Розділ 5

Лісова галявина, де щогодини тому вирувала темрява, тепер дихала спокоєм. Після вибуху амулета нічне повітря Реваківки очистилося, а легкий вітерець Наді лагідно шелестів у кронах дерев. Наша команда стояла в колі, важко дихаючи, але на серці було неймовірне піднесення.

— Ми зробили це разом, — тихо сказала Майя, обережно опускаючи Перлинку на шовковисту зелену траву. Маленька кішка-сфінкс задоволено потягнулася й потерлася об лапу великого Фенріра, який у відповідь лише дружньо пирхнув.

— Так, але це лише перший крок, — Ліля підійшла ближче, і її сова Глаша безшумно перелетіла з гілки назад їй на плече. — Тепер, коли ми знаємо, що темрява полює на відьмочок у селі, ми не можемо просто розійтися по домівках.

Я подивилася на дівчат, потім на свою молодшу сестричку Надю. Наші магічні знаки на зап'ястях згасли, але всередині кожного з нас усе ще палала іскри наших рідних стихій. Моя стихія Вогню приємно зігрівала долоні.

— Давайте дамо клятву, — запропонувала я, протягуючи руку вперед, до центру нашого кола. — Прямо тут, під цим лісовим небом. Що б не трапилося в Реваківці, які б монстри чи нудьга не намагалися нас розділити — ми завжди будемо захищати цей світ разом. Команда чотирьох стихій — назавжди!

Надя першою поклала свою долоню на мою, і легкий повітряний вихор закружляв навколо наших рук. Слідом за нею свою руку впевнено поклала Ліля, принісши аромат лісових квітів та міцність землі. Фінальною стала Майя — її долоня була прохолодною, як річкова вода.

Щойно наші руки з'єдналися, магічний спалах — суміш червоного, білого, зеленого та блакитного світла — осяяв усю галявину. Наші фамільяри: мій величний вовк Фенрір, Надина спритна лисичка Міла, мудра сова Глаша та витончена Перлинка — одночасно видали переможний звук, підтверджуючи нашу магічну клятву.

— Ну що, дівчата, — посміхнулася Надя, коли ми нарешті розчепили руки. — Тепер ми офіційно суперкоманда! Але мені здається, нам пора повертатися, поки бабуся Галя не почала нас шукати.

— Почекайте, — Майя хитро примружила очі, підхоплюючи Перлинку на руки. — Ви ж не думали, що ми з Лілею відпустимо вас самих після такої битви? Ми проведемо вас до самого будинку! У Реваківці вночі ходити без повної команди чотирьох стихій тепер просто заборонено.

— О так, я згодна, — підтримала Ліля, даючи знак Глаші літати над нами для безпеки. — Разом веселіше, та й треба обговорити плани на завтра!

Ми дружно рушили назад стежкою, яка вела з лісу до села. Попереду гордо крокував Фенрір, його сині руни тепер світилися спокійним, захисним світлом, освітлюючи нам шлях. Поруч бігла лисичка Міла, постійно намагаючись зачепити хвостом Перлинку, яка лише грайливо фиркала у відповідь.

Ліля та Майя йшли з нами пліч-о-пліч, весело сміючись та обговорюючи, як ефектно ми рознесли лісове лігво. Нудьгу було спалено до тла, а замість неї народилася справжня, міцна дружба, яку не зруйнувати жодній магії темряви. Попереду на нас чекало ціле літо, повне нових квестів, таємниць і пригод, які ми обов'язково пройдемо тільки разом!