Глава 2

                                                    Глава 2
    Була у мене одна, дуже гарна та добра знайома родина. Маму (мою подругу) звати Оксана. У неї були блакитні очі, наче вода, чорні брови, тонкі губи. Вона була доброю, ігнорувала образи, любила життя. Її чоловіка звали Ярослав. Він був молодий, ровесник Оксани (сорок років), теж із блакитними очима. Добрий, сильний, мужній, сміливий. Вони були гарним дуетом з ніжною Оксаною. Було в них двоє дітей. Старший син, двадцятиоднорічний Богдан, дуже гарний юнак: добрий, мужній та ніжний водночас, та менша дівчинка, дев'ятнадцятирічна Аріна, красива, розумна, талановита, як її мама. Закінчили вони дев'ять класів добре. Богдан вступив на програміста, а Аріна — на фітнес-тренера. Аріна вже пройшла курси та працює за фахом лише перший рік. А от Богдан працює на улюбленій роботі другий рік.
    Оксана та Ярослав виховували своїх дітей за психологічними методами. Вони їх підтримували, що б там не сталося і що б вони не робили; не били, а намагалися пояснювати, чому не можна щось робити, і що буде, якщо це зробити. Не кричали. Багато чого вчили. Вчили любити та цінувати себе, не піддаватися маніпуляціям, поважати інших, допомагати та не засуджувати людей. Вони достатньо приділяли увагу та любов своїм дітям, часто проводили з ними час. Сама ж сім'я жила на достатньому рівні, вони були задоволені і щасливі.
    Коли якусь проблему довго не могли вирішити з дітьми, то ходили до психолога. Стосунки між членами сім'ї були теплими та міцними. Результат їхнього виховання не змусив себе довго чекати. Аріна та Богдан виросли і жили щасливим життям, майже без дитячих травм, радіючи цьому. І діти, і батьки були щасливі.
    Першим своїх партнерів приводив знайомитися до батьків Богдан. Перші стосунки були в шістнадцять років. І всіх дівчат Ярослав з Оксаною приймали дуже добре, спілкування було гарним, після розставання нікого не звинувачували. Дівчата, звісно ж, були красиві, розумні, толерантні. Але не з усіма складалося надовго. Останній раз він познайомив батьків зі своєю дівчиною (теперішньою дружиною) у віці дев'ятнадцяти років. Іра була на рік молодша за Богдана. Вони вчилися в одному університеті, тому там і познайомилися. Іра вже познайомила Богдана зі своїми батьками (випадково), тому Богдан вирішив і її зі своїми познайомити. За два дні до знайомства Богдан попередив своїх батьків та молодшу сестру, що хоче їх познайомити зі своєю прекрасною Ірусею. Батьки були «за».
    Ось настав день довгоочікуваної зустрічі. Ярослав з Оксаною та Аріною готували та накривали на великий стіл різні й дуже смачні страви, а Богдан забирав Іру (того дня був дощ). Ось вони зайшли в дім, і батьки зустріли їх із хлібом та сіллю. Закоханих це, звісно, приємно здивувало. Вони відкусили крихту хліба, і більший шматок виявився у Богдана. Потім батьки запросили їх до прикрашеного столу. Богдан представив їх одне одному, і вони всілися за красивий стіл. Батьки з Ірою, як завжди, знайшли теми, на які всі говорили охоче, навіть із насолодою. Про автомобілі, плани на майбутнє, наукові теми проскакували в розмові, а також побутові справи, про моду, захоплення сучасних дітей. У якихось питаннях сходилися, в якихось ні, одним словом — були, як кораблі. Загалом провели вечір спокійно, дуже атмосферно, по-сімейному.
    Ось і підійшов кінець вечора та їхнього знайомства. Мати Богдана вирішила сама провести Іру додому. Іра була не проти, адже це була можливість поспілкуватися наодинці. Вони підійшли до авто, сіли, пристегнулись і поїхали.
    Спочатку вони мовчали, заглиблені у свої думки, але потім, коли звикли до того, що вони тільки вдвох, почали розмовляти. Першою розмову розпочала Оксана: — Як тобі вечір? — запитала вона у веселому настрої.
— Вечір, вечеря, сім'я просто бомба! Мені так сподобалося у вас! Ви такі класні! Ще мені так сподобалася ваша донька. Така мила, красива, товариська, може підтримати будь-яку розмову, розумна. Ваш чоловік, Ярослав Геннадійович, теж добрий, товариський, веселий. Ви, Оксано Олександрівно, ніжна, добра, весела. Мені про вашу родину багато розповідав Богдан. І спочатку я не вірила, що така сім'я існує. А сьогодні змінила свою думку остаточно. Тепер я розумію, у кого такий прекрасний Богдан. Я вами щиро захоплююся! Ви — приклад для багатьох людей! Я б хотіла вас обійняти зараз, але ви за кермом, — відповіла Іра у збудженому тоні, з піднесеним настроєм.
— Я можу зменшити швидкість, і ми обіймемося, — відказала Оксана. — Не бійся, нічого поганого не станеться, якщо ми на ходу будемо обійматися. Я тримаю все під контролем, — додала вона.
— Раз так, то я за!
    Оксана зменшила швидкість і тримала все під контролем, поки вони обіймалися. Потім, коли закінчили, повернулися на свої місця та до попереднього темпу.
— Слухай, Іро, за весь вечір, що ми разом провели і скільки говорили, я помітила, що ти ні разу, окрім того, що сказала, ким працюють твої батьки, не сказала, які з ними в тебе стосунки. Коли тебе запитували, ти старанно переводила тему. Ти мене вибач, що втручаюся не у свою справу. Якщо не хочеш відповідати, то можеш так і сказати, я від тебе відстану. Просто... — запитала життєрадісна Оксана.
— Та нічого, все нормально, я розумію, — похнюплено, але намагаючись не показувати цього, відповіла Іра. — З батьками стосунки погані, постійно сваримося, довго можемо не говорити. Вони намагаються мене перевиховати. Річ у тім, що я жила з бабусею та дідусем по маминій лінії майже всі свої вісімнадцять років. Коли я народилася, у моїх батьків було недостатньо коштів, щоб мене «утримувати», і вони мене покинули на своїх батьків, а самі поїхали заробляти за кордон. Їм давали вихідні, і вони приїжджали до мене на кілька хвилин. Привозили подарунки, обмінювалися лише формальними запитаннями на кшталт: «як справи?, як справи в школі/садочку». Потім знову їхали і довго не поверталися. Вони ніколи не питали, що я відчуваю. Ніколи зі мною не бавилися. Через декілька років у мене народилася менша сестра — Софійка. Мені тоді було всього лише десять років. Вона народилася якраз у той період, коли батьки ще були у відрядженні в Німеччині. І я чекала, коли вони повернуться з моєю сестрою. Повернулися, коли мені було тринадцять і вже назавжди. А я тепер допомагаю їм із Софією, яку дуже люблю. Вона моє все.
— Я була майже все своє життя з бабусею і дідусем, і вони мене виховували по-своєму. Але ж батькам це не подобалося. Тому я багато часу проводжу з Богданом, сестрою, своїми друзями, паралельно навчаючись. Мені зовсім не хочеться повертатися додому, але я їду туди, бо знаю, що там чекає улюблена сестричка, з якою у нас найкращі стосунки. Якби не вона, я не знаю, що робила б. Ось так, — закінчила Іра, мало не заплакавши.
    Мати Богдана мовчки взяла її за руку, на знак підтримки, і про себе подумала: «Тепер ясно, чому вона уникала розмови про своїх батьків. Може, запропонувати їй переїхати до нас?». Подумала та й запропонувала:   — Слухай, Іро, а хочеш переїхати до нас жити, а потім ви з Богданом купите квартиру чи будинок? Як тобі ідея?
— Дякую за пропозицію, Оксано Олександрівно, але як я залишу свою єдину сестричку одну, з такими батьками? Я просто хвилююся за неї, що вони будуть виховувати її так, як мене. Я справді дуже хочу до вас, — якось зніяковіло відповіла дівчина.
— Дивись, Іро, ти можеш подумати, скільки часу тобі треба, і вирішити. Я буду рада будь-якому твоєму рішенню і не буду засмучуватися, — запропонувала Оксана.
— Добре, я подумаю, дякую! — зраділа Ірина.
    Ось вони вже приїхали до Іриної квартири. Вийшли з машини і попрощалися. — Ти хороша, розумна дівчинка. Відразу мені сподобалася. Я тут подумала, а давай ще зустрінемося, і ми познайомимося з твоїми батьками. Я з ними поговорю щодо тебе. Добре?
— Добре, — відповіла Іра. — До зустрічі!
— До зустрічі, Ірусю!
    Наступного дня ініціативу зустрічі з майбутніми сватами взяв Ярослав. Він поговорив із сином, щоб Іра поговорила зі своїми батьками про те, що їх на знайомство запросив Ярослав Геннадійович, батько хлопця їхньої доньки. Богдан так і зробив. Батьки Ірини прийняли запрошення до ресторану.
    На завтрашній вечір усі були у зборі: Іра з батьками та меншою сестрою, і Богдан зі своїми батьками та Аріною. Діти представили представників старшого покоління одне одному.Маму Ірини звали Галина, а батька — Григорій. Галина працювала помічником власника однієї багатої фірми п'ять років, а Григорій — далекобійник. Розмова була зацікавлена з обох сторін. Говорили про те, як треба виховувати дітей, і про самих дітей, які цікаві ситуації відбулися у них. Галина та Григорій говорили про Іру сухо, переказуючи те, що говорили батьки Галини, бо ж вони її виховували.
