Чуча і друзі.
Розділ шістнадцятий. Журі
Врешті всі перезнайомилися і почався конкурс. В центрі зали за столом сиділо три «журі»: одна панночка-іноземка, що дивилася мої папірці і двоє чоловіків. Тоша пояснив мені, що вони – експерти у котячій галузі. Я не знала, що це означає, зрозуміла лишень, що рід занять цих добродіїв якимось чином пов’язаний з котами. Нас по черзі носили до столу. Там кожного котика обдивлялися, садовили на ваги, міряли довжину тіла, лапок та хутра, мацали вуха, заглядали в рота, слухали, як котик нявчить, фотографували. Дійшла черга до мене. І тоді я зрозуміла, чому Ната обрізала мені кігтики. Мені й справді захотілося пошкрябати журі, особливо, панночку-іноземку, котра весь час голосно верещала: «Это полукровка! Можно ее не смотреть!»
Після оглядин Ната забрала мене зі столу і похвалила, сказавши, що я вела себе дуже чемно. От добре! Якщо я раптом не отримаю нагороду, то може хоч Ната купить мені щось смачненьке.
До нас підійшли люди з дітьми. Дівчинка взяла мене на руки і сказала: «Мамо, я хочу цю кицю. Вона найкраща!» Мама пояснила дівчинці, що я не продаюся і спитала у Нати, чи не має у нас маленьких кошеняток, схожих на мене. Ната відповіла цій панночці, що я – стерилізована кішечка. Це означає, що кошеняток у мене не буде. Потім підходили інші діти і хотіли потримати мене на руках, бо я всім дуже сподобалася.
#646 в Різне
#108 в Дитяча література
#345 в Гумор
Відредаговано: 31.12.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
