Частина 2

Карпати

Налаштована була рішуче, спакувала валізу та поїхала на вокзал, де на мене чекав автобус. Сівши на своє місце, одягла навушники та ввімкнула свій улюблений плей лист, закрила очі і вирушила у свою першу відпустку за три роки. До гір ми дісталися швидко, забравши валізу я пішла на рецепцію готелю владнати все з документами та забрати свої ключі від котеджу. Швидко вирішивши всі питання, я схопила ключі і раптом побачила групу людей, які заходили до готелю. Два чоловіка та дві жінки. Дивлячись на ці пари, мені здалося, що одного чоловіка я раніше вже бачила. Намагалася в голові пригадати хоч якусь інформацію, крім обличчя, але нічого. Вже махнула рукою, і вирішила що це втома після дороги, тому не зважаючи на все це, хотіла швидше потрапити до свого лігва, зануритися в себе і побути з собою на одинці. Як раптом я почула прізвище Калиновський і калейдоскоп подій увірвався в мої думки  і заполонив кожен куточок у моїй голові. Трясця, ну чому саме він. Так он чому його обличчя здалося мені знайомим. 

Шість років тому я навчалася у академії дизайну та мистецтва, пригадую свій четвертий курс, коли у нас захворів викладач майже перед екзаменами, і нам представили цього Калиновського, як студента виша, який проходив практику, який і замінив нашого викладача. Ох і дні були спекотними. За ним табуном ходили всі дівки у нашій академії, навіть тітка Клава,  яка мила підлогу на нашому поверсі, колись сказала,  що він дуже гарний і що було б їй менше років, вона б свого шансу не проґавила. Ми довго тоді сміялися з цього,  але те, що ми зробили потім, якось до жартів так і не дійшло. Але час пройшов, і я трішки забулася від тих подій, але зараз, вони знову накрили мене, і те, як я повелася з ним, бентежило мене довгий час. 

Все це сталося на останній парі, ми з дівчатами чекали на пару у кабінеті, і вже був час, але викладача все ще не було, почалися розмови про втечі, робити було нічого, тікати я не збиралася,  я була старанною студенткою, вчилася на відмінно, дівчата підбили мене на гру, "дія чи правда". Щоб не говорили про мене що я занадто правильна, цього разу я обрала "дію", але як би ж я знала чим все завершиться. Моя "дія" була поцілувати  першого викладача, який зайде  до нашої аудиторії. Схрестивши пальці, щоб це був не ректор і не зовсім старий дідуган, а в нас таких було пів академії, я сподівалася, що можливо зайде жінка і мені змінять правило гри на якесь інше. Але в аудиторію зайшов саме Владислав Калиновський, рішучим кроком дійшов до столу викладача та поклав свою сумку на стіл. І поки ми весь цей час мовчали, у мене в голові щось клацнуло, не знаю що мною  керувало на той момент, але всі погляди були спрямовані на мене і на викладача. І я втнула те, за що мені соромно було навіть зараз. Перед всією аудиторією, я покинула своє місце, підійшла до викладача, схопила його за комір сорочки і поцілувала. Спочатку нічого не відчувала, я цілувала щільно прикриті вуста, такі м'які на дотик, що це трішки збивало мене з пантелику. Але раптом я відчула, що мій поцілунок змінився, і не встигла я насолодитися ним, як мене відірвали від себе чоловічі руки. Я не розуміла що сталося, бо в аудиторії панувала тиша. Думала, що невже я не виконала бажання в грі, і ніхто не  поаплодує мені. А ні, все ж таки аплодисменти були, від ректора, який стояв  у дверях нашої аудиторії. Я повернула голову на звук, і побачила шокованого ректора, який був дуже розлюченим. І все, далі пам'ятаю, що мене викликали до ректора, бачила Владислава Андрійовича також у його кабінеті, але слова вимовити не вдалося, та й голови я не піднімала, бо не могла подивитися в очі а ні ректору, а ні хлопцю, якому я спаскудила кар'єру, бо після всього того, він у нас більше не викладав. І я чула, що він поїхав до штатів, де і залишився жити. Але зустрівши тут своє давнє минуле, доля вкотре вирішила нагадати мені про себе. Не гаючи часу, я вискочила повз людей, які розбиралися з рецепцією, пішла до свого будиночку біля лісу. Почувалася не зовсім у своїй тарілці, ще й ці спогади про минуле повністю розбили мене  вщент.  Але я ніскілечки не шкодую, що поїхала сюди на відпочинок. Споглядаючи місцевість, краєвиди гір, які плавно переходили у чащі лісу, долини снігу - все захоплювало подих. Спускався маленький сніжок, і я відчувала себе маленькою дитиною, яка вірить у новорічні дива. Поглянувши у небо, сніжинки падали на моє обличчя і так приємно холодили його, що я б могла простояти так до вечора, тому дала собі ще кілька хвилин і пішла до будинку. Швидко прийняла душ, передявглася та вирушила оглянути містечко та місцеві колорити. До гір поки що була не готова, бо кататися на лижах я не вміла. Але думаю, що завтра я наважуся на цей рішучий крок. 

Пройшло багато часу, як я повернулася з огляду місцевості. Втомлена, але розігріта від морозу, щаслива від побаченого і голодна, як вовк, саме тому вирішила збігати до місцевого пабу, який я побачила ще вдень.

Закутавшись тепліше у пальто, я добігла до пабу, плюхнулась на диванчик і зробила замовлення. Обвела поглядом зал, і відмітила, що відвідувачів багато, але жіночої статті тут менше. Воно й на краще. Чомусь після всього пережитого, саме рудоволосі жінки  зараз були для мене наче та червона ганчірка для бика. Замовлення мені принесли швидко, відчуваючи голод, я приступила до їжі. Смачно. Втамувавши голод, я ліниво потягувала вино, відчуваючи на собі зацікавлені чоловічі погляди,  розшарілася, чи то від тепла , чи то від того, якими красномовними поглядами на мене кидали чоловіки. Один кремезний чоловік надто прискіпливо оглядав мене, мені його погляд не сподобався, не гаючи часу і не втрачаючи надію на гарний вечір, я швидко розплатилася та вибігла на подвір'я. Діставшись будинку, без задніх ніг впала у ліжко і вперше заснула, ледь моя голова дісталася подушки.