    А от про Софію — яскраво, захоплено, описували кожну деталь. Про Богдана й Аріну Оксана та Ярослав говорили однаково яскраво. Говорили про побутові речі, про минуле і теперішнє майбутніх сватів. Як і обіцяла, Оксана поговорила з Іриними батьками, поки Іра з Богданом відійшли на кілька хвилин. Галина та Григорій спочатку здивувалися, звідки Оксана знає про їхні розбіжності з донькою, але потім відпустили ці думки. Знає, то й знає, що ми зробимо? Батьки Ірини пообіцяли, що стануть більш уважними до неї, добрішими, йтимуть на компроміс, а Оксана пообіцяла, що буде стежити за цим, але про себе, щоб свати нічого не знали. Ось вечір підійшов до кінця, розмова теж.
    Через п'ять днів Богдану зателефонувала весела Іра і попросила дати слухавку його мамі. Він послухав її і дав матері телефон: — Мамо, тебе Іра просить, — сказав він. — Давай, дякую, — сказала мати.
— Оксано Олександрівно, добрий день! — веселим тоном заговорила Іра.   — Щиро дякую вам за те, що поговорили з батьками! Вони пройшли сеанс з психологом, і тепер ми менше сваримося, більше часу проводимо разом. Це все завдяки вам! Щиро дякую!
— Привіт, Ірусю! Я рада чути, що в тебе з батьками все добре. І ти молодець, що прийняла їх після всіх сварок! — радісно відповіла Оксана.
— Дякую вам! — не тямилася від щастя дівчина. — Ой, ну я побіжу, а то мене кличуть, бо я на роботі! — усміхнено попрощалася Іра.
— Добре, бувай! — попрощалася Оксана. — Чекаю в гості!
    Через півроку Богдан та Іра відгуляли весілля та придбали будинок. Коли був вільний час, або коли діти просилися, вони провідували бабусь, дідусів і своїх двоюрідних тіток. Меншу сестру Богдана та її чоловіків (їх було двоє, останній став чоловіком) батьки прийняли з повагою та теплом. Аріна була дуже принципова і вибіркова.
    Тому з першим хлопцем зустрічалася недовго — два роки, а з другим вирішила створити сім'ю. На той момент їй було двадцять років, і вони з двадцяти однорічним Єгором одружилися. На третій рік спільного життя у них народилася донечка, яку назвали Аріель. Вони також приїжджали до рідної домівки, до батьків. Потім батьки померли. Коли помирали, вони були щасливі, адже з ними хтось із дітей був поряд, хтось — ні. Вони знали, що ті щасливі, і все, що вони для них робили, — було на краще. Зараз у них все добре.
— Я бачив безліч родин. І знаєте, що найрідкісніше? Не діаманти, не золото. Найрідкісніше — це свобода, дарована дитині. Оксана та Ярослав не «виховували» у звичному сенсі слова. Вони вирощували. Вони не давали настанов, а лише освітлювали дорогу, щоб Богдан та Аріна могли бачити, куди їм самим іти.
— Їхнє щастя — це не подарунок, — продовжив Дамир, хлюпнувши водою, — це результат щоденної праці над тим, щоб не зламати себе і не зламати дитину. Вони навчили їх любити та цінувати себе  — це найважливіше. Адже людина, яка не любить себе, не може нести чистий потік любові до іншого.
— А як же історія Іри? — запитала Орися. — Її батьки ж її покинули...
— Іра — це доказ того, що світ завжди шукає баланс. Коли її рідні батьки [Галина та Григорій] дали їй порожнечу (бо їхня увага була на заробітках), Всесвіт послав їй Оксану.
    Дамир посміхнувся, його очі заблищали.
— Справжня любов не питає, чи варто втручатися, коли бачить, що душа тоне. Оксана не була Ірі матір'ю, але вона стала її дзеркалом, у якому Іра побачила, яким має бути тепло. Коли ти приймаєш людину повністю, ти змушуєш її рідних задуматися про власну сліпоту.
— І це все завдяки тому, що вони зрозуміли, що їм треба було лише поговорити? — обережно спитав Марко.
— Поговорити — це лише дія. А справжній урок такий: справжній дім — це не стіни. Це місце, де ти можеш бути найбільш потворним і найбільш чесним, і знати, що тебе не проженуть. Оксана і Ярослав дали цей дім своїм дітям. Іра його знайшла. І ви тепер знаєте, як його будувати.
— На сьогодні все, діти. Ідіть і пам’ятайте, що я вам розповів. Історії — це не поради. Це попередження, написані кров'ю тих, хто вже пройшов шлях до кінця.    
    Орися та Марко підвелися, їхні обличчя були задумливими. Вони вже не просто слухали казки, вони бачили крихкість людського існування.
— Дякуємо, Дамире. До завтра, — тихо промовила Орися.
    Дамир зник у глибині озера, залишаючи по собі лише легкі кола на воді.             Орися та Марко встали, зібрали свої речі та пішли разом додому.   Прийшовши додому, Маркова мама розповіла йому про їхню подругу дитинства.
— Слухай, синку, ти пам'ятаєш свою подругу дитинства у якої батьки були суворі? Так от, Аміні зараз 17 років і Інга з Володимиром вже активно займалися пошуком заможного чоловіка для неї за їхніми якимись стереотипами. А сенс в тому, що в неї вже є хлопець якого вона кохає, і Володимир був проти їхніх стосунків і змусив Андрія розійтися з Аміною. Дурний Андрій послухав його і зробив так. А от Аміна зараз ночами плаче, бідна дівчинка, — сказала Ольга. — І батьки її вирішили не зволікати з одруженням зі знайденим чоловіком, якому 30 років. А щодо навчання, вони сказали, що воно не потрібне жінці і вона повинна сидіти вдома, господарювати, народжувати дітей і виховувати їх, так як Інга з Вовою жили. А Аміні довелося коритися волі батьків. От вони відгуляли весілля в родинному колі і молоді пішли ж займатися своїми справами.
    Попри те, що батьки були проти навчання, вона тишком нишком, поки ніхто не бачить — вчилася. Зараз, синку, я не знаю, як у них там. Але кажуть, що вони досі так і живуть, а Аміна не насмілюється образити батьків та піти від нього. Це моя давня подруга про це розповіла, бо з ними в одній квартирі живе, тому бачить.
    А от у мого давнього друга Микити, син Матвій — ти їх теж знаєш — зустрічався рік з дівчиною. І нещодавно зрозумів, що його вже тягне до дівчат, а тягне до хлопців. Ну, Матвій підійшов до Микити та Олени і почав серйозну та важливо для нього розмову.
— Мамо, тато, мені треба вам в дечому зізнатися. Тільки не кричіть і не сваріться, будь ласка, — попрохав їх.
— Давай говори, що вже сталося? — запитала спокійним та ніжним тоном Олена.
— Словом, я… по хлопцям, — скоромовкою мовив Матвій. Олена з Микитою переглянулися і посміхнулися. Першим заговорив Микита:
— Сину, ми тебе любимо і будемо любити незалежно від твоєї орієнтації. І ми приймемо твого хлопця. Якщо ти щасливий з ними будеш, то і ми.
    Вони обнялися.
— Мамо, тато, дякую вам за все.
— Все добре, синку, все добре, — промовила мати. І ще ж дочка в них була, теж виявилося по дівчатах. Ну зараз вони живуть зі своїми іншими половинками і батьки щасливі, і діти. Ото такі справи. Що я тобі цим хочу сказати: слухай себе і своє серце, до кого воно проситься до того і йди. Ми підтримаємо будь-яке твоє рішення. Я люблю тебе, синку, — і обійняла Марка. Через декілька хвилин прийшов тато і Марко пішов до себе в кімнату відпочивати.
    А Орисю вдома чекала серйозна розмова: з ким вона залишиться жити, з мамою чи татом? Вона так не хотіла обирати між ними! Але прийшовши додому, її зустріли посварені батьки, які сиділи на дивані, по різні його кути.
— Ну що, Орисю, прийшов час обирати, з ким ти залишишся, — твердо сказав батько, люто подивившись на маму.
— Донечко, обирай, — лагідно, але з нотками погрози, дала вибір мати.
    Орися, набравшись сміливості, почала говорити: — Значить так, дорогі мама й тато. Я вже втомилася від ваших постійних сварок, у центрі яких я завжди опиняюся. Ви скандалите і не розумієте, що з вами живе дівчинка, яка хоче вашої уваги і тепла. А замість цього, вона змушена розбороняти своїх, м’яко кажучи, не дуже розумних батьків. Ви перед тим, як щось робити, хоча б подумали, що є я, яка, можливо, вийде заміж і успадкує ваш приклад — буде так само гиркатися з чоловіком! Тату, ти тиран, аб’юзер і маніпулятор, ти знущаєшся з мами! Скажи, ти дійсно хочеш своїй дочці таке «щастя»? Хоча навіщо я питаю, якщо ти ніколи не визнаєш своїх помилок! А ти, мамо, теж не краща, — вона вказала на тата. — Ти жила з ним довгих п’ятнадцять років і не йшла від нього! Чому? Хоча б заради доньки та її майбутнього ти могла б піти! Чи тобі на мене все одно? Хоча б заради себе пішла б! Ні, ти ж його «любила»! Я все життя була, наче між двома вогнями! Я просто задовбалася! А тепер ви розлучаєтеся і змушуєте мене робити вибір! — Орися нарешті висловилася про наболіле і продовжила спокійним тоном: — А тепер я уважно слухаю вас.
