Розділ 1

Літній вечір у Реваківці опускався на землю занадто швидко. Сонце вже сховалось за обрій, залишаючи по собі лише вузьку смужку заграви, а сільські вулички почали потопати в густих, довгих тінях. Обіцяного мамою спокійного відпочинку в бабусі Галі явно не передбачалося.

Ми з моєю молодшою сестричкою Надею, яка була справжньою відьмою повітря, спокійно йшли вздовж занедбаної дороги. Поруч із нею граціозно ступала її фамільяр — хитра лисичка Міла. Але я була зосереджена зовсім на іншому. Моя внутрішня стихія — палкий Вогонь — зараз дивно пульсувала в долонях, наче попереджаючи про небезпеку. Мій вірний вовк-фамільяр Фенрір, величний і грізний, раптом зупинився. Його сині руни на шерсті яскраво спалахнули, а очі звузилися, вдивляючись у темряву попереду.

— Аню, ти це чуєш? — тихо запитала Надя, і навколо її пальців закрутилися перші легкі потоки магічного вітру.

З-за повороту почувся дивний, злісний шелест. Тіні від старих дерев наче ожили й почали відокремлюватися від стовбурів, перетворюючись на аморфних потвор. Вони насувалися на когось, хто відчайдушно відступав до старого паркану.

Це була дівчина нашого віку. На її плечі перелякано стискалася мудра лісова сова, а сама дівчина рішуче виставила вперед руки. Прямо з-під сухої землі миттєво вирвалися міцні зелені лози та товсте коріння, які на кілька секунд обвили й зупинили монстрів! Вона явно володіла стихією Землі.

Побачивши нас, вона крикнула з останніх сил:

— Тікайте! Вони полюють на тих, у кому є сила!

Але вона ще не знала, що зустріла Провідницю Світів. Тіні розірвали коріння і приготувалися до стрибка, але я лише міцно стиснула кулаки, і мої долоні спалахнули яскравим, гарячим полум'ям...

Тіні розірвали коріння і приготувалися до стрибка, але я лише міцно стиснула кулаки, і мої долоні спалахнули яскравим, гарячим полум'ям.

— Ми нікуди не втечемо! — крикнула я дівчині, роблячи крок уперед. — Надю, роздмухуй!

Надя зреагувала миттєво. Вона різко змахнула руками, і її лисичка Міла войовниче підстрибнула на місці. Магія повітря слухняно відгукнулася на заклик моєї сестри: сильний, спрямований потік вітру зірвався з її долонь і помчав у бік монстрів.

У той самий момент я викинула руки вперед, випускаючи всю міць своєї вогняної стихії. Яскраві, гарячі іскри вирвалися на волю і, підхоплені Надиним повітряним ураганом, миттєво перетворилися на шалену, палку стіну вогню! Вітер роздмухував моє полум'я, роблячи його гігантським і непереможним.

Фенрір із могутнім, переможним риком кинувся вперед. Його сині руни палали так яскраво, що розганяли нічну темряву Реваківки на метри навколо. Своїм магічним вовчим вогнем він почав відтісняти переляканих тіньових потвор прямо в пастку.

Дівчина з совою на плечі не розгубилася. Побачивши, що ми прийшли на допомогу, вона знову виставила руки вперед, концентруючи свою магію Землі.

— Отримай-но! — вигукнула вона й щосили тупнула ногою.

Просто з-під землі навколо притиснутих Фенріром монстрів виросла глуха, міцна стіна з каміння та грубого коріння. Вони опинилися в замкненій кам'яній пастці. Мій вогонь, затиснутий усередині цієї споруди, спалахнув з потрійною силою, випалюючи залишки темряви. За мить усе було скінчено — усередині кам'яного кільця залишився лише нешкідливий попіл, який Надин вітер легким подихом розвіяв у нічному повітрі.

Настала тиша. Вогонь на моїх пальцях повільно згас, а Фенрір слухняно повернувся і сів праворуч від мене, тихо хекаючи.

Дівчина важко дихала. Вона опустила руки, її мудра сова заспокоїлася й сіла їй на плече, здивовано розглядаючи мого величезного вовка. Незнайомка витерла лоб, оглянула нас із Надею з ніг до голови й приголомшено промовила:

— Ого... Оце так так! Я думала, що в цих Реваківцях тільки я маю силу і борюся з цими нічними тварюками самотужки. Хто ви такі? Ваша магія вогню й повітря — це щось неймовірне! І... твій вовк... він просто величезний!

Я посміхнулася, відчуваючи, як адреналін потроху відпускає, і зробила крок назустріч нашій новій знайомій.

— Я — Аня, Провідниця Світів, а це моя сестра Надя. І ми тут точно для того, щоб змінити все. Як тебе звати, чарівнице Землі?

— Ліля, — тихо відповіла дівчина, і на її обличчі нарешті з'явилася полегшена посмішка.