Розділ 2

Кам'яне кільце, яке створила Ліля, повільно опустилося назад під землю, залишаючи по собі лише чисту дорогу й легкий запах озону. Надя весело крутнулася на місці, і її магічний вітер остаточно вщух, піднявши в повітря кілька сухих листочків. Наша лисичка Міла підбігла до Лілиної сови й заклично тявкнула, ніби пропонуючи дружбу.

— Оце так знайомство, — все ще вражено повторила Ліля, поправляючи рюкзак на плечах. Її мудра сова переступила з лапки на лапку й видала коротке, спокійне «уху-ху», уважно дивлячись на Фенріра. — Я живу в Реваківці вже давно, але зазвичай ховалася від цих тіней. Мене вчила моя бабуся, але вона казала, що інші відьми — це рідкість у наших краях. А тут... Вогонь і Повітря!

— Ми приїхали сюди не просто так, — усміхнулася я, відчуваючи, як Фенрір дружньо ткнувся мокрим носом у мою долоню, передаючи думку: «Вона хороша, Аню. Земна магія чиста. Ми можемо їй довіряти». — Я Провідниця Світів, і мій вогонь завжди відчуває, де потрібна допомога. А це Надя, моя сестра — вона керує повітряними потоками. Нам судилося зустрітися.

— Привіт! — Надя підійшла ближче й помахала рукою. — Дивись, яка в тебе крута сова! Як її звати?

— Це Глаша, — посміхнулася Ліля, погладивши птаха по пір'ячку. — Вона мій фамільяр. Допомагає мені шукати безпечні стежки й бачить тіні навіть крізь найнайгустіші стіни.

Ми вирішили не стояти на місці, адже ніч у селі тільки починалася. Ліля залюбки погодилася прогулятися з нами. Ми йшли разом, обговорюючи наші магічні здібності. Я розповідала, як вогонь допомагає мені бачити приховані світи, а Ліля ділилася секретами земної стихії — як вона може відчувати вібрації землі й просити допомоги у дерев та каміння. Надя тим часом демонструвала, як легкий подих вітру може піднімати невеликі камінці прямо в повітря.

Проте наша розмова тривала недовго.

Коли ми підійшли ближче до річки, де берег зазвичай заріс густим очеретом, Фенрір раптом різко зупинився. Його сині руни на шерсті знову спалахнули, але цього разу вони затремтіли від дивної сирості в повітрі. Глаша на плечі Ліли злетіла вгору, зробила коло над водою і тривожно закричала.

— Щось не так біля води... — тихо сказала Ліля, притиснувши руку до землі, щоб зчитати вібрації. — Там якась шалена енергія. І це не просто тіні. Земля там буквально тремтить від страху!

Ми кинулися вперед, продираючись крізь кущі до самого берега річки. Над водою стояв густий вечірній туман, але прямо посеред русла відбувалося щось жахливе. Вода вирувала, утворюючи глибокий, майже чорний вир, який світився зловісним фіолетовим світлом. З цього виру виривалися рідкі підводні істоти, схожі на водяних чортів із тіні, й намагалися затягнути на глибину дівчину.

Вона відчайдушно відбивалася. Дівчина впевнено змахувала руками, і навколо неї піднімалися потужні водяні щити, розбиваючи тіньові лапи. А на березі, прямо біля води, перелякано бігала, гучно нявчала й шипіла маленька, витончена кішка-сфінкс.

— Це ж Майя! — скрикнула Ліля. — Вона теж має силу, вона відьма Води! Але цей вир занадто сильний для неї однієї!

— Перлинко, назад, не підходь до води! — крикнула дівчина з виру своїй кішечці, ледь утримуючи чергову водяну хвилю. Чорні тіні стискали коло навколо неї.

Я міцно стиснула кулаки. Вогонь у моєму серці спалахнув із новою, шаленою силою.

— Дівчата, за руки! — скомандувала я. — Час показати цим потворам, що буває, коли три стихії об'єднуються!

Надя та Ліля миттєво підхопили мене за долоні. Моя стихія Вогню одразу ж відгукнулася на цей дотик, обпалюючи повітря навколо нас гарячими іскрами. Надя заплющила очі, і сильний потік вітру закружляв навколо нашого магічного кола, піднімаючи в повітря дрібний пісок та сухе листя. Ліля міцно притисла стопи до землі, і коріння найближчих верб слухняно заплелося навколо наших ніг, створюючи непорушну опору.

Наші фамільяри теж не чекали. Фенрір вискочив на самий край берега, його сині руни палали на повну силу, відганяючи нічні тіні від води. Лисичка Міла та сова Глаша копіювали його рухи, готові атакувати за першим сигналом.

Маленька кішка-сфінкс Перлинка, помітивши нас, голосно нявкнула й відстрибнула ближче до моїх ніг, шукаючи захисту від підводного монстра.

— Майє, тримайся! — закричала я крізь шум води. — Спрямуй свою силу на нас!

Майя, яка з останніх сил утримувала свій водяний щит посеред виру, здивовано округлила очі, але миттєво зрозуміла план. Вона різко викинула руки в наш бік. Потік чистої річкової води слухняно з'єднався з нашим колом.

У цей момент магічний ланцюг замкнувся. Чотири першостихії вперше зустрілися в одному місці. Наші сили переплелися, утворюючи неймовірну, небачену досі енергію.

— А тепер... Магія Абсолюту! — вигукнула я, відчуваючи, як вогонь у моїх грудях вибухає небаченою потужністю.

Лілина магія Землі першою пішла в бій: з самого дна річки з гуркотом піднялися величезні кам'яні колони, які буквально розірвали чорний вир навпіл і підхопили Майю, піднімаючи її на безпечну висоту. Слідом за цим Надя підняла руки, і її повітряний смерч підхопив підводних тіньових істот, викидаючи їх на поверхню. Майя разом із Перлинкою миттєво перехопили контроль над піднятою водою, затискаючи монстрів у глухі водяні лещата.

І ось настав мій час. Я спрямувала весь свій палкий вогонь прямо в цей водяний полон. З'єднавшись із водою Майї під шаленим тиском Надиного вітру, моє полум'я перетворилося на супер-гарячу, киплячу магічну пару. Вона з шипінням заповнила весь простір, за лічені секунди випалюючи й розчиняючи тіньових потвор до останньої молекули.

БА-БАХ!

Яскравий спалах світла на мить осліпив нас, відбиваючись від чистої гладі річки. Коли пара розсіялася, усе навколо затихло. Чорний вир зник, а місячне світло знову гарно заблищало на спокійній воді.

Майя втомлено, але з щасливою посмішкою спустилася з кам'яної платформи на берег. Перлинка одразу ж застрибнула їй на руки й задоволено замурчала, тручись об її долоні.