    Батьки були, м'яко кажучи, у сильному ступорі. Вони здивувалися, чому їхня, завжди спокійна Орися, раптом зірвалася на крик. Першим, оговтавшись від шоку, мовив тато: — Не хочеш обирати, то лишайся з матір’ю, бо я ще тебе таку не витерплю, дуже ти гонорова дівка, вся в матір! Я думав, ти в нас спокійна, а ти он яка — подала голос. Усе, я більше не хочу про це говорити. Ми все вирішили і, я сподіваюся, ми більше ніколи не побачимося, — і пішов з дому. Здається, слова Орисі зачепили його за живе, але він не хотів зізнаватися. Потім заговорила мама Таня:
Була у мене одна, дуже гарна та добра знайома родина. Маму (мою подругу) звати Оксана. У неї були блакитні очі, наче вода, чорні брови, тонкі губи. Вона була доброю, ігнорувала образи, любила життя. Її чоловіка звали Ярослав. Він був молодий, ровесник Оксани (сорок років), теж із блакитними очима. Добрий, сильний, мужній, сміливий. Вони були гарним дуетом з ніжною Оксаною. Було в них двоє дітей. Старший син, двадцятиоднорічний Богдан, дуже гарний юнак: добрий, мужній та ніжний водночас, та менша дівчинка, дев'ятнадцятирічна Аріна, красива, розумна, талановита, як її мама. Закінчили вони дев'ять класів добре. Богдан вступив на програміста, а Аріна — на фітнес-тренера. Аріна вже пройшла курси та працює за фахом лише перший рік. А от Богдан працює на улюбленій роботі другий рік.
    Оксана та Ярослав виховували своїх дітей за психологічними методами. Вони їх підтримували, що б там не сталося і що б вони не робили; не били, а намагалися пояснювати, чому не можна щось робити, і що буде, якщо це зробити. Не кричали. Багато чого вчили. Вчили любити та цінувати себе, не піддаватися маніпуляціям, поважати інших, допомагати та не засуджувати людей. Вони достатньо приділяли увагу та любов своїм дітям, часто проводили з ними час. Сама ж сім'я жила на достатньому рівні, вони були задоволені і щасливі.
    Коли якусь проблему довго не могли вирішити з дітьми, то ходили до психолога. Стосунки між членами сім'ї були теплими та міцними. Результат їхнього виховання не змусив себе довго чекати. Аріна та Богдан виросли і жили щасливим життям, майже без дитячих травм, радіючи цьому. І діти, і батьки були щасливі.
    Першим своїх партнерів приводив знайомитися до батьків Богдан. Перші стосунки були в шістнадцять років. І всіх дівчат Ярослав з Оксаною приймали дуже добре, спілкування було гарним, після розставання нікого не звинувачували. Дівчата, звісно ж, були красиві, розумні, толерантні. Але не з усіма складалося надовго. Останній раз він познайомив батьків зі своєю дівчиною (теперішньою дружиною) у віці дев'ятнадцяти років. Іра була на рік молодша за Богдана. Вони вчилися в одному університеті, тому там і познайомилися. Іра вже познайомила Богдана зі своїми батьками (випадково), тому Богдан вирішив і її зі своїми познайомити. За два дні до знайомства Богдан попередив своїх батьків та молодшу сестру, що хоче їх познайомити зі своєю прекрасною Ірусею. Батьки були «за».
    Ось настав день довгоочікуваної зустрічі. Ярослав з Оксаною та Аріною готували та накривали на великий стіл різні й дуже смачні страви, а Богдан забирав Іру (того дня був дощ). Ось вони зайшли в дім, і батьки зустріли їх із хлібом та сіллю. Закоханих це, звісно, приємно здивувало. Вони відкусили крихту хліба, і більший шматок виявився у Богдана. Потім батьки запросили їх до прикрашеного столу. Богдан представив їх одне одному, і вони всілися за красивий стіл. Батьки з Ірою, як завжди, знайшли теми, на які всі говорили охоче, навіть із насолодою. Про автомобілі, плани на майбутнє, наукові теми проскакували в розмові, а також побутові справи, про моду, захоплення сучасних дітей. У якихось питаннях сходилися, в якихось ні, одним словом — були, як кораблі. Загалом провели вечір спокійно, дуже атмосферно, по-сімейному.
    Ось і підійшов кінець вечора та їхнього знайомства. Мати Богдана вирішила сама провести Іру додому. Іра була не проти, адже це була можливість поспілкуватися наодинці. Вони підійшли до авто, сіли, пристегнулись і поїхали.
    Спочатку вони мовчали, заглиблені у свої думки, але потім, коли звикли до того, що вони тільки вдвох, почали розмовляти. Першою розмову розпочала Оксана: — Як тобі вечір? — запитала вона у веселому настрої.
— Вечір, вечеря, сім'я просто бомба! Мені так сподобалося у вас! Ви такі класні! Ще мені так сподобалася ваша донька. Така мила, красива, товариська, може підтримати будь-яку розмову, розумна. Ваш чоловік, Ярослав Геннадійович, теж добрий, товариський, веселий. Ви, Оксано Олександрівно, ніжна, добра, весела. Мені про вашу родину багато розповідав Богдан. І спочатку я не вірила, що така сім'я існує. А сьогодні змінила свою думку остаточно. Тепер я розумію, у кого такий прекрасний Богдан. Я вами щиро захоплююся! Ви — приклад для багатьох людей! Я б хотіла вас обійняти зараз, але ви за кермом, — відповіла Іра у збудженому тоні, з піднесеним настроєм.
— Я можу зменшити швидкість, і ми обіймемося, — відказала Оксана. — Не бійся, нічого поганого не станеться, якщо ми на ходу будемо обійматися. Я тримаю все під контролем, — додала вона.
— Раз так, то я за!
    Оксана зменшила швидкість і тримала все під контролем, поки вони обіймалися. Потім, коли закінчили, повернулися на свої місця та до попереднього темпу.
— Слухай, Іро, за весь вечір, що ми разом провели і скільки говорили, я помітила, що ти ні разу, окрім того, що сказала, ким працюють твої батьки, не сказала, які з ними в тебе стосунки. Коли тебе запитували, ти старанно переводила тему. Ти мене вибач, що втручаюся не у свою справу. Якщо не хочеш відповідати, то можеш так і сказати, я від тебе відстану. Просто... — запитала життєрадісна Оксана.
— Та нічого, все нормально, я розумію, — похнюплено, але намагаючись не показувати цього, відповіла Іра. — З батьками стосунки погані, постійно сваримося, довго можемо не говорити. Вони намагаються мене перевиховати. Річ у тім, що я жила з бабусею та дідусем по маминій лінії майже всі свої вісімнадцять років. Коли я народилася, у моїх батьків було недостатньо коштів, щоб мене «утримувати», і вони мене покинули на своїх батьків, а самі поїхали заробляти за кордон. Їм давали вихідні, і вони приїжджали до мене на кілька хвилин. Привозили подарунки, обмінювалися лише формальними запитаннями на кшталт: «як справи?, як справи в школі/садочку». Потім знову їхали і довго не поверталися. Вони ніколи не питали, що я відчуваю. Ніколи зі мною не бавилися. Через декілька років у мене народилася менша сестра — Софійка. Мені тоді було всього лише десять років. Вона народилася якраз у той період, коли батьки ще були у відрядженні в Німеччині. І я чекала, коли вони повернуться з моєю сестрою. Повернулися, коли мені було тринадцять і вже назавжди. А я тепер допомагаю їм із Софією, яку дуже люблю. Вона моє все.
— Я була майже все своє життя з бабусею і дідусем, і вони мене виховували по-своєму. Але ж батькам це не подобалося. Тому я багато часу проводжу з Богданом, сестрою, своїми друзями, паралельно навчаючись. Мені зовсім не хочеться повертатися додому, але я їду туди, бо знаю, що там чекає улюблена сестричка, з якою у нас найкращі стосунки. Якби не вона, я не знаю, що робила б. Ось так, — закінчила Іра, мало не заплакавши.
    Мати Богдана мовчки взяла її за руку, на знак підтримки, і про себе подумала: «Тепер ясно, чому вона уникала розмови про своїх батьків. Може, запропонувати їй переїхати до нас?». Подумала та й запропонувала:   — Слухай, Іро, а хочеш переїхати до нас жити, а потім ви з Богданом купите квартиру чи будинок? Як тобі ідея?
— Дякую за пропозицію, Оксано Олександрівно, але як я залишу свою єдину сестричку одну, з такими батьками? Я просто хвилююся за неї, що вони будуть виховувати її так, як мене. Я справді дуже хочу до вас, — якось зніяковіло відповіла дівчина.
— Дивись, Іро, ти можеш подумати, скільки часу тобі треба, і вирішити. Я буду рада будь-якому твоєму рішенню і не буду засмучуватися, — запропонувала Оксана.
— Добре, я подумаю, дякую! — зраділа Ірина.
    Ось вони вже приїхали до Іриної квартири. Вийшли з машини і попрощалися. — Ти хороша, розумна дівчинка. Відразу мені сподобалася. Я тут подумала, а давай ще зустрінемося, і ми познайомимося з твоїми батьками. Я з ними поговорю щодо тебе. Добре?
— Добре, — відповіла Іра. — До зустрічі!
— До зустрічі, Ірусю!
    Наступного дня ініціативу зустрічі з майбутніми сватами взяв Ярослав. Він поговорив із сином, щоб Іра поговорила зі своїми батьками про те, що їх на знайомство запросив Ярослав Геннадійович, батько хлопця їхньої доньки. Богдан так і зробив. Батьки Ірини прийняли запрошення до ресторану.
    На завтрашній вечір усі були у зборі: Іра з батьками та меншою сестрою, і Богдан зі своїми батьками та Аріною. Діти представили представників старшого покоління одне одному.Маму Ірини звали Галина, а батька — Григорій. Галина працювала помічником власника однієї багатої фірми п'ять років, а Григорій — далекобійник. Розмова була зацікавлена з обох сторін. Говорили про те, як треба виховувати дітей, і про самих дітей, які цікаві ситуації відбулися у них. Галина та Григорій говорили про Іру сухо, переказуючи те, що говорили батьки Галини, бо ж вони її виховували.
