Розділ сімнадцятий. «Міс Кішечка»

   Коли усіх котиків оглянули, переважили і переміряли, оголосили перерву. Господарі годували своїх вихованців, а члени журі в цей час сперечалися між собою. У мене гарний слух, тож я почула, що вони не можуть вирішити кому присудити перше місце: Мейн-куну чи Девон-рексу. Панночка-іноземка кричала голосніше за всіх: «Нет! Я не согласна!» і швидко жестикулювала руками. Та все ж двоє чоловіків-експертів перемогли і, коли перерва закінчилася, оголосили результати конкурсу. Перше місце отримав Мейн-кун Тоша, друге – Девон-рекс Шварц, а третє – маленький котик Наполеон. Як не дивно, виявилося, що це – і його ім’я і його порода. Я, звичайно, була рада, що в мене з’явилося так багато нових друзів, і все ж трохи сумувала, що мені не дісталася ніяка нагорода. Та ось один із експертів зробив оголошення: «А зараз підіб’ємо підсумки конкурсу глядацьких симпатій. Адже кожен з вас мав можливість проголосувати за кішечку, яка сподобалася найбільше». Він подивився на екран монітору і прошепотів іншому експерту: «Тут, мабуть, якась помилка.» Той теж уважно подивився на монітор і відповів: «Так, дійсно, це дивно. Але, схоже, ніякої помилки немає.» Чоловік встав і урочисто промовив: «Звання «Міс Кішечка Глядацьких Симпатій» отримує…» Він зробив довгу паузу. Всі котики завмерли, бо кожен чекав, що прозвучить саме його ім’я. А чоловік продовжив: «Найпривабливіша і найчарівніша  – Чуча!» Всі заплескали в долоні. Ната цілувала мене, а я не могла зрозуміти, що трапилося. «Ти перемогла!» – кричала Ната. «Кого перемогла?» – не второпала я. «Ти отримаєш нагороду!» – пояснила Ната. Я отримаю нагороду? Ця несподівана новина  водночас і потішила, і збентежила. То ж я з нетерпінням чекала нагороди.

   До мене підходили дорослі з дітьми та зі своїми котиками і всі вітали. Інший чоловік зі складу журі голосно попросив не метушитися і кілька хвилин зачекати з привітаннями, тому що зараз почнеться церемонія нагородження переможців. Я уважно слухала. Спочатку назвали породу Мейн-кун. Тоша гордо задер голову, коли йому на шию повісили якийсь шнурочок, на якому блищала велика кругла іграшка. Потім таку ж іграшку дали Лео і Наполеону. Нарешті, дійшла черга до мене. Мені також дали таку іграшку. Ната сказала, що це – медаль. На ній написано : «Міс Кішечка Глядацьких Симпатій». Я не розуміла, що з нею робити, та Ната пояснила мені, що усі, хто бачитимуть медаль, знатимуть, що я перемогла на конкурсі, як найвродливіша кішечка. Я дуже зраділа, що мені дали таку чудову медаль. Після цього усі переможці вітали один одного. Тоша навіть кілька разів лизнув мені лапку, висловлюючи своє захоплення. Правда його опікунці це чомусь не сподобалося. Вона зморщилася, немовби з’їла лимона, забрала Тошу і пішла геть. На превеликий жаль, більше ми з Тошею не бачилися.

   Додому доїхали дуже швидко. Ната розповідала, як я перемогла на конкурсі котиків, а я хизувалася своєю нагородою. Всі вітали мене.  Василь цілував, носив на руках і милувався медалькою. Еббі з Хмаринкою щиро раділи за мене. Розбишака підкидав медаль високо вгору, потім підстрибував, ловив зубами і знову підкидав. «Дуже цікава іграшка», – сказав він.  Малюк, здавалося, трішки заздрив. Йому теж хотілося мати таку медальку. А Муся з Товстуном спробували погризти медаль, бо вважали, що нагорода обов’язково має бути їстівною. Коли всі роздивилися, награлися медалькою і привітання закінчилися, Василь розповів нам з Натою про знахідку: «Вчора я забув зачинити вольєр, а коли повернувся з роботи, то побачив на городі наших собак. Вони гуртом на когось гавкали. Я підійшов ближче. Вгадай, кого вони знайшли?» «Мабуть, їжака! Хто ж іще міг там бути?», – пронявчала я. «Не знаю», – знизавши плечима, відповіла Ната. Василь приніс з іншої кімнати кошика. Згорнувшись у клубочок і підклавши під голову лапку, на Василевій шапці, мирно спало малесеньке кошеня. От так несподіванка! «То як ми її назвемо?», – запитав Василь. «Знайда», – голосно пронявчав Малюк. «Морока», – невдоволено муркнув Муся. «Бетті», – згадала я вишукане ім’я кішечки з конкурсу. «Вона така маленька,  – сказала Ната, – нехай буде Кнопка».

   Наступного ранку я сиділа на вікні. Медаль сяяла на сонці і привертала увагу перехожих. Вони плескали в долоні, усміхалися, махали мені рукою та надсилали повітряні цілунки. Я відчувала себе найщасливішою кішечкою у світі, адже маю таку велику люблячу родину.

    P.S. Якщо у вас є котик, або кішечка, обов’язково відвідайте з ними виставку-конкурс. Я впевнена, їм дуже сподобається.