Згаслий вогонь надії

Дим ще клубився над попелищем, але полум’я вже зникло, ніби його ніколи й не було. Лише чорний слід на землі та запах гару нагадували про силу, що щойно вирвалася назовні. Ніч знову стала тихою, і навіть сніг падав м’якше, немов сам світ полегшено зітхнув.Сакі стояв нерухомо, не сміючи навіть вдихнути глибше. Його руки опустилися, і зелене сяйво в очах згасло. Він виглядав порожнім, майже прозорим - наче полум’я забрало з нього душу.Аврора обережно піднялася, допомагаючи Каїрі тримати Майкла. Вони перенесли його трохи далі від обвугленої землі, де ще парувало каміння. Крики змінилися тихими словами підтримки, приглушеними схлипами.

-Він живий 

нарешті прошепотіла Каїра, стискаючи обпечену руку Майкла так міцно, що її пальці побілілі. Туман Аріадни поволі розсіювався, ніби й сама вона не хотіла залишати жодного спогаду про те, що сталося. Вона стояла рівно, мов статуя, але її погляд залишався прикутий до Сакі - холодний і гострий.Місто тим часом теж затихало. Люди, що вибігли з домівок, поверталися назад, перешіптуючись, з острахом оглядаючись на світле небо, яке знову темнішало. Гул тривоги поступово стирався, зникало відчуття катастрофи, залишаючи тільки страх у пам’яті.срібловолосово юнака .Згорблений, упав на коліна. Він більше не кричав і не виправдовувався. Просто сидів серед попелу, схиливши голову. Вогонь згас, та біль залишився - тепер тихий, тягучий, але такий, що розривав ізсередини.Каїра підняла на нього погляд. Її обличчя було змучене й у сльозах, але тепер у ньому не було страху. Лише турбота й біль за всіх одразу. Вона хотіла щось сказати, але замість слів лише тихо покликала.

-Сакі 

І в цьому одному імені було все: біль, надія та мовчазне прохання триматися.Майкла внесли в місто під руки, ще непритомного, але живого. Люди в паніці кликали лікарів, майстрів, алхіміків. Його крик ще стояв у вухах у кожного, хто був там, у тому числі й у Сакі.Та щойно хвиля першого шоку відступила, погляди почали падати на нього. Не як на друга, не як на вчителя, не як на «того хлопця із зеленим вогнем» - а як на небезпеку.

"Він ледве не спалив Майкла" 

"Йому ж хотіли довірити учнів..."

" А якщо наступного разу він не зупиниться?" 

Ці слова не кричали вголос, але вони вчепилися в атмосферу міста, як колючки. Сакі відчував, що вони летять у його спину, навіть коли на нього не дивилися.До цього дня лишався буквально тиждень до того, як його офіційно мали повернути на посаду викладача контролю магії. Декан уже готував заяву, хтось із колег навіть обіцяв допомогти йому з новою програмою для учнів.Тепер же все зависло. Йому ще нічого не сказали прямо, але він відчував: рішення переглянуть. І що замість повернення може бути розмова про повне виселення з міста або в кращому разі тимчасове відсторонення.Він сидів на сходах біля своєї квартири, дивився, як світло ліхтарів розчиняється у завірюсі, і відчував, що місто, яке вже колись забрало в нього дім, тепер знову відвертається.Сакі важко піднявся зі сходів, що вели до його дверей. Долоня ковзнула по холодному, майже обмерзлому поручню, ніби шукаючи опори там, де її давно вже не було. Він затримався на мить, перевів подих і поглянув на темний дерев’яний отвір перед собою. Дім мовчав, як чужий, наче не чекав його. Стиснувши зуби, він відчинив двері й переступив поріг.У двері його квартири постукали. Сакі відчув, що ще до того, як відчинив - уже знає, хто там. Двоє магів у темних плащах, один із них - викладач, у якого він колись сам учився. 