    А от про Софію — яскраво, захоплено, описували кожну деталь. Про Богдана й Аріну Оксана та Ярослав говорили однаково яскраво. Говорили про побутові речі, про минуле і теперішнє майбутніх сватів. Як і обіцяла, Оксана поговорила з Іриними батьками, поки Іра з Богданом відійшли на кілька хвилин. Галина та Григорій спочатку здивувалися, звідки Оксана знає про їхні розбіжності з донькою, але потім відпустили ці думки. Знає, то й знає, що ми зробимо? Батьки Ірини пообіцяли, що стануть більш уважними до неї, добрішими, йтимуть на компроміс, а Оксана пообіцяла, що буде стежити за цим, але про себе, щоб свати нічого не знали. Ось вечір підійшов до кінця, розмова теж.
    Через п'ять днів Богдану зателефонувала весела Іра і попросила дати слухавку його мамі. Він послухав її і дав матері телефон: — Мамо, тебе Іра просить, — сказав він. — Давай, дякую, — сказала мати.
— Оксано Олександрівно, добрий день! — веселим тоном заговорила Іра.   — Щиро дякую вам за те, що поговорили з батьками! Вони пройшли сеанс з психологом, і тепер ми менше сваримося, більше часу проводимо разом. Це все завдяки вам! Щиро дякую!
— Привіт, Ірусю! Я рада чути, що в тебе з батьками все добре. І ти молодець, що прийняла їх після всіх сварок! — радісно відповіла Оксана.
— Дякую вам! — не тямилася від щастя дівчина. — Ой, ну я побіжу, а то мене кличуть, бо я на роботі! — усміхнено попрощалася Іра.
— Добре, бувай! — попрощалася Оксана. — Чекаю в гості!
    Через півроку Богдан та Іра відгуляли весілля та придбали будинок. Коли був вільний час, або коли діти просилися, вони провідували бабусь, дідусів і своїх двоюрідних тіток. Меншу сестру Богдана та її чоловіків (їх було двоє, останній став чоловіком) батьки прийняли з повагою та теплом. Аріна була дуже принципова і вибіркова.
    Тому з першим хлопцем зустрічалася недовго — два роки, а з другим вирішила створити сім'ю. На той момент їй було двадцять років, і вони з двадцяти однорічним Єгором одружилися. На третій рік спільного життя у них народилася донечка, яку назвали Аріель. Вони також приїжджали до рідної домівки, до батьків. Потім батьки померли. Коли помирали, вони були щасливі, адже з ними хтось із дітей був поряд, хтось — ні. Вони знали, що ті щасливі, і все, що вони для них робили, — було на краще. Зараз у них все добре.
— Я бачив безліч родин. І знаєте, що найрідкісніше? Не діаманти, не золото. Найрідкісніше — це свобода, дарована дитині. Оксана та Ярослав не «виховували» у звичному сенсі слова. Вони вирощували. Вони не давали настанов, а лише освітлювали дорогу, щоб Богдан та Аріна могли бачити, куди їм самим іти.
— Їхнє щастя — це не подарунок, — продовжив Дамир, хлюпнувши водою, — це результат щоденної праці над тим, щоб не зламати себе і не зламати дитину. Вони навчили їх любити та цінувати себе  — це найважливіше. Адже людина, яка не любить себе, не може нести чистий потік любові до іншого.
— А як же історія Іри? — запитала Орися. — Її батьки ж її покинули...
— Іра — це доказ того, що світ завжди шукає баланс. Коли її рідні батьки [Галина та Григорій] дали їй порожнечу (бо їхня увага була на заробітках), Всесвіт послав їй Оксану.
    Дамир посміхнувся, його очі заблищали.
— Справжня любов не питає, чи варто втручатися, коли бачить, що душа тоне. Оксана не була Ірі матір'ю, але вона стала її дзеркалом, у якому Іра побачила, яким має бути тепло. Коли ти приймаєш людину повністю, ти змушуєш її рідних задуматися про власну сліпоту.
— І це все завдяки тому, що вони зрозуміли, що їм треба було лише поговорити? — обережно спитав Марко.
— Поговорити — це лише дія. А справжній урок такий: справжній дім — це не стіни. Це місце, де ти можеш бути найбільш потворним і найбільш чесним, і знати, що тебе не проженуть. Оксана і Ярослав дали цей дім своїм дітям. Іра його знайшла. І ви тепер знаєте, як його будувати.
— На сьогодні все, діти. Ідіть і пам’ятайте, що я вам розповів. Історії — це не поради. Це попередження, написані кров'ю тих, хто вже пройшов шлях до кінця.    
    Орися та Марко підвелися, їхні обличчя були задумливими. Вони вже не просто слухали казки, вони бачили крихкість людського існування.
— Дякуємо, Дамире. До завтра, — тихо промовила Орися.
    Дамир зник у глибині озера, залишаючи по собі лише легкі кола на воді.             Орися та Марко встали, зібрали свої речі та пішли разом додому.   Прийшовши додому, Маркова мама розповіла йому про їхню подругу дитинства.
— Слухай, синку, ти пам'ятаєш свою подругу дитинства у якої батьки були суворі? Так от, Аміні зараз 17 років і Інга з Володимиром вже активно займалися пошуком заможного чоловіка для неї за їхніми якимись стереотипами. А сенс в тому, що в неї вже є хлопець якого вона кохає, і Володимир був проти їхніх стосунків і змусив Андрія розійтися з Аміною. Дурний Андрій послухав його і зробив так. А от Аміна зараз ночами плаче, бідна дівчинка, — сказала Ольга. — І батьки її вирішили не зволікати з одруженням зі знайденим чоловіком, якому 30 років. А щодо навчання, вони сказали, що воно не потрібне жінці і вона повинна сидіти вдома, господарювати, народжувати дітей і виховувати їх, так як Інга з Вовою жили. А Аміні довелося коритися волі батьків. От вони відгуляли весілля в родинному колі і молоді пішли ж займатися своїми справами.
    Попри те, що батьки були проти навчання, вона тишком нишком, поки ніхто не бачить — вчилася. Зараз, синку, я не знаю, як у них там. Але кажуть, що вони досі так і живуть, а Аміна не насмілюється образити батьків та піти від нього. Це моя давня подруга про це розповіла, бо з ними в одній квартирі живе, тому бачить.
    А от у мого давнього друга Микити, син Матвій — ти їх теж знаєш — зустрічався рік з дівчиною. І нещодавно зрозумів, що його вже тягне до дівчат, а тягне до хлопців. Ну, Матвій підійшов до Микити та Олени і почав серйозну та важливо для нього розмову.
— Мамо, тато, мені треба вам в дечому зізнатися. Тільки не кричіть і не сваріться, будь ласка, — попрохав їх.
— Давай говори, що вже сталося? — запитала спокійним та ніжним тоном Олена.
— Словом, я… по хлопцям, — скоромовкою мовив Матвій. Олена з Микитою переглянулися і посміхнулися. Першим заговорив Микита:
— Сину, ми тебе любимо і будемо любити незалежно від твоєї орієнтації. І ми приймемо твого хлопця. Якщо ти щасливий з ними будеш, то і ми.
    Вони обнялися.
— Мамо, тато, дякую вам за все.
— Все добре, синку, все добре, — промовила мати. І ще ж дочка в них була, теж виявилося по дівчатах. Ну зараз вони живуть зі своїми іншими половинками і батьки щасливі, і діти. Ото такі справи. Що я тобі цим хочу сказати: слухай себе і своє серце, до кого воно проситься до того і йди. Ми підтримаємо будь-яке твоє рішення. Я люблю тебе, синку, — і обійняла Марка. Через декілька хвилин прийшов тато і Марко пішов до себе в кімнату відпочивати.
    А Орисю вдома чекала серйозна розмова: з ким вона залишиться жити, з мамою чи татом? Вона так не хотіла обирати між ними! Але прийшовши додому, її зустріли посварені батьки, які сиділи на дивані, по різні його кути.
— Ну що, Орисю, прийшов час обирати, з ким ти залишишся, — твердо сказав батько, люто подивившись на маму.
— Донечко, обирай, — лагідно, але з нотками погрози, дала вибір мати.
    Орися, набравшись сміливості, почала говорити: — Значить так, дорогі мама й тато. Я вже втомилася від ваших постійних сварок, у центрі яких я завжди опиняюся. Ви скандалите і не розумієте, що з вами живе дівчинка, яка хоче вашої уваги і тепла. А замість цього, вона змушена розбороняти своїх, м’яко кажучи, не дуже розумних батьків. Ви перед тим, як щось робити, хоча б подумали, що є я, яка, можливо, вийде заміж і успадкує ваш приклад — буде так само гиркатися з чоловіком! Тату, ти тиран, аб’юзер і маніпулятор, ти знущаєшся з мами! Скажи, ти дійсно хочеш своїй дочці таке «щастя»? Хоча навіщо я питаю, якщо ти ніколи не визнаєш своїх помилок! А ти, мамо, теж не краща, — вона вказала на тата. — Ти жила з ним довгих п’ятнадцять років і не йшла від нього! Чому? Хоча б заради доньки та її майбутнього ти могла б піти! Чи тобі на мене все одно? Хоча б заради себе пішла б! Ні, ти ж його «любила»! Я все життя була, наче між двома вогнями! Я просто задовбалася! А тепер ви розлучаєтеся і змушуєте мене робити вибір! — Орися нарешті висловилася про наболіле і продовжила спокійним тоном: — А тепер я уважно слухаю вас.
