Коли місто засинає

Світанок ллється крізь хмари, мов рідке срібло, обіймаючи дахи Argentum Lumen. Повітря ще зберігало прохолоду ночі, але вже пахло свіжістю дня - металом, сажею, ароматом свіжого хліба з найближчої пекарні.Сакі ішов знайомою вулицею, повз сонні крамнички, тримаючи кулон у кишені - ще без ланцюжка. Його кроки лунали порожнім каменем, поки він не звернув у вузенький прохід, де дим з кузні вже здіймався легкими кільцями в небо. Всередині, з розкуйовдженим волоссям і в робочому фартусі, на нього чекала Каіра.

-Ой, добрий ранок,я не думала що ти так рано прийдеш, але я вже закінчила роботу з твоїм ланцюжком

сказала вона, простягаючи йому підвіску. Ланцюжок був новий, але зроблений з повагою до старого металу - теплий, наче пам'ять.Сакі мовчки взяв прикрасу, злегка торкнувшись її пальців, і дістав зі схованої кишені суму, значно більшу за вартість. Він поклав монети на край столу.Люмарисів було вдосталь.Він ще мить стояв у тиші кузні, перш ніж вийти назад у сонце, що вже піднялось над дахами. А Каіра залишилась на місці, притискаючи руку до грудей, ніби там ще зберігалось щось невимовнеТим часом місто оживає все більше з кожною хвилиною. У Південних Східцях, на торгових аркадах Центрального району гільдії відкривали лавки: алхіміки викладали вітрини з бульбашками есенцій ,учні Академії тягнулись із книжками, ховаючи сонне обличчя в комірах. Від майстерень здіймався легкий дим, пахло травами, металом, паленим деревом.Мандрвані торговці розкладали свій крам: ароматні прянощі з долин, обереги з місячного каменю, свіжі хлібці з корицею, обмотані лляною стрічкою. Надворі ще досить рання пора дня, але вже почали збиратися черги: бабусям потрібна цілюща трава, вартовим - ремені до обладунків, дітям - гарячий вишневий чай.У Центральному кільці прокидаються майстерні. Ляскають дерев’яні ставні, чути спів і клацання інструментів. Склярі зітхають у ритм жаровням, маги експериментують у внутрішніх двориках, а переписувачі носять оберемки пергаментів із одного архіву до іншого.Академічний квартал купається в м’якому світлі - учні сходяться в класи, викладачі міряють кроками подвір’я, читаючи формули про себе. Дехто зупиняється, щоби привітати знайомих або знову посперечатися про природу трансмутації.У північному районі - ближче до вежі астрономів - йде дощ: тонкий, майже декоративний, але безжально точний. Кажуть, там хтось активував хмарокристал, щоб перевірити реакцію нового куполу.Вартові змінюються на постах, гільдії збирають ранкові збори, а у внутрішньому дворику при каплиці Сонячного Ока монахи розпочинають день медитацією на зцілення.На Терасі Зелених Вогнів маги готувалися до вечірніх демонстрацій які мали відбутися уже завтра.У повітрі плавали спалахи, голоси перепліталися з гулом чарівних потоків.Діти бігали по кам’яних доріжках, зупиняючись щоразу, як повз них пролітала іскра чи повітряний змій з вогню.Згодом світло почало тьмянішати. Сонце ховалося за хмарами, що повільно обступили горизонт. Повітря стало густішим, повнішим запахів вечері та диму з камінів. У вікнах загорілося м’яке жовте світло. Краплі дощу падали по даху, ритмічно, вперто - місто повільно вдягалося в ніч.У затишному трактирі на краю Центрального кільця, двері відчинилися з дзвоном. Майкл ступив усередину, струсивши вологу з плаща. Приміщення пахло деревом, вином і чимось смаженим. За вікном вже давно стемніло, а всередині грала тиха лютня.Він зняв каптур і кивнув трактирнику.

-Щось міцне. І гаряче

Погляд ковзнув по залі - знайомі обличчя, але сьогодні він шукав одне конкретне. У кутку сидів Хел’рін, схилившись над пів порожнім келихом. Майкл підійшов і без слів опустився навпроти.Хлопець що сидів навпроти Майкла задумався на хвилину і сказав до господаря таверни

-мені також 1 ягідний сидр,будь-ласка

Витримав паузу в почав діалог з каштановолосим юнаком що ніби боявся почати розмову

-тож, що ти думаєш на рахунок чуток за переветнів?

-А? Шо я думаю?Та загалом це вже не вперше я чую це все але вперше бачу шоб це так набрало обертів...Але якщо чесно то не дуже цікавить хто бачив а хто лише підтримує розмову даною темою

-ну що ви за гід такий,чутки і легенди це те що цікавить туристів найбільше,чи я не правий?Я впевнений ,що навіть деякі туристи знають про ці чутки та будуть питати про це

-Перепрошую звісно, але цим легендам вже не один рік.Чутки щось почали активно поширюватися серед мешканців... Це лячно, але одночасно і цікаво,бо ніхто не знає через що така   популярність та активнв розмови цього всього та чи хтось взагалі їх бачив...Ось я був сьогодні в лісі з туристами до вечора,але так і не побачив та не чув.

--так,ти абсолютно правий,легендам не один рік,та і в лісі здається сьогодні нікого не було,але,хто сказав що вони не переховуються в місті? Навіть якщо логічно подумати то теоретично вони і в місті можуть переховувати. І най цікавіше в тому що.. здається  ніхто їх не бачив і незнає їхніх ознак.

Після цих слів до їхнього столика підійшла офіціантка та поклала два келики з сидром після чого пішла обслуговувати інші столики

-Я думаю, що ознаки мали б би бути помітними.По моїх знаннях в цих всіх історіях про даних істот вказано що вони активні в темний час доби, якщо повний місяць то випускають свою сутність назовні ,а коли сходить сонце над горами,то мають повертатися в місто в звичному на нас обліку.По ідеї на них має бути порваний, брудний,мокрий одяг так само і руки і мабуть більша частина тіла в багні та всякий залишках...Там наприклад кусочків землі під нігтями,травинки на одязі чи ще щось...Тому думаю що в місті було би їх видно

-може бути,але в ту саму мить однак можуть бути іншими,хто знає може це тваринний хвіст і вуха,чи цих ознак взагалі немає?Через те що в нас немає живих свідків які бачили вовкулак,ми не можемо знати точні чи навіть приблизні ознаки,через що це можеш бути навіть ти,або я,або будь який інший чи звіролюд чи істота

-Я ?