"Професор" та "петеушники".

Мурзік сидів на паркані і спостерігав за рухом вулицею. Усьому він надавав власну оцінку. Пройшла машина, він одразу ж коментував: "Дивний звір: ні хвоста, ні вух, ні лап". Проходив человек, то слідував наступний коментар: "Дивний звір: ні хвоста, ні іклів, ні пазурів. Ходить на задніх лапах і трясе повітря своїм риком". Ну а якщо з'являлася собака, то тут Мурзік заливався красномовством: "Убога тварина. І чотири лапи, і хвіст є, і пазурі, і ікла, але який неприємний запах від нього".

Ззаду почувся шерех. Мурзік озирнувся. На подвір'ї з будки вилазив Барбос Баксович Кусакін чи просто Бося.

 - Гей ти, рябий! - гукнув Бося Мурзіка. - Усе філософію ганяєш, а мишей колись ловитимеш? 

 - Фу, фу! Яка безкультурність! - зашипів скривджений кіт. - Я улюбленець господині, а ти хто? Просто блохаста тварина.

 - Та я тобі зараз відкушу хвіст! - загавкав Бося.

Ланцюг натягнувся. Барбос спробував ухопити Мурзіка за хвіст. Той уже не вперше його дражнив і чудово знав куди дістають ікли дворового сторожа. Тому Мурзік, помахавши кілька разів хвостом перед носом Босі, зістрибнув із паркану і направився до сусідського двору на обхід поміченої території.

Біля воріт сусідського двору Мурзік зіткнувся ніс до носа зі своїм ворогом Чубчиком. Це був уже бувалий кіт, який претендував на лідерство в найближчій окрузі. 

 - А це ти, карнаухий! - заурчав погрозливо Чубчик. - Зараз я тобі покажу як ходити там, де я ходжу.

 - Та де тобі, петеушник!

Чубчик сів від подиву на задні лапи. Слово "петеушник", як він зрозумів, звичайно ж лайливо, але наскільки лайливо він зрозуміти не міг. Схаменувшись, він вирішив діяти так, як діяв завжди, тобто нагадувати противнику колишні свої перемоги.

 - Я тобі, карнаухий, вухо відкусив?

 - Відкусив.

 - Я тобі хвіст обдер? 

 - Обдер.

 - Я тобі лапу прокусив? 

 - Прокусив. 

 - Тепер тобі що відкусити? 

 Мурзік вирішив перейти до словесного наступу.

 - А я тобі чрево подряпав? 

 - Подряпав. 

 - А я тобі носа подряпав? 

 - Подряпав. 

 - А я тобі шию прокусив? 

 - Прокусив.

 - Чого ще тобі прокусити? 

Чубчик вирішив, що настав час закінчувати словесну суперечку і переходити до рішучих дій. Він тут же здибся і разпушив хвіст. Мурзік прийняв бойову бічну стійку. Простояв так хвилину, вони знову перейшли до словесного поєдинку.

 - Та хто ти такий? 

 - Я професор! - прошипів Мурзік.

 - Хто? - Чубчик, почувши незнайоме слово, знову сів на задні лапи.

 - Так мене кличе господиня і ти так мене клич. 

 - Це з якого дива? 

 - Тому що ти петеушник. Я знаю що таке принтер, а ти знаєш? 

У Чубчика знову округлилися очі. Він вже трохи почав заздрити Мурзіку. "Який нікчемний кіт, а скільки знає різних слів". Вигляду ж вирішив не подавати, а просто виявити цікавість.

 - А що це таке принтер?

 - Це така скринька, куди господар кладе аркуш чистого паперу, а дістає зафарбований. Потім він дивиться туди і щось гарчить собі під ніс.

Почувши слова "лист", "папір", Чубчик вирішив що для нього вистачить на сьогодні розумних слів.

 - Гаразд, карнаухий, не будемо сьогодні битися.

 - Я професор! 

 - Та хоч і бринтер, якій зовсім не їстівний, а просто мазюкає хто зна що.

Тепер уже Мурзік округлив очі. "Та він точно петеушник. Він так і не зрозумів, що таке принтер". Йому захотілося розповісти Чубчику в повних подробицях про те, як дзижчить принтер втягуючи папір, і як він виходить забарвленим з цієї чарівної скриньки. Але Чубчик ходою в развалку вже йшов до магазину, де сподівався щось випросити у покупців та продавців. Там уже сиділо кілька молодих котів.

 - Ану кінься звідси, петеушники! - прошипів їм із задоволеною усмішкою від знання нових слів, Чубчик. - Що не бачите, прохесор іде?

Мурзік попрямував знову до Босіка.

 - Бося, давай миритися.

Барбос Баксович гриз кісточку і йому було не до Мурзіка, тому він мовчки помахав йому привітно хвостом. Тоді Мурзік сів недалечко від нього і почав розповідати, що таке принтер.