    Батьки були, м'яко кажучи, у сильному ступорі. Вони здивувалися, чому їхня, завжди спокійна Орися, раптом зірвалася на крик. Першим, оговтавшись від шоку, мовив тато: — Не хочеш обирати, то лишайся з матір’ю, бо я ще тебе таку не витерплю, дуже ти гонорова дівка, вся в матір! Я думав, ти в нас спокійна, а ти он яка — подала голос. Усе, я більше не хочу про це говорити. Ми все вирішили і, я сподіваюся, ми більше ніколи не побачимося, — і пішов з дому. Здається, слова Орисі зачепили його за живе, але він не хотів зізнаватися. Потім заговорила мама Таня:
Була у мене одна, дуже гарна та добра знайома родина. Маму (мою подругу) звати Оксана. У неї були блакитні очі, наче вода, чорні брови, тонкі губи. Вона була доброю, ігнорувала образи, любила життя. Її чоловіка звали Ярослав. Він був молодий, ровесник Оксани (сорок років), теж із блакитними очима. Добрий, сильний, мужній, сміливий. Вони були гарним дуетом з ніжною Оксаною. Було в них двоє дітей. Старший син, двадцятиоднорічний Богдан, дуже гарний юнак: добрий, мужній та ніжний водночас, та менша дівчинка, дев'ятнадцятирічна Аріна, красива, розумна, талановита, як її мама. Закінчили вони дев'ять класів добре. Богдан вступив на програміста, а Аріна — на фітнес-тренера. Аріна вже пройшла курси та працює за фахом лише перший рік. А от Богдан працює на улюбленій роботі другий рік.
    Оксана та Ярослав виховували своїх дітей за психологічними методами. Вони їх підтримували, що б там не сталося і що б вони не робили; не били, а намагалися пояснювати, чому не можна щось робити, і що буде, якщо це зробити. Не кричали. Багато чого вчили. Вчили любити та цінувати себе, не піддаватися маніпуляціям, поважати інших, допомагати та не засуджувати людей. Вони достатньо приділяли увагу та любов своїм дітям, часто проводили з ними час. Сама ж сім'я жила на достатньому рівні, вони були задоволені і щасливі.
    Коли якусь проблему довго не могли вирішити з дітьми, то ходили до психолога. Стосунки між членами сім'ї були теплими та міцними. Результат їхнього виховання не змусив себе довго чекати. Аріна та Богдан виросли і жили щасливим життям, майже без дитячих травм, радіючи цьому. І діти, і батьки були щасливі.
    Першим своїх партнерів приводив знайомитися до батьків Богдан. Перші стосунки були в шістнадцять років. І всіх дівчат Ярослав з Оксаною приймали дуже добре, спілкування було гарним, після розставання нікого не звинувачували. Дівчата, звісно ж, були красиві, розумні, толерантні. Але не з усіма складалося надовго. Останній раз він познайомив батьків зі своєю дівчиною (теперішньою дружиною) у віці дев'ятнадцяти років. Іра була на рік молодша за Богдана. Вони вчилися в одному університеті, тому там і познайомилися. Іра вже познайомила Богдана зі своїми батьками (випадково), тому Богдан вирішив і її зі своїми познайомити. За два дні до знайомства Богдан попередив своїх батьків та молодшу сестру, що хоче їх познайомити зі своєю прекрасною Ірусею. Батьки були «за».
    Ось настав день довгоочікуваної зустрічі. Ярослав з Оксаною та Аріною готували та накривали на великий стіл різні й дуже смачні страви, а Богдан забирав Іру (того дня був дощ). Ось вони зайшли в дім, і батьки зустріли їх із хлібом та сіллю. Закоханих це, звісно, приємно здивувало. Вони відкусили крихту хліба, і більший шматок виявився у Богдана. Потім батьки запросили їх до прикрашеного столу. Богдан представив їх одне одному, і вони всілися за красивий стіл. Батьки з Ірою, як завжди, знайшли теми, на які всі говорили охоче, навіть із насолодою. Про автомобілі, плани на майбутнє, наукові теми проскакували в розмові, а також побутові справи, про моду, захоплення сучасних дітей. У якихось питаннях сходилися, в якихось ні, одним словом — були, як кораблі. Загалом провели вечір спокійно, дуже атмосферно, по-сімейному.
    Ось і підійшов кінець вечора та їхнього знайомства. Мати Богдана вирішила сама провести Іру додому. Іра була не проти, адже це була можливість поспілкуватися наодинці. Вони підійшли до авто, сіли, пристегнулись і поїхали.
    Спочатку вони мовчали, заглиблені у свої думки, але потім, коли звикли до того, що вони тільки вдвох, почали розмовляти. Першою розмову розпочала Оксана: — Як тобі вечір? — запитала вона у веселому настрої.
— Вечір, вечеря, сім'я просто бомба! Мені так сподобалося у вас! Ви такі класні! Ще мені так сподобалася ваша донька. Така мила, красива, товариська, може підтримати будь-яку розмову, розумна. Ваш чоловік, Ярослав Геннадійович, теж добрий, товариський, веселий. Ви, Оксано Олександрівно, ніжна, добра, весела. Мені про вашу родину багато розповідав Богдан. І спочатку я не вірила, що така сім'я існує. А сьогодні змінила свою думку остаточно. Тепер я розумію, у кого такий прекрасний Богдан. Я вами щиро захоплююся! Ви — приклад для багатьох людей! Я б хотіла вас обійняти зараз, але ви за кермом, — відповіла Іра у збудженому тоні, з піднесеним настроєм.
— Я можу зменшити швидкість, і ми обіймемося, — відказала Оксана. — Не бійся, нічого поганого не станеться, якщо ми на ходу будемо обійматися. Я тримаю все під контролем, — додала вона.
— Раз так, то я за!
    Оксана зменшила швидкість і тримала все під контролем, поки вони обіймалися. Потім, коли закінчили, повернулися на свої місця та до попереднього темпу.
— Слухай, Іро, за весь вечір, що ми разом провели і скільки говорили, я помітила, що ти ні разу, окрім того, що сказала, ким працюють твої батьки, не сказала, які з ними в тебе стосунки. Коли тебе запитували, ти старанно переводила тему. Ти мене вибач, що втручаюся не у свою справу. Якщо не хочеш відповідати, то можеш так і сказати, я від тебе відстану. Просто... — запитала життєрадісна Оксана.
— Та нічого, все нормально, я розумію, — похнюплено, але намагаючись не показувати цього, відповіла Іра. — З батьками стосунки погані, постійно сваримося, довго можемо не говорити. Вони намагаються мене перевиховати. Річ у тім, що я жила з бабусею та дідусем по маминій лінії майже всі свої вісімнадцять років. Коли я народилася, у моїх батьків було недостатньо коштів, щоб мене «утримувати», і вони мене покинули на своїх батьків, а самі поїхали заробляти за кордон. Їм давали вихідні, і вони приїжджали до мене на кілька хвилин. Привозили подарунки, обмінювалися лише формальними запитаннями на кшталт: «як справи?, як справи в школі/садочку». Потім знову їхали і довго не поверталися. Вони ніколи не питали, що я відчуваю. Ніколи зі мною не бавилися. Через декілька років у мене народилася менша сестра — Софійка. Мені тоді було всього лише десять років. Вона народилася якраз у той період, коли батьки ще були у відрядженні в Німеччині. І я чекала, коли вони повернуться з моєю сестрою. Повернулися, коли мені було тринадцять і вже назавжди. А я тепер допомагаю їм із Софією, яку дуже люблю. Вона моє все.
— Я була майже все своє життя з бабусею і дідусем, і вони мене виховували по-своєму. Але ж батькам це не подобалося. Тому я багато часу проводжу з Богданом, сестрою, своїми друзями, паралельно навчаючись. Мені зовсім не хочеться повертатися додому, але я їду туди, бо знаю, що там чекає улюблена сестричка, з якою у нас найкращі стосунки. Якби не вона, я не знаю, що робила б. Ось так, — закінчила Іра, мало не заплакавши.
    Мати Богдана мовчки взяла її за руку, на знак підтримки, і про себе подумала: «Тепер ясно, чому вона уникала розмови про своїх батьків. Може, запропонувати їй переїхати до нас?». Подумала та й запропонувала:   — Слухай, Іро, а хочеш переїхати до нас жити, а потім ви з Богданом купите квартиру чи будинок? Як тобі ідея?
— Дякую за пропозицію, Оксано Олександрівно, але як я залишу свою єдину сестричку одну, з такими батьками? Я просто хвилююся за неї, що вони будуть виховувати її так, як мене. Я справді дуже хочу до вас, — якось зніяковіло відповіла дівчина.
— Дивись, Іро, ти можеш подумати, скільки часу тобі треба, і вирішити. Я буду рада будь-якому твоєму рішенню і не буду засмучуватися, — запропонувала Оксана.
— Добре, я подумаю, дякую! — зраділа Ірина.
    Ось вони вже приїхали до Іриної квартири. Вийшли з машини і попрощалися. — Ти хороша, розумна дівчинка. Відразу мені сподобалася. Я тут подумала, а давай ще зустрінемося, і ми познайомимося з твоїми батьками. Я з ними поговорю щодо тебе. Добре?
— Добре, — відповіла Іра. — До зустрічі!
— До зустрічі, Ірусю!
    Наступного дня ініціативу зустрічі з майбутніми сватами взяв Ярослав. Він поговорив із сином, щоб Іра поговорила зі своїми батьками про те, що їх на знайомство запросив Ярослав Геннадійович, батько хлопця їхньої доньки. Богдан так і зробив. Батьки Ірини прийняли запрошення до ресторану.
    На завтрашній вечір усі були у зборі: Іра з батьками та меншою сестрою, і Богдан зі своїми батьками та Аріною. Діти представили представників старшого покоління одне одному.Маму Ірини звали Галина, а батька — Григорій. Галина працювала помічником власника однієї багатої фірми п'ять років, а Григорій — далекобійник. Розмова була зацікавлена з обох сторін. Говорили про те, як треба виховувати дітей, і про самих дітей, які цікаві ситуації відбулися у них. Галина та Григорій говорили про Іру сухо, переказуючи те, що говорили батьки Галини, бо ж вони її виховували.
