Ціна людського обличчя

Майкл важко осів на ліжко. Кожен вдих давався йому з металевим присмаком у роті. Каїра, схрестивши руки на грудях, спостерігала, як він намагається вгамувати тремтіння.

— Знаєш

 Почала вона, і в її голосі промелькнула тінь похвали.

— ти так гарно вліпив йому ті потиличники.Думала, у Сакі голова відкрутиться. Але допомогло. Тільки ти можеш вибити з нього цю зелену дурість звичайною затрещиною. Ти в нас як заземлення для блискавки.

— Його треба заземлювати... 

 Прохрипів Майкл, витираючи піт.

 — Поки йому боляче від мого ляпаса, він пам'ятає, що ще людина, а не стихія.

— Тільки дивись, щоб твоя рука не стала крихкою, як перегартована сталь, Майкле. Від постійних ударів метал втомлюється і дає тріщини.

Аврора мовчала. Вона сиділа в кутку, і в тиші палати було чути тільки ритмічне цок-цок-цок — срібна монета миготіла між її пальцями.Двері палати відчинилися. Лікар Вальдор увійшов і без церемоній відкинув край пов’язки на грудях Майкла.

— Гірше, ніж я думав. Це некроз. Спалах того вогню буквально «вимкнув» твоє тіло. Ти не зцілюєшся, Майкле. Твоя природа перевертня зараз у пастці. Тіло хоче змінитись, щоб вижити, але опік діє як засув на розпечених дверях. Ти гниєш заживо, бо звір не може вийти і врятувати тебе

У палаті повисла важка тиша. Каїра повільно перевела погляд на Майкла.

— Перевертня? 

 її голос став гострим, як щойно викуване лезо.

 
— Якого в біса перевертня? Майкле, ти тримав мене за дурепу? Я дочка коваля, я з дитинства знаю: якщо в металі є прихована домішка, виріб рано чи пізно лусне.Ти приховував це від мене? Від Сакі?

Майкл опустив голову.

— Я не хотів... щоб ви бачили в мені звіра. Хотів бути просто Майклом.

— Чому ти мовчав?

Каїра почала говорити до Аврори навіть не повернувшись до неї лицем.

—  Чому ти крутиш свою кляту монету так спокійно? Ти теж знала?

— Знала.

Коротко кинула Аврора, не зупиняючи срібний диск.Каїра почала наступати на Аврору, скорочуючи дистанцію з кожним важким, карбованим кроком. Вона рухалася невблаганно, як розпечена стіна щитів, і з кожним її зближенням повітря в палаті ставало дедалі гарячішим, наповнюючись густим, задишливим запахом розігрітої сталі та вугільного чаду. Її волосся — масивний злиток тьмяної міді — важко гойдалося в такт крокам, наче розплавлена руда, що от-от виплеснеться з тигля.

​— Ти бачила, як він став вовком, і просто відпустила його в ліс? 

голос Каїри з кожним кроком ставав дедалі нижчим, перетворюючись на глухе гарчання горна.Вона зупинилася лише тоді, коли між ними залишилося кілька сантиметрів. Пасма її волосся, жорсткі від постійної сухості кузні, ледь не торкалися блідого обличчя Аврори, обдаючи її жаром накопиченого за день тепла від печей. Від Каїри віяло не просто гнівом, а фізичною потужністю підземель — запахом металевої окалини та попелу, що в’ївся в її шкіру.

​— Навіть не пішла слідом, щоб переконатися, що він не розірве когось... чи себе? 

 Дочка коваля нависла над дівчиною яка вся в страху аж присіла і сильніше стиснула свою монетку в руці. Мідна грива Каїри під сонячним світлом яке пробивалося крізь вікна палати спалахнула тривожним, багряним відблиском, наче вугілля, яке щойно роздмухали міхом.

— Я бачила рівно стільки, скільки мені було дозволено побачити.

​— Тобто дозволено? Ану давай поясни мені!

​Аврора нарешті сховала монету в кишеню. Металевий брязкіт затих, залишивши в палаті лише важке, хрипке дихання Майкла.

— Я бачила достатньо

 Тихо промовила Аврора, дивлячись прямо в розпалені очі Каїри. 

— Я бачила, як він обернувся, і бачила, як ліс прийняв його. Я не пішла за ним, бо Майкл-звір не знав мене. Якби я зробила крок у ту темряву, він міг би зробити те, про що Майкл-людина жалкував би до кінця життя. Я залишилася на узліссі, щоб у нього було куди повертатися.
​Каїра мовчки перехопила її погляд. У повітрі пахло озоном і гіркотою — як у кузні, коли метал охолоджують у брудній воді

– Каїро, не злися... Сталь теж іноді приховує свою марку під іржею.

Промоивив тихенько Майкл відчуваючи свою першочергову вину в цій сварці між дівчатами.Каїра подивилася на нього, і її гнів на мить згас, поступившись місцем важкому болю.

— Іржа зчищається, Майкле. А брехня... брехня міняє саму структуру металу. Тепер він назавжди буде з дефектом.

Дочка коваля зробила крок до дверей.

 — Тільки в кузні знають: якщо заготовка тріснула один раз, вона трісне знову в тому ж місці. Майкле, поправляйся швидше,не забувай про свою роботу,тосу  вставай на ноги чк умога швидше.

​Вона зупинилася на порозі, не обертаючись.

— Але не думайте, що я забуду цей «сплав» брехні. Тепер, коли я знаю, що ти звір, я буду стежити за твоїм «загартуванням» ще пильніше. А ти, Авроро... тримай свою монету міцніше. Бо наступного разу я можу її просто розплавити.

​Двері зачинилися з глухим, важким ударом. Майкл безсило відкинувся на подушки, дивлячись у стелю. Його горло сіпнулося, наче він намагався випити кип'яток.Коли двері за Каїрою бахнули так, що вібрація пройшла стінами, у палаті залишився лише важкий осад від її гніву. Лікарник витер піт із чола краєм засмальцьованого рукава й знову схилився над Майклом.

​— Ну й характер у доньки Ульвара

пробурмотів чоловік у халаті  затягуючи свіжу пов’язку.

 — Так і дивись, підкови почне голими руками гнути. Ладно, Майкле, до суті. Тілу треба сили. Що ти там любиш гризти, коли здоровий?

​Перевертень криво всміхнувся, хоча в грудях наче розпечене вугілля перекочувалося.

— Вина б... Теплого, густого, щоб по горлу наче оксамитом. І окіст свинячий, засмажений так, щоб скоринка хрустіла.

​Марк лише головою покрутив, закріплюючи бинт.