Де Шепіт Зустрічається з Реальністю

У місті був звичайний вечір. Майкл піднявся сходами Академічної Вежі, тримаючи в руках акуратно складений аркуш з відповідями свого зеленоокого друга.Він швидко залишив лист у відділі оцінювання, кивнув вартовому і вийшов на вулицю. Люди проходили повз, шепочучи щось між собою. Він уловив окремі уривки:

-Кажуть, знову бачили... У лісі їхні очі, жовті, начебто світяться... Тінь ніби постать, але не людська...

-Це вони. Перевертні.

Дві невідомі постаті повернулися в бік Майкла й лише кивнули головами на знак привітання. Одна з них підійшла та почала коротку розмову з хлопцем:

-Що ви робили в такий час у вежі?

-А? Та так, мав віднести деякі записи їм на оцінку... Не сильно важливо... А ви що, прогулюєтесь вечірнім містом?

-Та є таке, ось шукаємо, куди б зайти на вечерю.

-Ой, як вам пощастило мене зустріти,я якраз знаю одну місцину... Вона знаходиться на краю міста.

-Там, де тераса зелених вогнів?!

-Так, саме в тій окрузі, але там справді є щось особливе. Раджу зайти та глянути асортимент, думаю, вам сподобається.

-Дуже вам вдячні, але говорять, що там буває не дуже безпечно.

-А ви, мабуть, про Зеленого Демона зараз говорите? Скажу так: зараз він, скоріше за все, буде йти спати або десь удалину від міста, щоб тренувати контроль своєї магії. Тому можу вас запевнити, що немає чого боятися.

-Добре, дякую вам за пораду куда зайти.Гарної ночі.

-Вам також гарної ночі та приємного апетиту, якщо ви все-таки прислухаєтесь до моїх слів щодо тієї таверни, що там знаходиться.

На цих словах їхній діалог завершився, і шляхи розійшлися. Проте Майклу не давала спокою розмова, яку він почув краєм вуха, щодо вовкулак. Старі легенди, що оживають із приходом місяця.

-Цікаво, я багато читав про ці легенди, та ніколи не міг подумати, що це насправді може бути реальністю... Може, все-таки сходити за межі нашого славного містечка та глянути краєм ока, що там відбувається? Та й цікаво, чи це лише чутки, чи мешканці вже стикались з перевертнями?

Тіло Майкла почало нити. Незрозуміло де саме — десь у плечах, у кістках, у хребті? Ще вчора він подумав, що просто не виспався чи це перевтома. Але тепер це було інакше. Згадалося, як кілька тижнів тому його очі засвітилися яскраво бурштиновим відтінком у темряві.Майкл зупинився посеред вулиці. Люди проходили повз. Місто жило, дихало. А він стояв і слухав, як усе більша частина міста говорила про цих істот. Хлопець продовжував гуляти містом, яке з кожною хвилиною все більше поринало в ніч.