    А от про Софію — яскраво, захоплено, описували кожну деталь. Про Богдана й Аріну Оксана та Ярослав говорили однаково яскраво. Говорили про побутові речі, про минуле і теперішнє майбутніх сватів. Як і обіцяла, Оксана поговорила з Іриними батьками, поки Іра з Богданом відійшли на кілька хвилин. Галина та Григорій спочатку здивувалися, звідки Оксана знає про їхні розбіжності з донькою, але потім відпустили ці думки. Знає, то й знає, що ми зробимо? Батьки Ірини пообіцяли, що стануть більш уважними до неї, добрішими, йтимуть на компроміс, а Оксана пообіцяла, що буде стежити за цим, але про себе, щоб свати нічого не знали. Ось вечір підійшов до кінця, розмова теж.
    Через п'ять днів Богдану зателефонувала весела Іра і попросила дати слухавку його мамі. Він послухав її і дав матері телефон: — Мамо, тебе Іра просить, — сказав він. — Давай, дякую, — сказала мати.
— Оксано Олександрівно, добрий день! — веселим тоном заговорила Іра.   — Щиро дякую вам за те, що поговорили з батьками! Вони пройшли сеанс з психологом, і тепер ми менше сваримося, більше часу проводимо разом. Це все завдяки вам! Щиро дякую!
— Привіт, Ірусю! Я рада чути, що в тебе з батьками все добре. І ти молодець, що прийняла їх після всіх сварок! — радісно відповіла Оксана.
— Дякую вам! — не тямилася від щастя дівчина. — Ой, ну я побіжу, а то мене кличуть, бо я на роботі! — усміхнено попрощалася Іра.
— Добре, бувай! — попрощалася Оксана. — Чекаю в гості!
    Через півроку Богдан та Іра відгуляли весілля та придбали будинок. Коли був вільний час, або коли діти просилися, вони провідували бабусь, дідусів і своїх двоюрідних тіток. Меншу сестру Богдана та її чоловіків (їх було двоє, останній став чоловіком) батьки прийняли з повагою та теплом. Аріна була дуже принципова і вибіркова.
    Тому з першим хлопцем зустрічалася недовго — два роки, а з другим вирішила створити сім'ю. На той момент їй було двадцять років, і вони з двадцяти однорічним Єгором одружилися. На третій рік спільного життя у них народилася донечка, яку назвали Аріель. Вони також приїжджали до рідної домівки, до батьків. Потім батьки померли. Коли помирали, вони були щасливі, адже з ними хтось із дітей був поряд, хтось — ні. Вони знали, що ті щасливі, і все, що вони для них робили, — було на краще. Зараз у них все добре.
— Я бачив безліч родин. І знаєте, що найрідкісніше? Не діаманти, не золото. Найрідкісніше — це свобода, дарована дитині. Оксана та Ярослав не «виховували» у звичному сенсі слова. Вони вирощували. Вони не давали настанов, а лише освітлювали дорогу, щоб Богдан та Аріна могли бачити, куди їм самим іти.
— Їхнє щастя — це не подарунок, — продовжив Дамир, хлюпнувши водою, — це результат щоденної праці над тим, щоб не зламати себе і не зламати дитину. Вони навчили їх любити та цінувати себе  — це найважливіше. Адже людина, яка не любить себе, не може нести чистий потік любові до іншого.
— А як же історія Іри? — запитала Орися. — Її батьки ж її покинули...
— Іра — це доказ того, що світ завжди шукає баланс. Коли її рідні батьки [Галина та Григорій] дали їй порожнечу (бо їхня увага була на заробітках), Всесвіт послав їй Оксану.
    Дамир посміхнувся, його очі заблищали.
— Справжня любов не питає, чи варто втручатися, коли бачить, що душа тоне. Оксана не була Ірі матір'ю, але вона стала її дзеркалом, у якому Іра побачила, яким має бути тепло. Коли ти приймаєш людину повністю, ти змушуєш її рідних задуматися про власну сліпоту.
— І це все завдяки тому, що вони зрозуміли, що їм треба було лише поговорити? — обережно спитав Марко.
— Поговорити — це лише дія. А справжній урок такий: справжній дім — це не стіни. Це місце, де ти можеш бути найбільш потворним і найбільш чесним, і знати, що тебе не проженуть. Оксана і Ярослав дали цей дім своїм дітям. Іра його знайшла. І ви тепер знаєте, як його будувати.
— На сьогодні все, діти. Ідіть і пам’ятайте, що я вам розповів. Історії — це не поради. Це попередження, написані кров'ю тих, хто вже пройшов шлях до кінця.    
    Орися та Марко підвелися, їхні обличчя були задумливими. Вони вже не просто слухали казки, вони бачили крихкість людського існування.
— Дякуємо, Дамире. До завтра, — тихо промовила Орися.
    Дамир зник у глибині озера, залишаючи по собі лише легкі кола на воді.             Орися та Марко встали, зібрали свої речі та пішли разом додому.   Прийшовши додому, Маркова мама розповіла йому про їхню подругу дитинства.
— Слухай, синку, ти пам'ятаєш свою подругу дитинства у якої батьки були суворі? Так от, Аміні зараз 17 років і Інга з Володимиром вже активно займалися пошуком заможного чоловіка для неї за їхніми якимись стереотипами. А сенс в тому, що в неї вже є хлопець якого вона кохає, і Володимир був проти їхніх стосунків і змусив Андрія розійтися з Аміною. Дурний Андрій послухав його і зробив так. А от Аміна зараз ночами плаче, бідна дівчинка, — сказала Ольга. — І батьки її вирішили не зволікати з одруженням зі знайденим чоловіком, якому 30 років. А щодо навчання, вони сказали, що воно не потрібне жінці і вона повинна сидіти вдома, господарювати, народжувати дітей і виховувати їх, так як Інга з Вовою жили. А Аміні довелося коритися волі батьків. От вони відгуляли весілля в родинному колі і молоді пішли ж займатися своїми справами.
    Попри те, що батьки були проти навчання, вона тишком нишком, поки ніхто не бачить — вчилася. Зараз, синку, я не знаю, як у них там. Але кажуть, що вони досі так і живуть, а Аміна не насмілюється образити батьків та піти від нього. Це моя давня подруга про це розповіла, бо з ними в одній квартирі живе, тому бачить.
    А от у мого давнього друга Микити, син Матвій — ти їх теж знаєш — зустрічався рік з дівчиною. І нещодавно зрозумів, що його вже тягне до дівчат, а тягне до хлопців. Ну, Матвій підійшов до Микити та Олени і почав серйозну та важливо для нього розмову.
— Мамо, тато, мені треба вам в дечому зізнатися. Тільки не кричіть і не сваріться, будь ласка, — попрохав їх.
— Давай говори, що вже сталося? — запитала спокійним та ніжним тоном Олена.
— Словом, я… по хлопцям, — скоромовкою мовив Матвій. Олена з Микитою переглянулися і посміхнулися. Першим заговорив Микита:
— Сину, ми тебе любимо і будемо любити незалежно від твоєї орієнтації. І ми приймемо твого хлопця. Якщо ти щасливий з ними будеш, то і ми.
    Вони обнялися.
— Мамо, тато, дякую вам за все.
— Все добре, синку, все добре, — промовила мати. І ще ж дочка в них була, теж виявилося по дівчатах. Ну зараз вони живуть зі своїми іншими половинками і батьки щасливі, і діти. Ото такі справи. Що я тобі цим хочу сказати: слухай себе і своє серце, до кого воно проситься до того і йди. Ми підтримаємо будь-яке твоє рішення. Я люблю тебе, синку, — і обійняла Марка. Через декілька хвилин прийшов тато і Марко пішов до себе в кімнату відпочивати.
    А Орисю вдома чекала серйозна розмова: з ким вона залишиться жити, з мамою чи татом? Вона так не хотіла обирати між ними! Але прийшовши додому, її зустріли посварені батьки, які сиділи на дивані, по різні його кути.
— Ну що, Орисю, прийшов час обирати, з ким ти залишишся, — твердо сказав батько, люто подивившись на маму.
— Донечко, обирай, — лагідно, але з нотками погрози, дала вибір мати.
    Орися, набравшись сміливості, почала говорити: — Значить так, дорогі мама й тато. Я вже втомилася від ваших постійних сварок, у центрі яких я завжди опиняюся. Ви скандалите і не розумієте, що з вами живе дівчинка, яка хоче вашої уваги і тепла. А замість цього, вона змушена розбороняти своїх, м’яко кажучи, не дуже розумних батьків. Ви перед тим, як щось робити, хоча б подумали, що є я, яка, можливо, вийде заміж і успадкує ваш приклад — буде так само гиркатися з чоловіком! Тату, ти тиран, аб’юзер і маніпулятор, ти знущаєшся з мами! Скажи, ти дійсно хочеш своїй дочці таке «щастя»? Хоча навіщо я питаю, якщо ти ніколи не визнаєш своїх помилок! А ти, мамо, теж не краща, — вона вказала на тата. — Ти жила з ним довгих п’ятнадцять років і не йшла від нього! Чому? Хоча б заради доньки та її майбутнього ти могла б піти! Чи тобі на мене все одно? Хоча б заради себе пішла б! Ні, ти ж його «любила»! Я все життя була, наче між двома вогнями! Я просто задовбалася! А тепер ви розлучаєтеся і змушуєте мене робити вибір! — Орися нарешті висловилася про наболіле і продовжила спокійним тоном: — А тепер я уважно слухаю вас.
