Глава 2

                                                    Глава 2

    Була у мене одна, дуже гарна та добра знайома родина. Маму (мою подругу) звати Оксана. У неї були блакитні очі, наче вода, чорні брови, тонкі губи. Вона була доброю, ігнорувала образи, любила життя. Її чоловіка звали Ярослав. Він був молодий, ровесник Оксани (сорок років), теж із блакитними очима. Добрий, сильний, мужній, сміливий. Вони були гарним дуетом з ніжною Оксаною. Було в них двоє дітей. Старший син, двадцятиоднорічний Богдан, дуже гарний юнак: добрий, мужній та ніжний водночас, та менша дівчинка, дев'ятнадцятирічна Аріна, красива, розумна, талановита, як її мама. Закінчили вони дев'ять класів добре. Богдан вступив на програміста, а Аріна — на фітнес-тренера. Аріна вже пройшла курси та працює за фахом лише перший рік. А от Богдан працює на улюбленій роботі другий рік.

    Оксана та Ярослав виховували своїх дітей за психологічними методами. Вони їх підтримували, що б там не сталося і що б вони не робили; не били, а намагалися пояснювати, чому не можна щось робити, і що буде, якщо це зробити. Не кричали. Багато чого вчили. Вчили любити та цінувати себе, не піддаватися маніпуляціям, поважати інших, допомагати та не засуджувати людей. Вони достатньо приділяли увагу та любов своїм дітям, часто проводили з ними час. Сама ж сім'я жила на достатньому рівні, вони були задоволені і щасливі.

    Коли якусь проблему довго не могли вирішити з дітьми, то ходили до психолога. Стосунки між членами сім'ї були теплими та міцними. Результат їхнього виховання не змусив себе довго чекати. Аріна та Богдан виросли і жили щасливим життям, майже без дитячих травм, радіючи цьому. І діти, і батьки були щасливі.

    Першим своїх партнерів приводив знайомитися до батьків Богдан. Перші стосунки були в шістнадцять років. І всіх дівчат Ярослав з Оксаною приймали дуже добре, спілкування було гарним, після розставання нікого не звинувачували. Дівчата, звісно ж, були красиві, розумні, толерантні. Але не з усіма складалося надовго. Останній раз він познайомив батьків зі своєю дівчиною (теперішньою дружиною) у віці дев'ятнадцяти років. Іра була на рік молодша за Богдана. Вони вчилися в одному університеті, тому там і познайомилися. Іра вже познайомила Богдана зі своїми батьками (випадково), тому Богдан вирішив і її зі своїми познайомити. За два дні до знайомства Богдан попередив своїх батьків та молодшу сестру, що хоче їх познайомити зі своєю прекрасною Ірусею. Батьки були «за».

    Ось настав день довгоочікуваної зустрічі. Ярослав з Оксаною та Аріною готували та накривали на великий стіл різні й дуже смачні страви, а Богдан забирав Іру (того дня був дощ). Ось вони зайшли в дім, і батьки зустріли їх із хлібом та сіллю. Закоханих це, звісно, приємно здивувало. Вони відкусили крихту хліба, і більший шматок виявився у Богдана. Потім батьки запросили їх до прикрашеного столу. Богдан представив їх одне одному, і вони всілися за красивий стіл. Батьки з Ірою, як завжди, знайшли теми, на які всі говорили охоче, навіть із насолодою. Про автомобілі, плани на майбутнє, наукові теми проскакували в розмові, а також побутові справи, про моду, захоплення сучасних дітей. У якихось питаннях сходилися, в якихось ні, одним словом — були, як кораблі. Загалом провели вечір спокійно, дуже атмосферно, по-сімейному.

    Ось і підійшов кінець вечора та їхнього знайомства. Мати Богдана вирішила сама провести Іру додому. Іра була не проти, адже це була можливість поспілкуватися наодинці. Вони підійшли до авто, сіли, пристегнулись і поїхали.

    Спочатку вони мовчали, заглиблені у свої думки, але потім, коли звикли до того, що вони тільки вдвох, почали розмовляти. Першою розмову розпочала Оксана: — Як тобі вечір? — запитала вона у веселому настрої.

— Вечір, вечеря, сім'я просто бомба! Мені так сподобалося у вас! Ви такі класні! Ще мені так сподобалася ваша донька. Така мила, красива, товариська, може підтримати будь-яку розмову, розумна. Ваш чоловік, Ярослав Геннадійович, теж добрий, товариський, веселий. Ви, Оксано Олександрівно, ніжна, добра, весела. Мені про вашу родину багато розповідав Богдан. І спочатку я не вірила, що така сім'я існує. А сьогодні змінила свою думку остаточно. Тепер я розумію, у кого такий прекрасний Богдан. Я вами щиро захоплююся! Ви — приклад для багатьох людей! Я б хотіла вас обійняти зараз, але ви за кермом, — відповіла Іра у збудженому тоні, з піднесеним настроєм.

— Я можу зменшити швидкість, і ми обіймемося, — відказала Оксана. — Не бійся, нічого поганого не станеться, якщо ми на ходу будемо обійматися. Я тримаю все під контролем, — додала вона.

— Раз так, то я за!

    Оксана зменшила швидкість і тримала все під контролем, поки вони обіймалися. Потім, коли закінчили, повернулися на свої місця та до попереднього темпу.

— Слухай, Іро, за весь вечір, що ми разом провели і скільки говорили, я помітила, що ти ні разу, окрім того, що сказала, ким працюють твої батьки, не сказала, які з ними в тебе стосунки. Коли тебе запитували, ти старанно переводила тему. Ти мене вибач, що втручаюся не у свою справу. Якщо не хочеш відповідати, то можеш так і сказати, я від тебе відстану. Просто... — запитала життєрадісна Оксана.

— Та нічого, все нормально, я розумію, — похнюплено, але намагаючись не показувати цього, відповіла Іра. — З батьками стосунки погані, постійно сваримося, довго можемо не говорити. Вони намагаються мене перевиховати. Річ у тім, що я жила з бабусею та дідусем по маминій лінії майже всі свої вісімнадцять років. Коли я народилася, у моїх батьків було недостатньо коштів, щоб мене «утримувати», і вони мене покинули на своїх батьків, а самі поїхали заробляти за кордон. Їм давали вихідні, і вони приїжджали до мене на кілька хвилин. Привозили подарунки, обмінювалися лише формальними запитаннями на кшталт: «як справи?, як справи в школі/садочку». Потім знову їхали і довго не поверталися. Вони ніколи не питали, що я відчуваю. Ніколи зі мною не бавилися. Через декілька років у мене народилася менша сестра — Софійка. Мені тоді було всього лише десять років. Вона народилася якраз у той період, коли батьки ще були у відрядженні в Німеччині. І я чекала, коли вони повернуться з моєю сестрою. Повернулися, коли мені було тринадцять і вже назавжди. А я тепер допомагаю їм із Софією, яку дуже люблю. Вона моє все.