Глава 1

                                                                 Глава 1

    Колись у невеличкому містечку Боровики, жили двоє підлітків: п’ятнадцятирічна Орися та Марко. Одного сонячного літнього дня вони вирішили піти до місцевого озера. Про нього розповідали багато дивних історій. Найбільш наполегливо поговорювали, що там мешкає чудовисько, яке вміє мислити і говорить «мудро». Воно нібито стверджувало, що зло завжди перемагає добро, і це єдина істина. Та Орисю і Марка це не злякало. Навпаки — вони відчували, що це лише наклеп.

    Наступного дня, вони, не сподіваючись зустріти озерного монстра, вирушили до водойми.

— Орисю, скажи, ти колись у книжках зустрічала, що зло перемагає добро? — Марко згадав слова місцевих.

— Ні, — відповіла Орися. — У книжках — ні. Але в житті... в реальному житті, здається, зустрічала. А ти?

— Теж ні, — відповів Марко. — Хоча, чесно кажучи, хотілося б дізнатися, як це відбувається.
    Вони йшли зеленим лісом до таємничого озера, цінуючи кожну секунду спільної прогулянки.

— Ти чомусь сьогодні сумна, Орисю. Що сталося? — Марко помітив, що її тон не такий, як завжди.

    Дівчина глибоко зітхнула і почала розповідати, ледь стримуючи сльози:  — Сьогодні зранку мене кинув хлопець, сказавши, що йому більше подобається моя подруга... А ще скоро екзамени, до яких я зовсім не готова. Але найгірше — це те, що зранку тато з мамою дуже голосно сварилися. Тато потім зайшов до мене і сказав, що вони планують розлучатися, і я мушу вибрати, з ким залишуся. А мені добре з ними обома. А так, загалом, все нормально…

    Марко обійняв її:

— Екзамени ти складеш блискуче і без підготовки, я знаю. А хлопця знайдеш набагато кращого, достойного такої неймовірної дівчини, як ти. Щодо батьків... можливо, це й на краще. Твій тато, здається, занадто багато собі дозволяє. Залишайся з мамою. Якщо тобі погано, пам'ятай — я завжди поруч і завжди вірю в тебе!

    Вони міцно обнялися. Орися знала, що Марко давно її кохає, але не могла розібратися у власних почуттях до нього і не хотіла завдавати йому болю, адже він був добрим, чуйним, завжди готовим підтримати та захистити.

— Дякую за підтримку, — прошепотіла Орися.

    Ось вони вже біля озера.

    Водойма здавалася звичайною. Вітер гнав прозорі хвилі, навколо літали птахи. На березі була зручна галявина. Марко й Орися розклали простирадло, їжу і переодяглися, щоб поплавати. Марко зайшов першим. Вода була прохолодною, але приємною. Він пірнув, винирнув і запросив Орисю. Вона зайшла у воду і затремтіла.
   

    Навколо не було нікого, лише вони вдвох. Марко підплив до неї і посміхнувся: — Не бійся, пірнай, одразу стане тепліше.

    Орися, ледве посміхаючись, кивнула, послухалася його і швидко пірнула та винирнула. Марко стояв навпроти, по груди у воді, і щасливо дивився на неї. Він був радий, що вони проводять час лише вдвох. Вони дивилися один одному в очі, і усмішка хлопця відверто говорила: «Ти мені подобаєшся». Він набрався сміливості, і їхні вуста злилися в поцілунку. Після поцілунку вони обійнялися, а потім, згадавши, навіщо прийшли, продовжили відпочивати.

    Раптом, нізвідки, біля підлітків з'явився «монстр». Він був схожий на лохнеське чудовисько: великий, з довгою шиєю і кількома горбами, що виступали з води. Вони злякалися моменту його появи, але не самого монстра.

— Закохана пара не може бути разом. І на це є декілька причин, — солодко промовив він. — Одна з них: страх, що у хлопця зникнуть почуття до дівчини після взаємності, бо він її довго кохає. А у дівчини, навпаки, вони загостряться, розпаляться. І не хочеться будувати стосунки після того, як в очах коханого вогонь погас.

    Марко й Орися переглянулися.

— Звідки ви це знаєте? — здивовано запитала Орися.

— Я бачу людей наскрізь. Бачу їхні серця і душу, — спокійно мовило чудовисько. — Я знаю багато життєвих історій.

— А як вас звати і скільки вам років? — зацікавлено запитала Орися.

— Для всіх, хто мене не бачив, я чудовисько, але для вас, діти, я — Дамир,    — розглядаючи їх, відповів він. — А вас як звати?

— Я Марко, — першим представився хлопець.

— А я Орися, — представилася дівчина. — Нам обом п’ятнадцять.

— Ох, а мені більше ста п’ятдесяти, — сказав Дамир. — Я вас побачив, ще коли ви тільки заходили до лісу. Ви були б гарною парою, але доля... — він посміхнувся, потім спохмурнів.

— Ми не пара, — заперечила Орися. — Ми просто близькі друзі.

— Так, — ніяково повторив Марко, — просто близькі друзі.

— Я вам можу розповісти багато прикладів, як «просто друзі» стали чоловіком та дружиною, але це займе багато часу. Хоча, думаю, це й не потрібно. Який життєвий досвід ви хочете, щоб я розповів? Бачу, ви дуже зацікавлені в цьому, — сказав Дамир.

— Можеш запропонувати декілька, а ми виберемо? — спитав Марко.

— Звісно. «Добро і зло, чи правда, що добро перемагає зло?», «Любов і ненависть», «Зрада і дружба», «Самотність», «Депресія», «Стереотипи», «Батьки і діти». Обирайте.

    Орися і Марко почали обговорювати запропоновані варіанти. Вони швидко вирішили, що будуть дізнаватися теми щодня, щоб повертатися сюди і продовжувати розмову.

— А можна потім розповісти свою історію на обрану тему? — запитала Орися.

— Так. Я з великим задоволенням послухаю ваші історії та вашу думку про них, — відповів Дамир.

    Пройшло близько десяти хвилин, і вони обрали тему.

— Ми хочемо послухати про «Батьки і діти», бо зранку сьогодні трапився неприємний інцидент, — нарешті повідомив Марко.

— Чудово. Підготуйте свої вушка для довгої та повчальної історії, — Дамир, озерне чудовисько, розпочав свою історію, глибоко дивлячись на підлітків.

    Отож, була одна сім'я, яка складалася з п'яти осіб: мама, тато, син, донька і бабуся. У ній панували дуже суворі батьки та бабуся з обмеженими й застарілими нормами. Доньку виховували, навіюючи, що жінка створена лише для того, щоб продовжувати рід, слухатися чоловіка, ніколи йому не заперечувати; якщо чоловік б'є — терпіти і нікому про це не розказувати, бути домогосподаркою, прибирати за чоловіком, виховувати дітей. Вона не повинна була ні з ким гуляти чи спілкуватися, мала залишатися вірною та робити все, що скаже чоловік, адже він «головний». Сина ж виховували так, що жінку можна і треба бити, якщо щось не сподобалося, а в шлюбі можна гуляти з іншими дівчатами, бо у нього є право. Згодом він міг вказувати на помилки своєї дружини, кажучи: «Будь як вона, готуй як вона, а от у неї...».