    Батьки були, м'яко кажучи, у сильному ступорі. Вони здивувалися, чому їхня, завжди спокійна Орися, раптом зірвалася на крик. Першим, оговтавшись від шоку, мовив тато: — Не хочеш обирати, то лишайся з матір’ю, бо я ще тебе таку не витерплю, дуже ти гонорова дівка, вся в матір! Я думав, ти в нас спокійна, а ти он яка — подала голос. Усе, я більше не хочу про це говорити. Ми все вирішили і, я сподіваюся, ми більше ніколи не побачимося, — і пішов з дому. Здається, слова Орисі зачепили його за живе, але він не хотів зізнаватися. Потім заговорила мама Таня:
Була у мене одна, дуже гарна та добра знайома родина. Маму (мою подругу) звати Оксана. У неї були блакитні очі, наче вода, чорні брови, тонкі губи. Вона була доброю, ігнорувала образи, любила життя. Її чоловіка звали Ярослав. Він був молодий, ровесник Оксани (сорок років), теж із блакитними очима. Добрий, сильний, мужній, сміливий. Вони були гарним дуетом з ніжною Оксаною. Було в них двоє дітей. Старший син, двадцятиоднорічний Богдан, дуже гарний юнак: добрий, мужній та ніжний водночас, та менша дівчинка, дев'ятнадцятирічна Аріна, красива, розумна, талановита, як її мама. Закінчили вони дев'ять класів добре. Богдан вступив на програміста, а Аріна — на фітнес-тренера. Аріна вже пройшла курси та працює за фахом лише перший рік. А от Богдан працює на улюбленій роботі другий рік.
    Оксана та Ярослав виховували своїх дітей за психологічними методами. Вони їх підтримували, що б там не сталося і що б вони не робили; не били, а намагалися пояснювати, чому не можна щось робити, і що буде, якщо це зробити. Не кричали. Багато чого вчили. Вчили любити та цінувати себе, не піддаватися маніпуляціям, поважати інших, допомагати та не засуджувати людей. Вони достатньо приділяли увагу та любов своїм дітям, часто проводили з ними час. Сама ж сім'я жила на достатньому рівні, вони були задоволені і щасливі.
    Коли якусь проблему довго не могли вирішити з дітьми, то ходили до психолога. Стосунки між членами сім'ї були теплими та міцними. Результат їхнього виховання не змусив себе довго чекати. Аріна та Богдан виросли і жили щасливим життям, майже без дитячих травм, радіючи цьому. І діти, і батьки були щасливі.
    Першим своїх партнерів приводив знайомитися до батьків Богдан. Перші стосунки були в шістнадцять років. І всіх дівчат Ярослав з Оксаною приймали дуже добре, спілкування було гарним, після розставання нікого не звинувачували. Дівчата, звісно ж, були красиві, розумні, толерантні. Але не з усіма складалося надовго. Останній раз він познайомив батьків зі своєю дівчиною (теперішньою дружиною) у віці дев'ятнадцяти років. Іра була на рік молодша за Богдана. Вони вчилися в одному університеті, тому там і познайомилися. Іра вже познайомила Богдана зі своїми батьками (випадково), тому Богдан вирішив і її зі своїми познайомити. За два дні до знайомства Богдан попередив своїх батьків та молодшу сестру, що хоче їх познайомити зі своєю прекрасною Ірусею. Батьки були «за».
    Ось настав день довгоочікуваної зустрічі. Ярослав з Оксаною та Аріною готували та накривали на великий стіл різні й дуже смачні страви, а Богдан забирав Іру (того дня був дощ). Ось вони зайшли в дім, і батьки зустріли їх із хлібом та сіллю. Закоханих це, звісно, приємно здивувало. Вони відкусили крихту хліба, і більший шматок виявився у Богдана. Потім батьки запросили їх до прикрашеного столу. Богдан представив їх одне одному, і вони всілися за красивий стіл. Батьки з Ірою, як завжди, знайшли теми, на які всі говорили охоче, навіть із насолодою. Про автомобілі, плани на майбутнє, наукові теми проскакували в розмові, а також побутові справи, про моду, захоплення сучасних дітей. У якихось питаннях сходилися, в якихось ні, одним словом — були, як кораблі. Загалом провели вечір спокійно, дуже атмосферно, по-сімейному.
    Ось і підійшов кінець вечора та їхнього знайомства. Мати Богдана вирішила сама провести Іру додому. Іра була не проти, адже це була можливість поспілкуватися наодинці. Вони підійшли до авто, сіли, пристегнулись і поїхали.
    Спочатку вони мовчали, заглиблені у свої думки, але потім, коли звикли до того, що вони тільки вдвох, почали розмовляти. Першою розмову розпочала Оксана: — Як тобі вечір? — запитала вона у веселому настрої.
— Вечір, вечеря, сім'я просто бомба! Мені так сподобалося у вас! Ви такі класні! Ще мені так сподобалася ваша донька. Така мила, красива, товариська, може підтримати будь-яку розмову, розумна. Ваш чоловік, Ярослав Геннадійович, теж добрий, товариський, веселий. Ви, Оксано Олександрівно, ніжна, добра, весела. Мені про вашу родину багато розповідав Богдан. І спочатку я не вірила, що така сім'я існує. А сьогодні змінила свою думку остаточно. Тепер я розумію, у кого такий прекрасний Богдан. Я вами щиро захоплююся! Ви — приклад для багатьох людей! Я б хотіла вас обійняти зараз, але ви за кермом, — відповіла Іра у збудженому тоні, з піднесеним настроєм.
— Я можу зменшити швидкість, і ми обіймемося, — відказала Оксана. — Не бійся, нічого поганого не станеться, якщо ми на ходу будемо обійматися. Я тримаю все під контролем, — додала вона.
— Раз так, то я за!
    Оксана зменшила швидкість і тримала все під контролем, поки вони обіймалися. Потім, коли закінчили, повернулися на свої місця та до попереднього темпу.
— Слухай, Іро, за весь вечір, що ми разом провели і скільки говорили, я помітила, що ти ні разу, окрім того, що сказала, ким працюють твої батьки, не сказала, які з ними в тебе стосунки. Коли тебе запитували, ти старанно переводила тему. Ти мене вибач, що втручаюся не у свою справу. Якщо не хочеш відповідати, то можеш так і сказати, я від тебе відстану. Просто... — запитала життєрадісна Оксана.
— Та нічого, все нормально, я розумію, — похнюплено, але намагаючись не показувати цього, відповіла Іра. — З батьками стосунки погані, постійно сваримося, довго можемо не говорити. Вони намагаються мене перевиховати. Річ у тім, що я жила з бабусею та дідусем по маминій лінії майже всі свої вісімнадцять років. Коли я народилася, у моїх батьків було недостатньо коштів, щоб мене «утримувати», і вони мене покинули на своїх батьків, а самі поїхали заробляти за кордон. Їм давали вихідні, і вони приїжджали до мене на кілька хвилин. Привозили подарунки, обмінювалися лише формальними запитаннями на кшталт: «як справи?, як справи в школі/садочку». Потім знову їхали і довго не поверталися. Вони ніколи не питали, що я відчуваю. Ніколи зі мною не бавилися. Через декілька років у мене народилася менша сестра — Софійка. Мені тоді було всього лише десять років. Вона народилася якраз у той період, коли батьки ще були у відрядженні в Німеччині. І я чекала, коли вони повернуться з моєю сестрою. Повернулися, коли мені було тринадцять і вже назавжди. А я тепер допомагаю їм із Софією, яку дуже люблю. Вона моє все.
— Я була майже все своє життя з бабусею і дідусем, і вони мене виховували по-своєму. Але ж батькам це не подобалося. Тому я багато часу проводжу з Богданом, сестрою, своїми друзями, паралельно навчаючись. Мені зовсім не хочеться повертатися додому, але я їду туди, бо знаю, що там чекає улюблена сестричка, з якою у нас найкращі стосунки. Якби не вона, я не знаю, що робила б. Ось так, — закінчила Іра, мало не заплакавши.
    Мати Богдана мовчки взяла її за руку, на знак підтримки, і про себе подумала: «Тепер ясно, чому вона уникала розмови про своїх батьків. Може, запропонувати їй переїхати до нас?». Подумала та й запропонувала:   — Слухай, Іро, а хочеш переїхати до нас жити, а потім ви з Богданом купите квартиру чи будинок? Як тобі ідея?
— Дякую за пропозицію, Оксано Олександрівно, але як я залишу свою єдину сестричку одну, з такими батьками? Я просто хвилююся за неї, що вони будуть виховувати її так, як мене. Я справді дуже хочу до вас, — якось зніяковіло відповіла дівчина.
— Дивись, Іро, ти можеш подумати, скільки часу тобі треба, і вирішити. Я буду рада будь-якому твоєму рішенню і не буду засмучуватися, — запропонувала Оксана.
— Добре, я подумаю, дякую! — зраділа Ірина.
    Ось вони вже приїхали до Іриної квартири. Вийшли з машини і попрощалися. — Ти хороша, розумна дівчинка. Відразу мені сподобалася. Я тут подумала, а давай ще зустрінемося, і ми познайомимося з твоїми батьками. Я з ними поговорю щодо тебе. Добре?
— Добре, — відповіла Іра. — До зустрічі!
— До зустрічі, Ірусю!
    Наступного дня ініціативу зустрічі з майбутніми сватами взяв Ярослав. Він поговорив із сином, щоб Іра поговорила зі своїми батьками про те, що їх на знайомство запросив Ярослав Геннадійович, батько хлопця їхньої доньки. Богдан так і зробив. Батьки Ірини прийняли запрошення до ресторану.
    На завтрашній вечір усі були у зборі: Іра з батьками та меншою сестрою, і Богдан зі своїми батьками та Аріною. Діти представили представників старшого покоління одне одному.Маму Ірини звали Галина, а батька — Григорій. Галина працювала помічником власника однієї багатої фірми п'ять років, а Григорій — далекобійник. Розмова була зацікавлена з обох сторін. Говорили про те, як треба виховувати дітей, і про самих дітей, які цікаві ситуації відбулися у них. Галина та Григорій говорили про Іру сухо, переказуючи те, що говорили батьки Галини, бо ж вони її виховували.
