Легенда чи демон

Майкл прокинувся ще задовго до сходу сонця. В кімнаті було напівтемно - лише бліде світло з туманного ранку ледь торкалося кам’яної підлоги. Він розтис пальці, зітхнув і сів на ліжку, потираючи шию. Сон знову розчинився у повітрі, як дим.Він зайшов в вбиральню та почав приводити себе до ладу.Вода якою вмивався хлопець була холодна, майже крижана що зразу змусила очі розплющитись повністю.Швидке вмивання, шматок підсушеного хліба з медом, і вулична куртка на плечі.Місто ще дрімало, але Майкл уже йшов центральною вулицею до головної площі. Там, біля стели з різьбленням старого герба, його чекали гості.Сьогодні прибула нова група туристів: кілька мандрівників зі Сходу, пара молодих алхіміків із Південних Пісків, жінка у сріблястому плащі, яка мовчала, ніби слухала не його, а самі вулиці

-Вітаю в Argentum Lumen,місті, яке живе довше, ніж більшість держав навколо. Сьогодні я покажу вам його душу.Але попереджаю , що в деяких місцях вона… шепоче.

Хлопець провів їх вузькими вуличками повз майстерні, де вогонь не гасне навіть вночі, повз мозаїчні стіни Площі Снів, де кожна плитка -це уламок зниклої легенди. Він показував, розповідав, не наче з пам’яті, а ніби читав зі стін.Коли вони дійшли до одної з найбільших споруд в місті, гід зупинився і почав говорити коротку історію

-Перед вами дорогі туристи нашого невеликого містечка Храм який гордо носить назву Rosa nivalis що в свою чергу перекладається як снігова троянда.Є така легенда яка звучить так:

«Маги, що шукали прихисток  дійшли фактично до краю світу. В них закінчувалися припаси та надія. Коли вони осіли аби трохи відпочити, то стикнулися з пораненим оленем. Проте замість того аби добити бідну тварину, а потім розібрати її на м'ясо, шкуру та роги з копитами, люди врятували його та відпустили.Олень виявився дитиною богині, Льодової матері, що у відповідь на доброту магів, дозволила їм залишитися в її обителі. Але з умовою, що її син, у подобі оленя, буде приходити та збирати дань. І ціна кожен раз ставала більшою.Ціна стала такою великою що маги не могли її виконувати і зарізали маленького білого оленя.  Мати померла а на місці, де було її серце, земля завжди була живою,зеленою, та не вкривалася снігом. Там збудували храм, чия територія є єдиною не засніженою місциною в усьому місті.»

Туристи захоплено фотографували, ставили питання - чому будинки мають такий колір, як тримаються балкони без опор, хто малює ієрогліфи на ліхтарях.

-а зараз покажу головню туристичну будівлю нашого міста 

Майкл повів їх на північний схил. Каміння під ногами стало нерівним, вкритим мохом, який ніколи не бачив сонця. Повітря похолоднішало, немов вони входили у невидиму стіну. Туристи, що досі жваво перемовлялися, замовкли, ніби їхні голоси застрягли у горлі. Вони стояли біля темного, напівзруйнованого фасаду, що глибоко вріс у землю, і здавалося, був частиною гори. Вікна були вибиті, схожі на порожні очниці, а двері, що колись були міцними, тепер лише наполовину трималися на іржавих петлях. Навіть сонячне світло, що пробивалося крізь хмари, здавалося, оминало цю будівлю

-Це була стара бібліотека Люмарії 

тихо мовив Майкл. Його голос, що раніше був сповнений ентузіазму, став тихим і напруженим.

- Колись тут зберігали старі документи, щоденники, особисті спогади магів. Після одного випадку вона стала такою, як зараз.

Він штовхнув двері, і ті з жахливим скреготом відчинилися. Всередині було прохолодно, ніби хтось дихнув на них льодом. Стояла сильна, гнітюча тиша. Стовпчики пилу від їхніх кроків кружляли у променях світла, які ледь пробивалися крізь дірявий дах. Повітря пахло старою землею та чимось солодкуватим, що нагадувало опале листя і... дим.Туристи озиралися, деякі з тривогою, інші з цікавістю. Одна дівчина, що до цього весь час посміхалася, притисла до грудей блокнот, наче він міг захистити її від чогось. Один з чоловіків пробурмотів:

-Це правда те саме місце? Та легенда?..

-Легенда про Зеленого демона

кивнув Майкл. Його голос трохи напружився, але він не дозволив собі замовкнути.Він дивився не на туристів, а кудись у порожнечу, ніби намагаючись побачити те, що відбулося тут багато років тому.

-Кажуть, одного дня тут з’явився хлопець, нікому не відомий. Тихий. Світле волосся — ніби попіл, а очі, мов розпечений смарагд. Він не мав родини, нікого, крім одного друга.

Майкл зробив глибокий вдих

-біля цієї будівлі він втратив контроль. Це було як вибух.Зелений вогонь поглинув усе довкола, навіть камінь плавився. Це була не звичайна магія, а концентрована сила його відчаю. Він намагався придушити те, що бачив і відчував, і ця сила зрештою вирвалася назовні. Але він не кричав. Не благав. Просо тримав в собі і ось до це довело 

Настала тиша.Туристи дивилися на Майкла. Хтось із захопленням, хтось із непевністю.

 -Але це  не демон. Це  мій друг. Він просто не витримав тиші, страху, недовіри. Його зробили монстром, тому що не розуміли.

Ніхто не сміявся. Дехто знітився. Вони не очікували такої емоції, такої правди. Вони очікували легенду, а отримали історію болю. Майкл знову подивився на них, і в його очах не було гіда, а була людина, яка несла на собі важкий спогад який бачив на власні очі.