Степаша та свобода.

Кролик Степаша нудьгував другий день. Після того, як годувальник забрав із сусідньої клітини кроля Філа, і забрав його невідомо куди, Степаші не було з ким навіть поговорити. Інші клітини з кроликами були поза зором. Тільки за звуком він знав, що поряд сидять його родичі. У цей момент своєї нудьги Степаша зрадів би навіть сусідству недруга свого дитинства Васька. Ех, як вони славно билися, поки були в одній клітці з іншими братами та сестрами. Але годувальник узяв і разсадив усіх по одиночних клітках. Степаші пощастило із сусідом. Кроль Філ був мудрим і багато розповідав з баченого і чутного за багато років. Особливо Степаші подобалися розповіді про свободу. "Свобода, - казав Філ - це коли немає навколо тебе ні дощок, ні прутів і ти стрибаєш куди хочеш. Хочеш вгору. Хочеш у бік. Жуєш те, що хочеш, а не те, що дає годувальник. Любиш ту кролицю, яку вибрав сам, а не ту, яку приніс все той самий годувальник ".  

  - Свобода! Хочу волі! - закричав Степаша і застукав лапами по дверцятах клітки. І сталося диво: погано закриті годувальником дверцята відчинилися. Степаша на мить розгубився і, стиснувшись у пухнасту грудку, притих. Потім повільно підійшов до відкритого простору і визирнув із клітки. Там було незвідане життя. Навколо стояли кілька таких клітин, як у нього і там сиділи його родичі. Трохи подалі бігали білі і кольорові птахи, видаючи звуки, що кудкали. То були кури. А з іншого боку крякали качки. "Ось воно різноманіття світу, про яке говорив мудрий Філ", - подумав Степаша і зістрибнув униз. Почуття нових можливостей охопило його, але як їх виявити він не знав, тому став просто стрибати вгору та убік. Стрибкам не заважали а ні дошки, а ні прути. Через це вони виходили витонченими, повітряними і затяжними. Тепер Степаша сповнювало почуття захоплення. Але, зрештою, він втомився стрибати і вирішив далі дослідити світ, що відкрився. Спочатку він подався до тієї клітки, де сидів Васько. Той так само, як нещодавно Степаша, сидячи в клітці, просто нудьгував.

  - Гей, Васько! - покликав його Степаша.

Васько визирнув із гнізда. Те, що він побачив Степашу поруч із кліткою, його мало здивувало, більше розлютило. Справа в тому, що він часто бачив кроликів, що гуляли на волі. Це були карантинні кролики, тобто які обїлися і були зі спученими животами.

  - Що обіжрався трухлявого сіна? Так тобі і треба. - позловтішав Васько.

  - Дурний ти, Васько. Я тепер вільний, а ти як був гратним, так їм і залишишся, - відповів зловтіхою на зловтіху Степаша. 

  - А що таке вільний? - поцікавився Васько.

  - Це коли стрибаю, як хочу, та їм, що хочу.

  - Ну, тоді я теж вільний, бо їм, що хочу, а стрибати мені взагалі не хочеться.

Такий висновок Васька зовсім не сподобався Степаші. Як же можна порівнювати його свободу зі своєю лінню? Ні, мабуть, свобода не для кожного. Вона для вибраних! Степашу знову накрило почуття захоплення, але тепер разом із почуттям гордості. Пострибавши трохи біля клітки Васька, Степаша вирішив рухатися далі. Його шлях лежав у бік курей. Зробивши стрибків двадцять, він уперся носом у сітку, комірки якої були дещо більшими, ніж у його клітці, але вона щільно закривала прохід. Він почав рухатися вздовж перешкоди, доки не зрівнявся з курями.

  - Куди?! Куди?! - підняли крик кури.

Тут же підбіг півень і став, підстрибуючи бити лапами сітку, за якою стояв Степаша.

  - Заклюю! Затопчу! - кричав загрозливо півень.

А кури його підбурювали.

  - Так його! Заклюй! Затопчи! 

Степаша кинувся навтьоки у бік клітин із кроликами. Минаючи іх, він знову уперся в сітку з великими осередками. Тоді він вирішив стрибати у бік качок. Але й там на нього чекала нещасна сітка. Та й качки зашипіли і кинулись у його бік.

  - Куди поспішаєш? Защипаємо! 

Залишався єдиний шлях: стрибати у той бік, звідки з'являється годувальник. Але й тут кролика чекало розчарування. Цього разу щільна стіна з каменю відрізала світ від нього. Єдине, що заспокоїло Степашу, то це відсутність злісних курей та качок. Степаша почав згадувати розповіді Філа і згадав про те, що кролики норкові тварини і хоч годувальник забрав у них таке право, навик рити норки все одно залишається. Він почав рити під залізною перегородкою, затиснутою кам'яними стінами. Раптом залізна перешкода почала відсуватися, розкриваючи величезну нору.

  - Чари! - вигукнув Степаша і стрибнув за перепону.

Тут же щось ухопило його за шкуру на потилиці і підняло вгору. Він мигцем побачив обличчя годувальника. Далі було все, як уві сні. Степаша летів і летів так швидко, що й не зрозумів, як знову опинився у своїй клітці.

Годувальник пішов. Степаша знову занудьгував. До його клітки підлитів давній друг горобець Чік.

  - Де ти був, Степасю? - спитав горобчик.

  - Я був на свободі.

  - А що таке свобода? 

  - Свобода - це клітина побільше! - зробив такий висновок Степаша.