    А от про Софію — яскраво, захоплено, описували кожну деталь. Про Богдана й Аріну Оксана та Ярослав говорили однаково яскраво. Говорили про побутові речі, про минуле і теперішнє майбутніх сватів. Як і обіцяла, Оксана поговорила з Іриними батьками, поки Іра з Богданом відійшли на кілька хвилин. Галина та Григорій спочатку здивувалися, звідки Оксана знає про їхні розбіжності з донькою, але потім відпустили ці думки. Знає, то й знає, що ми зробимо? Батьки Ірини пообіцяли, що стануть більш уважними до неї, добрішими, йтимуть на компроміс, а Оксана пообіцяла, що буде стежити за цим, але про себе, щоб свати нічого не знали. Ось вечір підійшов до кінця, розмова теж.
    Через п'ять днів Богдану зателефонувала весела Іра і попросила дати слухавку його мамі. Він послухав її і дав матері телефон: — Мамо, тебе Іра просить, — сказав він. — Давай, дякую, — сказала мати.
— Оксано Олександрівно, добрий день! — веселим тоном заговорила Іра.   — Щиро дякую вам за те, що поговорили з батьками! Вони пройшли сеанс з психологом, і тепер ми менше сваримося, більше часу проводимо разом. Це все завдяки вам! Щиро дякую!
— Привіт, Ірусю! Я рада чути, що в тебе з батьками все добре. І ти молодець, що прийняла їх після всіх сварок! — радісно відповіла Оксана.
— Дякую вам! — не тямилася від щастя дівчина. — Ой, ну я побіжу, а то мене кличуть, бо я на роботі! — усміхнено попрощалася Іра.
— Добре, бувай! — попрощалася Оксана. — Чекаю в гості!
    Через півроку Богдан та Іра відгуляли весілля та придбали будинок. Коли був вільний час, або коли діти просилися, вони провідували бабусь, дідусів і своїх двоюрідних тіток. Меншу сестру Богдана та її чоловіків (їх було двоє, останній став чоловіком) батьки прийняли з повагою та теплом. Аріна була дуже принципова і вибіркова.
    Тому з першим хлопцем зустрічалася недовго — два роки, а з другим вирішила створити сім'ю. На той момент їй було двадцять років, і вони з двадцяти однорічним Єгором одружилися. На третій рік спільного життя у них народилася донечка, яку назвали Аріель. Вони також приїжджали до рідної домівки, до батьків. Потім батьки померли. Коли помирали, вони були щасливі, адже з ними хтось із дітей був поряд, хтось — ні. Вони знали, що ті щасливі, і все, що вони для них робили, — було на краще. Зараз у них все добре.
— Я бачив безліч родин. І знаєте, що найрідкісніше? Не діаманти, не золото. Найрідкісніше — це свобода, дарована дитині. Оксана та Ярослав не «виховували» у звичному сенсі слова. Вони вирощували. Вони не давали настанов, а лише освітлювали дорогу, щоб Богдан та Аріна могли бачити, куди їм самим іти.
— Їхнє щастя — це не подарунок, — продовжив Дамир, хлюпнувши водою, — це результат щоденної праці над тим, щоб не зламати себе і не зламати дитину. Вони навчили їх любити та цінувати себе  — це найважливіше. Адже людина, яка не любить себе, не може нести чистий потік любові до іншого.
— А як же історія Іри? — запитала Орися. — Її батьки ж її покинули...
— Іра — це доказ того, що світ завжди шукає баланс. Коли її рідні батьки [Галина та Григорій] дали їй порожнечу (бо їхня увага була на заробітках), Всесвіт послав їй Оксану.
    Дамир посміхнувся, його очі заблищали.
— Справжня любов не питає, чи варто втручатися, коли бачить, що душа тоне. Оксана не була Ірі матір'ю, але вона стала її дзеркалом, у якому Іра побачила, яким має бути тепло. Коли ти приймаєш людину повністю, ти змушуєш її рідних задуматися про власну сліпоту.
— І це все завдяки тому, що вони зрозуміли, що їм треба було лише поговорити? — обережно спитав Марко.
— Поговорити — це лише дія. А справжній урок такий: справжній дім — це не стіни. Це місце, де ти можеш бути найбільш потворним і найбільш чесним, і знати, що тебе не проженуть. Оксана і Ярослав дали цей дім своїм дітям. Іра його знайшла. І ви тепер знаєте, як його будувати.
— На сьогодні все, діти. Ідіть і пам’ятайте, що я вам розповів. Історії — це не поради. Це попередження, написані кров'ю тих, хто вже пройшов шлях до кінця.    
    Орися та Марко підвелися, їхні обличчя були задумливими. Вони вже не просто слухали казки, вони бачили крихкість людського існування.
— Дякуємо, Дамире. До завтра, — тихо промовила Орися.
    Дамир зник у глибині озера, залишаючи по собі лише легкі кола на воді.             Орися та Марко встали, зібрали свої речі та пішли разом додому.   Прийшовши додому, Маркова мама розповіла йому про їхню подругу дитинства.
— Слухай, синку, ти пам'ятаєш свою подругу дитинства у якої батьки були суворі? Так от, Аміні зараз 17 років і Інга з Володимиром вже активно займалися пошуком заможного чоловіка для неї за їхніми якимись стереотипами. А сенс в тому, що в неї вже є хлопець якого вона кохає, і Володимир був проти їхніх стосунків і змусив Андрія розійтися з Аміною. Дурний Андрій послухав його і зробив так. А от Аміна зараз ночами плаче, бідна дівчинка, — сказала Ольга. — І батьки її вирішили не зволікати з одруженням зі знайденим чоловіком, якому 30 років. А щодо навчання, вони сказали, що воно не потрібне жінці і вона повинна сидіти вдома, господарювати, народжувати дітей і виховувати їх, так як Інга з Вовою жили. А Аміні довелося коритися волі батьків. От вони відгуляли весілля в родинному колі і молоді пішли ж займатися своїми справами.
    Попри те, що батьки були проти навчання, вона тишком нишком, поки ніхто не бачить — вчилася. Зараз, синку, я не знаю, як у них там. Але кажуть, що вони досі так і живуть, а Аміна не насмілюється образити батьків та піти від нього. Це моя давня подруга про це розповіла, бо з ними в одній квартирі живе, тому бачить.
    А от у мого давнього друга Микити, син Матвій — ти їх теж знаєш — зустрічався рік з дівчиною. І нещодавно зрозумів, що його вже тягне до дівчат, а тягне до хлопців. Ну, Матвій підійшов до Микити та Олени і почав серйозну та важливо для нього розмову.
— Мамо, тато, мені треба вам в дечому зізнатися. Тільки не кричіть і не сваріться, будь ласка, — попрохав їх.
— Давай говори, що вже сталося? — запитала спокійним та ніжним тоном Олена.
— Словом, я… по хлопцям, — скоромовкою мовив Матвій. Олена з Микитою переглянулися і посміхнулися. Першим заговорив Микита:
— Сину, ми тебе любимо і будемо любити незалежно від твоєї орієнтації. І ми приймемо твого хлопця. Якщо ти щасливий з ними будеш, то і ми.
    Вони обнялися.
— Мамо, тато, дякую вам за все.
— Все добре, синку, все добре, — промовила мати. І ще ж дочка в них була, теж виявилося по дівчатах. Ну зараз вони живуть зі своїми іншими половинками і батьки щасливі, і діти. Ото такі справи. Що я тобі цим хочу сказати: слухай себе і своє серце, до кого воно проситься до того і йди. Ми підтримаємо будь-яке твоє рішення. Я люблю тебе, синку, — і обійняла Марка. Через декілька хвилин прийшов тато і Марко пішов до себе в кімнату відпочивати.
    А Орисю вдома чекала серйозна розмова: з ким вона залишиться жити, з мамою чи татом? Вона так не хотіла обирати між ними! Але прийшовши додому, її зустріли посварені батьки, які сиділи на дивані, по різні його кути.
— Ну що, Орисю, прийшов час обирати, з ким ти залишишся, — твердо сказав батько, люто подивившись на маму.
— Донечко, обирай, — лагідно, але з нотками погрози, дала вибір мати.
    Орися, набравшись сміливості, почала говорити: — Значить так, дорогі мама й тато. Я вже втомилася від ваших постійних сварок, у центрі яких я завжди опиняюся. Ви скандалите і не розумієте, що з вами живе дівчинка, яка хоче вашої уваги і тепла. А замість цього, вона змушена розбороняти своїх, м’яко кажучи, не дуже розумних батьків. Ви перед тим, як щось робити, хоча б подумали, що є я, яка, можливо, вийде заміж і успадкує ваш приклад — буде так само гиркатися з чоловіком! Тату, ти тиран, аб’юзер і маніпулятор, ти знущаєшся з мами! Скажи, ти дійсно хочеш своїй дочці таке «щастя»? Хоча навіщо я питаю, якщо ти ніколи не визнаєш своїх помилок! А ти, мамо, теж не краща, — вона вказала на тата. — Ти жила з ним довгих п’ятнадцять років і не йшла від нього! Чому? Хоча б заради доньки та її майбутнього ти могла б піти! Чи тобі на мене все одно? Хоча б заради себе пішла б! Ні, ти ж його «любила»! Я все життя була, наче між двома вогнями! Я просто задовбалася! А тепер ви розлучаєтеся і змушуєте мене робити вибір! — Орися нарешті висловилася про наболіле і продовжила спокійним тоном: — А тепер я уважно слухаю вас.
    Батьки були, м'яко кажучи, у сильному ступорі. Вони здивувалися, чому їхня, завжди спокійна Орися, раптом зірвалася на крик. Першим, оговтавшись від шоку, мовив тато: — Не хочеш обирати, то лишайся з матір’ю, бо я ще тебе таку не витерплю, дуже ти гонорова дівка, вся в матір! Я думав, ти в нас спокійна, а ти он яка — подала голос. Усе, я більше не хочу про це говорити. Ми все вирішили і, я сподіваюся, ми більше ніколи не побачимося, — і пішов з дому. Здається, слова Орисі зачепили його за живе, але він не хотів зізнаватися. Потім заговорила мама Таня: