Чудасійний Сом-золотовус

Жив козак зі своєю козачихою
Біля самого Дніпра,
Жили вони у хаті-мазанці з очеретяним дахом
Рівно тридцять три роки,
Старий козак ходив на лови до лісу, чи по рибу на річку,
А стара козачиха готувала їсти,
Прибирала у старій хаті, вишивала рушники.
Одного разу старий козак 
Закинув до діда Дніпра свої рибальскі сіті.
Першого разу ніц не спіймав,
Другий раз сіті закинув, а там лише жаби та й намул,
Третього разу сіті закинув старий козак
І закипіли води Дніпрові
Тягне він, тягне, аж кров в очах виступила
І витягує великого сома з величезними очицями і золотими вусами
Як скричить сом: Ой відпусти мене козаче, що хочеш для тебе зроблю!
Здивувався, звісно, козак, але не злякався, 
Бо в походах на турків і не такої дичини надивився.
Відпустив козак тую рибину і каже:
Нічого мені від тебе не треба, пливи собі, рибино,
Але більш до моєї сіті не попадайся!
Прийшов козак до хати 
І гайда своїй козачисі розповідати
Яке його чудо спіткало!
А козачиха якраз вареничків з вишнею наробила 
І вже до столу подала велику миску з варениками
І другу миску - поменше, зі сметаною
Розповіда козак, вареничками прицмокуючи,
Аж сметана по вусах тече!
Закінчив він і вареники вже доїв, 
Сидить, поясок розв'язав, шапку з голови зняв, 
Сидить на лаві і добре йому.
А козачиха сидить собі і думає,
А як подумала то й каже:
І невже ти, басаврюче, не міг ту рибину попрохати,
Щоб вапном свіжим стіни нам на хаті пофарбувала ?
Бо, вважай, козаче, сам будеш фарбувати!
Подумав козак, та й дісно:
Чого б і не попрохати раз таке діло?
Поспав він трохи після обіду гарного,
Та й пішов знову до Дніпра-ріки.
Прийшов до того ж берега й гукає:
Гееей! Сооме! Гей, ти-и, чудасіє!
Золотовуса тварюкоо!
Почув сом і приплив на поклик старого козака.
Чого тобі треба, козаче ?
І відповіда йому козак:
От я собі подумав, у мене хата облушпинилась,
Не вапнив давненько, та й очерет вже згнив.
Можеш втнути таку чудасію, щоб хата як новенька була ?
Сом покрутив вусами, загорілися вони золотавим вогнем.
От і все, козаче, приймай роботу!
Дякую, тобі, рибино! Бувай!
Бувай, козаче!
Повертається козак до хати, 
І бачить: і тин новий, з глечиками на просушці
І мальвами прикрашений,
Стіни побілені, та ще й так гарно, 
А попіддашшям візерунки чудернацькі!
На даху свіженький очерет,
А поперед хати дерева різні:
З грушками, з сливками, з вишнею!
І одне іншого смачніше!
Надивувався старий козак, заходить до хати, 
А там козачиха стоїть біля нової печі,
Дивується!
Ну, що, козачихо ? Гарно я по рибу сходив?!
Та гарно-гарно, козаче,
А я вже думала, що ти не годисся на дива!
Я тобі ще покажу див, козачихо!
Підморгнув козак і кивнув на нову піч.
Наступного ранку прокидається козак,
А козачиха їсти варить:
Ех, добре було б, козаче, свою худобинку тримати.
Були б корови - було б молоко.
Були б кури - були б яйця.
Були б свині - було б сало.
Та-ак! Потягнувся козак спросоння,
А з салом і дійсно жити було б веселіше..
А чого ж ти, жінко, вчора про це не згадала,
Коли я до чудасійної рибини ходив ?
А ти в хаті нащо ? Я - шия, але ж голова - ти!
Ти мене ще посвари, жінко! Ти ба, дожилися!
Гаразд! Піду я ще раз до рибини, 
Але цього разу зроблю все по-своєму!
Пішов козак до рибини й знов гука.
Сом почув і виходить на берег до козака.
Чого тобі ще треба, козаче ?
Чи не по мої вуса прийшов ?
Ні, друже, вуса і в мене є! Ти ось що..
Дай мені до хати худоби всілякої:
Корів, курей, свиней, особливо свиней!
Гаразд, козаче!
Стій, то ще не все, рибо! 
Щоб тричі не вертатись, ще дещо в тебе попрохати хочу..
Що ж це, козаче ?
Бачиш той острівець ? 
Ну, бачу..
Побудуй мені на острівці тому величезну Січ, 
З гострими мов вила стінами
І високими баштами, воротами міцнішими за ті,
Що стоять у самого люцИфера!
І щоб козаків гарних там було! 
А мене на тій Січі зроби ясновельможним гетьманом!
Гаразд, козаче, воля твоя!
Запалали вуса у чарівного сома,
Та й ще дужче, ніж минулого разу!
Маєш, козаче!
Глянув старий козак на острівець, а там Січ величезна,
З гострим частоколом, а навкруги башти стирчать
І ворота, залізом ковані,
А на Січі тій козаки з вусами по коліно,
Пісень співають, та шаблями машуть!
Оце так порадував, рибко! Тепер заживемо!
Дякую тобі, не потривожу я більше твого спокою!
Стій, козаче! Скажи, хоч як звати тебе?
Апостол, рибо. Данило Апостол.