Марш крізь тіні

Сакі так і просидів біля вогню, поки батько Каїри не закінчив свою нічну зміну. Старий майстер, якого звали Ульвар, лише раз підняв голову, вимкнувши горно. Його обличчя, обпалене жаром і позначене роками важкої праці, було абсолютно непроникним. Він поглянув на Сакі, потім на попіл, що сипався з останніх вугіль, і коротко кивнув. Цей кивок не був запрошенням, не був співчуттям, але й не був осудом. Це було мовчазне визнання його присутності, дозволяючи Сакі залишатися тут, доки той цього потребує. Сакі відчув це як найвищий вияв прийняття. Він допоміг Ульвару прибрати інструменти, мовчки, майже рефлекторно подаючи потрібні молотки та щипці.У цій спільній праці, без слів і поглядів, була своя дивна втіха. Коли всі роботи були закінчені, Старий коваль просто махнув рукою в бік невеликої ковдри, що лежала в кутку на лаві, і пішов у свою кімнату, не промовивши ні слова. Сакі, відчуваючи повне виснаження, впав на ту лаву і майже миттєво поринув у глибокий сон, вперше за довгий час вільний від кошмарів.

​На ранок Каїра, попри втому, прокинулася рано. Тривога за Майкла та невизначене майбутнє Сакі не давали їй спокою. Вона швидко зібралася, накинула тепле пальто і, не чекаючи, поки прокинеться батько, попрямувала до кузні. Кроки відлунювали в ранковій тиші, а морозний вітер пробирав до кісток. Вона увійшла в майстерню, важкі двері якої ледь чутно скрипнули за її спиною.

​Всередині було тихо і прохолодно. Лише залишки вугілля в горні ще випромінювали ледь помітне тепло та слабкий запах диму. Вона одразу помітила Сакі. Він спав на лаві, закутаний у стару батькову ковдру, його волосся було розпатлане, а обличчя — бліде і втомлене, але дихання було рівним. Вперше за останні дні він виглядав по-справжньому спокійно. Каїра підійшла ближче, обережно, щоб не розбудити його. Її погляд затримався на його розслабленій долоні. На відміну від ночі, зараз його руки не пахли гаром. Вона тихо зітхнула, відчуваючи дивне полегшення.

​Побачивши його таким, Каїра не змогла піти. Вона присіла на сусідню лаву, дістала з кишені невелику книжку, яку завжди носила з собою, і почала читати, час від часу піднімаючи очі на Сакі.

 Сон хлопця був важким, як невідшліфована руда. Йому снилося, що він намагається впіймати срібний ланцюжок, який розсипається на іскри щоразу, як він його торкається. Але раптом жар уві сні змінився прохолодою ранкового повітря.

​Він розплющив очі. Перше, що він побачив — не стелю своєї порожньої квартири, а масивні дерев’яні балки кузні, закопчені роками праці. Сакі різко сів, ковдра сповзла на підлогу. Серце звично підскочило в очікуванні небезпеки, але погляд зупинився на постаті біля вікна.

​Каїра сиділа на лаві, підібгавши під себе одну ногу. Книга лежала в неї на колінах, але вона не читала. Вона дивилася на нього — спокійно, з ледь помітною втомою в кутиках очей. Ранкове світло, пробиваючись крізь паморозь на склі, робило її силует м’яким.

​— Ти довго спав, 

 тихо промовила вона. Її голос здався йому найкращими ліками проти нічного жаху.

 — Батько вже пішов на ринок за заготовками.Сказав, щоб я тебе не займала, поки сам не прокинешся.

​Сакі провів рукою по обличчю, відчуваючи шорсткість шкіри. Його сріблясте волосся зовсім розпатлалося, а в горлі пересохло.

​— Котра година?

​— Вже за дев’яту. Місто вже на ногах.

​Сакі завмер. Згадка про місто знову повернула його в реальність. Він згадав погляди в спину, шепіт городян і то страшне слово в своєму першому сні минулої ночі - «відкладено». Він опустив голову, вдивляючись у свої долоні, ніби очікуючи побачити там залишки попелу.

​— Вони... Майкл... як він? 

 нарешті наважився запитати він, не піднімаючи очей.​Каїра відклала книгу й підійшла ближче.Вона зупинилася на відстані кроку, даючи йому простір, якого він так потребував.

​— Лікарі кажуть, що загрози життю немає. Опіки загояться, але йому потрібен час. Аврора залишилася з ним. Сакі... 

 вона зробила паузу, змушуючи його подивитися на неї. 

— Не слухай те, що гуде на вулицях. Вони бояться того, чого не розуміють. 

​Вона простягнула йому горнятко з гарячим відваром, яке весь цей час стояло на краю верстата. Коли він брав його, їхні пальці знову зіткнулися — так само, як тоді з ланцюжком.Цього разу Сакі не відвів погляду. Електрична іскра все ще була там, але тепер вона не лякала.Вона зігрівала. Сакі поставив порожнє горнятко на верстат. Тепло відвару ще жевріло в грудях, але страх перед містом, що прокинулося за стінами кузні, діяв як крижаний протяг. Він мимоволі згорбився, намагаючись сховати обличчя в тіні балок.

​— Мені не варто туди йти

Глухо промовив він, не дивлячись на Каїру. 

— Не зараз. Я бачив їхні очі вчора. Для них я — пожежа, яка просто затихла на час.

​Каїра, яка вже застібала ґудзики свого робочого пальта, раптом завмерла. Вона повільно обернулася, і її погляд став таким самим жорстким, як загартована сталь, яку її батько щойно витягнув із горна.

​— Досить, Сакі, 

 Відрізала вона.

 — Мені набрид цей твій трагізм. Ти зараз вийдеш із цієї кузні, і мені байдуже, що ти там собі навигадував.

​Вона підійшла впритул, і Сакі мимоволі відсахнувся, але вона схопила його за лікоть своєю міцною, звиклою до важкої праці рукою.

​— Іди до дверей, 

 Скомандувала вона, буквально волочачи його за собою.

​— Каїро, почекай, я не готовий... 

Хлопець намагався чинити опір, але вона просто ігнорувала його слова.

​— Майкл лежить там у бинтах не для того, щоб ти сидів тут і жалів себе в темряві! 

 Вона безцеремонно штовхнула важкі вхідні двері кузні, і в обличчя їм ударив різкий морозний вітер.

​Сакі зупинився на самому порозі, наче перед прірвою. Перехожі на площі вже почали оглядатися на звук дверей, і він відчув, як по спині пробіг холодок. Але Каїра не дала йому часу на роздуми. Вона вперлася йому долонями в спину і з силою виштовхнула його на сніг.

​— Іди! 

 Крикнула вона, виходячи слідом і грубо пхаючи його в плече, щоб він не зупинявся.