана, — усміхнено сказав чоловік. — Я сам розумію і теж забув. Якби не Макс, ми б через місяці згадали про них, якщо не більше. Ось, іди подивися, — покликав її до себе в кімнату.

    На камерах було видно, як Люді хтось телефонує і вона плаче, потім пише Івану, який на роботі, та Насті, яка теж зайнята. Потім дзвонить Макс, який хотів щось запитати, але, почувши, що вона плаче, одразу приїхав. Тоді він почав заспокоювати, заварив їй заспокійливого чаю з цукерками та ввімкнув фільм. Вони довго його дивилися, потім на ліжку справді випадково заснули.

— Ось бачиш, а ти хвилювався, — підтримала його Люда. — Коханий, ти ж знаєш, що я тобі ні з ким і ніколи не зраджу. Я кохаю тільки тебе.

— Тепер я більше впевнився, що обрав саме ту людину, яка буде зі мною, навіть коли є непорозуміння. Я зрозумів і буду тобі довіряти більше, і без сумнівів. Обіцяю. Кохаю тебе.

    І вони пристрасно відчули одне одного на фізичному та духовному рівні.

    Тим часом Настя не змінила думки і приступила до виконання помсти. Вона написала своїй подрузі, про яку Люда, Максим та Іван взагалі не знали. Людмилі прийшло повідомлення нібито від медсестри, на зміні якої померли її батьки, з проханням зустрітися, аби віддати залишки одягу та інших речей її батьків. (Настя знала, що після стресу Люда не зрозуміє, що все вже забрала).