Частина 1

Моя історія почалася за два тижні до Нового року. Чи могла я уявити, що кохана людина,  якій я довіряла та кохала, може так боляче вдарити та спустити з небес на землю? Я навіть подумати не могла про те,  що відкриється мені за цей короткий час. Але  зрозуміла я лише одне, що  марно витрачала свій час не на ту людину. В дива вірити не доводилося, тому вже й не сподівалася на щось гарне під кінець року. Але сталося не так, як гадалося. 

Перше, що сталося,  це втрата проєкту над яким я кипіла протягом декількох місяців. Це робота мого життя. То ж давайте знайомитися. Мене звати Джемма,  мені 27 років, з яких я присвятила моєму вже екс-нареченому 3 роки. Працюю дизайнером в місцевій компанії "СoоlArt" у Києві. Наша компанія пропонує послуги архітекторів, дизайнерів і т.д. Я спеціаліст з дизайну інтер'єру, і я закохана у свою роботу. Це дійсно моє. Але вже рік, як у мене не виходить показати себе і свої проєкти. Як тільки нам дають конкурс робіт, приймаю участь, вкладаю свої сили та всю креативність, сучасність інтер'єру і нічого. Навіть натяку немає на перемогу. І це дуже боляче для мене, тому що докладаю всіх зусиль, але марно. Ось і сьогодні ми зібралися всі у конференц-залі для підбиття підсумків конкурсу на реставрацію готельного комплексу. Я прорахувала до маленьких дрібниць все, що могло бути. Але ні, сьогодні я також отримала відмову, і цей величезний проєкт забрали наші конкуренти, компанія "ArtLife". Ну чому? Що я роблю не так!!! 

У розпачі, перша вибігла з кімнати та побігла до вбиральні, щоб нікого не бачити. Сльози застилали шлях, але ці коридори я знала на пам'ять, тому помилитися дверима не могла. Стоячи перед дзеркалом, на мене дивилася струнка білявка, із смарагдовими очима, курносим носиком, прямими вилицями та рожевими вустами. Але зараз я була схожа на вбиту горем дівчину, яка втратила все у своєму житті. Вмившись холодною водою, зібрала себе до купи і пішла на своє місце. 

Прямуючи до ліфту, щоб спуститися на п'ятий поверх, для працював наш відділ, мене зупинила Жаннет, секретар нашого директора.

 - Бос хотів бачити тебе, але ти так швидко пішла, що він не встиг навіть і слова тобі сказати. Зайди до нього. Він на тебе чекає.

Йдучи до Франа Стефановича, подумки, я готувалася до найгіршого. Відчинивши двері у кабінет, тихо увійшла в середину кімнати.  Наш бос сидів у кріслі та споглядав у вікно. Коли він до мене повернувся, я побачила, сірість на його обличчі, тому перше що спало на думку, запитала:

 - З вами все гаразд? Маєте не дуже гарний вигляд.

 - Так, Джеммо. Дякую. Ти завжди була прямолінійною. За що ти мені і подобаєшся. Сідай. Я хочу з тобою поговорити.

Сівши навпроти я підняла очі та мовчки чекала на продовження.

 - Сьогодні для всіх нас сталася прикра ситуації і я б навіть сказав, ганебна. Твій проєкт був вкрадений.

 -  Що?,  - не вірячи своїм вухам, я дивилася на шефа і  не вірила у те, що почула..

 - Так, Джеммо. Я бачив твій проєкт, і він був чудовий. Ти , дійсно, гарно попрацювала. Тому сьогодні я мав розмову з колегою, який оцінював твій проєкт і проєкт нашого конкурента. Вони майже ідентичні, лише декілька розбіжностей і інші фото.

У мене був шок. Я хапала ротом повітря і не могла вимовити ні слова. 

 - Тобто вкрали? Я не розумію. Я все пропрацювала до деталей. Ні в кого нічого не крала...

 - Джемма, дитинко. Дихай. У мене й думки не було, що ти можеш щось вкрасти. Тому я саме й провернув усе це. Хтось злив інформацію задовго до презентації. І ти повинна розібратися з цим сама. Я в дечому допоможу тобі, але людей, яким довіряєш, ти повинна перевірити їх сама.

Не до кінця розумівши всю складену ситуацію, я просто кивнула шефу, бо на очі знову наверталися сльози. 

 - Я даю тобі два тижня відпочинку перед Новим роком. За цей час я розберуся із справою. Я вже дав цьому хід. А ти  зберися і з новими силами приходь до мене. І ще дещо, хочу щоб ти знала, я вже не в тому віці, щоб керувати такою компанією, як ти знаєш, рідна донька зараз порається з маленьким сином, та й взагалі, компанія - це не зовсім її заняття, як на мене. Тому я вирішив передати пакет акцій своєму сину.

 - У вас є син?

 - Не рідний. Але я люблю його як рідного. Він живе у Нью-Йорку і після Нового року переїде сюди й займе це крісло. Я хочу щоб ви знайшли спільну мову і спрацювалися. Він дуже розумний і сучасніший, ніж я. А ти креативна та творча, маєш безліч гарних ідей. Тільки в мене прохання, нехай це залишиться поки що між нами.

Вийшовши розгубленою з кабінету, я попрямувала до свого столу. Вимкнувши ноутбук, склала його у сумку, забрала пальто і вирушила на стоянку за автомобілем. Сівши у холодну машину, ввімкнула обігрів і вирішила набрати Рона. 

 - Так, кицю. Що у тебе? Щось термінове? Просто я трішки зайнятий.

 - Що у тебе там? Музика? Зараз з же робочий час. Де ти?

 - Я у компанії. Ми виграли тендер. Тому святкуємо.

 - Супер. Вітаю. А я програла. Знову.

 - Нічого маленька. Не вішай свого милого носика. Все ще буде. От побачиш.

 - Дякую. У мене на два тижні перерва. Давай проведемо разом ці дні.. Може поїдемо у Карпати? Зараз якраз час відпусток. Ти як? Може зможеш знайти для мене днів п'ять?