Глава 3

                                                              Глава 3

— Доню, ти, мабуть, права. Вибач, що не приділяла тобі достатньо уваги та любові. Сама розумієш... — сказала мати і спробувала обійняти доньку. Орися, недовго вагаючись, відповіла взаємністю.

     Вона залишилася з мамою, як і просив батько, хоча сама все одно зробила б вибір на користь матері, як і Марко. Через кілька хвилин вони розійшлися по своїх кімнатах.

    Орися зайшла до себе, зачинилася на ключ і тихо заплакала, сповзаючи під двері від усього, що накопичилося всередині. Вже виснажена — як морально, так і фізично — вона підійшла до ліжка, знесилено впала на нього і заснула, щойно заплющила очі.

    Їй наснилися сім’ї, про які розповідав Дамир. Перша родина була із суворими правилами та законами, де діти отримали багато психологічних травм, які тепер мусили (за власним бажанням, звісно) проробляти. Зараз діти цих суворих батьків жили з некоханими людьми; вони не вміли заперечувати чи відстоювати власні кордони перед батьками та іншими, і тому мирилися з цим. Вони будуть жити так доти, доки або батьки не помруть, або вони самі не зрозуміють, що час щось змінювати.

    Друга ж родина була життєрадісна. Батьки вчили дітей, як відстоювати особисті кордони, любити себе та інших, допомагати людям, ставити цілі та досягати їх, і при цьому вміти насолоджуватися не лише собою, а й життям. Вони вчили нікого і нічого не боятися, нагадуючи, що «помилки роблять нас сильнішими та мудрішими, і тому це невід’ємна частина нашого життя». Як результат — їхні діти виросли щасливими та готовими жити й досягати вершин. Ось такий сон приснився Орисі.

    На ранок вона прокинулася, осмислюючи його. Вона встала, застелила постіль, одяглася і пішла на кухню, сповнена нових сил. Там на неї вже чекав смачний сніданок, приготований мамою. Вона сіла і почала снідати, розмовляючи з нею. Раптом Орисі на телефон прийшло нагадування від Марка:

— Доброго ранку, крихітко! Як спалося? Що снилося? Сподіваюся, ти не забула, що ми сьогодні йдемо до нашого друга?

— Доброго ранку, Маркусю. Спалося нормально, дорогою розповім. Ні, не забула. Вже не терпиться знову побачити його і послухати нові історії, — відправила Орися.

— Добре. Мені теж не терпиться зустрітися знову. Ти хоча б пам’ятаєш, які ще теми він має розповідати? — запитав Марко.

— Так, пам'ятаю, але розповім дорогою.

— Гаразд, — відповів той. — Тоді збирайся, я чекаю на тебе на дорозі.

— Окей, чекай, скоро буду, — Орися усміхнулася й подивилася на маму.   Та зрозуміла все без слів і теж посміхнулася.

      Орися доїла сніданок і пішла переодягатися. Вона вдягла червоні шорти і топ, білі капці, зав'язала хвостик і наділа білу кепку. Потім вийшла на дорогу, повідомивши маму, куди і з ким іде.

      Вони з Марком зустрілися та обійнялися на знак дружби. На хлопцеві були сірі шорти, капці та кепка. Трохи поговоривши, вони попрямували до озера. Дорогою Орися розповіла про вчорашній вечір і свій сон. Марко ж поділився історією, яку розповіла йому мама — про життя її подруги дитинства Аміни з чоловіком, про Матвія та його молодшу сестру. Поки йшли, їм зустрічалися різні сім'ї. Орися та Марко добре проводили час разом. Нарешті вони прийшли до озера, розстелили покривало і стали чекати Дамира.

    Він не змусив себе довго чекати. Посередині озера почали розходитися помітні хвилі — це підіймався Дамир, велично, наче бог.

    Він промовив до підлітків:

— Привіт, мої любі діти. Засумували за мною та моїми історіями?

— Привіт, — сказали вони в один голос. — Так, ми засумували. До речі, ми вже обрали, про що хочемо від тебе почути, — додала Орися.

— Ох, яка ж у вас гарна пам'ять, — усміхнувся Дамир. — Добре, я вам розповім про те, що ви хочете, але після того, як поставлю вам питання. Яка ваша думка після вчорашніх історій про батьків і дітей? Що ви зрозуміли і які висновки зробили для себе?

    Першим почав Марко:

— Я думаю, що в сім'ї дуже важливі стосунки одне з одним, бо саме вони та ще деякі фактори впливають на сприйняття дитиною навколишнього світу. Спершу дитина починає довіряти і шукає людей, яким можна довіритися. У малому віці дитина бачить своїх батьків. Важливо, щоб вона не втратила довіри до них. Найпростіше, через що це може трапитися, — особистий секрет, яким вона поділилася з мамою, а та, не спитавши дозволу, розповіла подругам. Тому я зробив висновок, що треба бути схожими на другу сім'ю.

— А я думаю, — відповіла Орися, — що не потрібно бити і кричати на дітей, тому що так ви їх не виховуєте, а навпаки — відбиваєте бажання. Наприклад, до навчання через погані оцінки, які майже нічого не значать. Навчання потрібне для знань, а не для оцінки, — це просто приклад. А ще батьки фізичним та моральним насильством роблять так, щоб діти їх боялись і ненавиділи, а не поважали і брали з них приклад. Цим батьки втрачають свій авторитет в очах власних дітей. Висновок: з дітьми треба вміти домовлятися, спілкуватися, а не застосовувати насильство. Потрібно пояснювати. І я приєднаюся до слів Марка — необхідна довіра дітей до батьків. Тоді вони будуть слухати та розуміти. Також треба проводити з ними час, приділяти більше уваги.

    Дамир мало не впустив щелепу від здивування.

— Оце так діти! У вас чудова думка, — говорив Дамир, намагаючись приховати здивування, з усмішкою. — Саме таких людей може часом не вистачати в нашому світі. Добре, я почув ваші думки і задоволений. Тепер кажіть, на яку тему буде наступна історія?

— «Зрада і дружба», — проговорили одночасно Орися і Марко.

— Добре, тоді слухайте, — почав Дамир, а підлітки зручно сіли. — Колись давно були в мене друзі з парами. Максим та Настя, а також Іван та Людмила були найкращими друзями. Максима з Настею познайомив Іван; аналогічна ситуація була й з Іваном та Людою. Всі вони були давно знайомі. Вони були однолітками, окрім Івана, якому було 28, а іншим трьом — 25 років. Але нещодавно склалася між ними неприємна ситуація.