- Сакі. Ти чудово знаєш, хто я, а про напарника… Це не так важливо як те що я прийшов тобі сповістити 

голос був сухий, але без злості. Швидше з відтінком жалю.

 - Рада обговорила ситуацію. Твоє повернення на викладацьку посаду… відкладено.

Зеленоокий юнак стиснув кулаки, опустив погляд у підлогу. 

- Відкладено

повторив тихо.

 - Чому не сказати прямо: зірвано? 

- Ні, 

старший хитнув головою. 

- Ти залишаєшся у списках. Але… після того, що сталося, нам потрібно переконатися, що ситуація не повториться. Тобі потрібно більше практики контролю. Більше часу. 

-  А учні?

 - Вони чекають на того, хто допоможе їм не повторювати моїх помилок. Я можу навчити!

Відповіддю була тиша. Тільки сніг бився у вікно, нагадуючи, що за стінами місто теж мовчки судить. Нарешті другий маг зітхнув.

- Учні потребують безпеки перш за все. Пробач, Сакі.

Вони пішли. Двері зачинилися. А він залишився на самоті сам з собою та з гірким відчуттям того що знову втратив те, що так старався повернути.Сакі стояв, вчепившись пальцями в обмерзлий поручень, не в силах зрушити з місця. Маги пішли, але їхні слова залишилися висіти в повітрі, як запах гару після пожежі

"Твоє повернення  відкладено."

- Відкладено. Яке витончене, холодне слово для руйнування надій. Вони не сказали "звільнений", не сказали "небезпечний", вони просто повісили мене між небом і землею, між надією і відчаєм, не давши ні вироку, ні амністії. 

Його очі повільно піднялися, пройшовши через темну раму дверей до снігової завірюхи назовні; світло ліхтаря розпливалося, перетворюючи  снігову завірюху на блискучий, але колючий туман.

- Знову

Прошепотів він, і звук його голосу був схожий на хрускіт сухої гілки

– Знову я втратив можливість повернутися до роботи, навіть не встигнувши її повернути.

Колись місто забрало його родину і спокій, тепер воно забрало його мету, адже вчитель для нього- це  не просто посада, це  його робота життя.Хлопець і стояв у темряві своєї кімнати, обличчя його було напружене і водночас рішуче, і злість на власну слабкість, змішана з відчаєм від втрати, викристалізувалася в єдину думку: треба діяти. Він не міг дозволити собі чекати, поки Рада змінить рішення, і не міг дозволити собі знову ризикувати життям друзів, тож він відпустив раму дверей, зробивши крок уперед, і його черевики тихо стукнули по дерев'яній підлозі, а вся його холодна кімната, здавалося, була наповнена тим самим обвинувачувальним повітрям, що й місто за стінами; він відчував себе викинутим, як зламаний інструмент, який ледь не поранив майстра. План його був неясним, хоча перша мета - контроль, була очевидною: вони вимагали більше практики, і він дасть їм її, але робити це тут, під поглядами та в постійному страху когось спалити, було неможливо; у його потилиці досі дзвеніли невидимі крики Майкла. Сакі підійшов до єдиного вікна, з якого було видно частину світлої від снігу вулиці, і його погляд зупинився на дальньому видноколі, де починалися безлюдні, засніжені Північні Пустища -  територія, відома своїми нестабільними магічними потоками і відсутністю людей, і він вирішив, що там нікого не буде, там його вогонь міг бушувати без загрози, він міг тренуватися до виснаження, доки не впаде, а не доки його зупинить страх, і це був єдиний спосіб швидко досягти результату. Але піти, не сказавши нічого, було б втечею, він мав попередити хоча б одну людину - не лише заради прощання, а й тому, що йому був потрібен надійний зв'язок із містом. Він швидко підійшов до столу, витягнув аркуш паперу та перо, і рука його не тремтіла, коли він виводив лише кілька слів, адресуючи їх Каїрі